Частина 1: У шахті

Молода дворфійка спішно спускалась довгим тунелем углиб шахти. Поряд мовчки йшов інший дворф, наглядач. Один з тих, що спостерігають, аби учасники «Великого змагання ковалів» сумлінно дотримувались умов.
Він міг хіба що тримати в руці факел. Оце і вся допомога, яка дозволялась за правилами.
Тиша підземелля тиснула на Аюру, проте вона добре знала: шуміти в таких місцях не можна.
Та і коли маєш чітку мету – все інше відходить на задній план.
"Ти ж дівчина, який з тебе коваль?" – звучало в її голові. – "Твоя робота це кухня і пральня".
От чому кожен ліпший знайомий, сусід, родич вважає собі за обв'язок лізти у твоє життя, вчити тебе, як ти маєш ним розпоряджатися. 
Це все неабияк бісило Аюру, якій нещодавно виповнилося сорок чотири роки – зовсім юний вік для дворфів. Це, переводячи на людські, приблизно сімнадцята весна.

Стіни шахти були різних помаранчевих відтінків, бо земля містила багато глини, міді і алюмінію. Проте Аюрі була потрібна більш міцна й надійна сировина.
Вона не хотіла також використовувати залізо, та і в цій шахті його траплялись лише якісь крихти. Справа в тім, що майстер-коваль має не тільки відмінно розбиратися у звичайних та магічних рудах, а також вміти їх правильно видобувати. Цьому майбутніх ковалів навчають ще на самому початку їхнього шляху у професію, адже вміння працювати з сировиною - це далеко не тільки розплавити і бити молотом. Аюра мріяла стати саме майстром-ковалем, а єдиний шлях до цієї мети для неї – то була перемога на «Великому змаганні».

Проте все від самого початку першого дня змагань пішло шкереберть. Позаяк коваль у суспільстві дворфів – то традиційно не жіноча професія. Тому всі найкращі місця віддали чоловікам. А Аюрі, поблажливо посміхаючись, виділили чи не найбіднішу шахту.
Бо ж, типу, нехай перебіситься дівчинка
Як же їй хотілося комусь врізати, спустити пару! Та, аби досягти своєї мети, дворфійка відклала емоції на потім.

От нарешті вона із наглядачем досягли дна шахти. На перший погляд, було аж занадто порожньо. Навіть оку не знайшлося за що зачепитися. Але тут, як то кажуть: знизу постукали. Буквально, з–під ніг роздався рівний стукіт кількох кайл. По звуку Аюра зрозуміла, що це хтось длубається просто під ними, десь приблизно на кілька метрів углиб. І то не могли бути інші дворфи, бо ця шахта найвіддаленіша від міста, і під нею просто не існувало інших, відомих дворфійським шахтарям, які власне обирали шахти для учасників змагання; тунелів. Також на їхню дуже експертну думку, не було сенсу копати далі.

Аюра, все одно не маючи виходу, бо так жодної нормальної руди не знайшла, схопила своє кайло та й почала впевненими рухами пробиватися на звук. Цей інструмент її тато, шановний дворф, майстер-коваль Ральоф, подарував доньці напередодні змагань. Це кайло колись належало її діду, що свого часу був відомий не інакше, як герой-шахтар Дралар. Іншими словами, воно було сімейним артефактом і єдиним спадком Аюри. Сивочолий Ральоф підтримував свою єдину і довгоочікувану дитину в усіх її прагненнях та амбіціях, проте не зв’язками і фінансами, яких мав удосталь. Бо такі в нього були принципи. Так само, як він сам колись – він хотів, аби його донька добилася всього власними силами і чесною працею. 

Дворфійські жінки були досить худі, витончені, в них не було таких дебелих, місцями аж занадто перекачаних м'язів, як у чоловіків, проте зовсім не обсяг м'яса визначає справжню майстерність. Не важливо – бойова, шахтарська чи ковальська. Як би переважної більшості знайомим Аюрі, дворфам–чоловікам того не хотілося.

Наглядач здивовано спостерігав за нею. Але нічого не казав. Та при цьому виглядав дещо напруженим. Бо звуки кайл були все ближче з кожною хвилиною. Ті, хто працював, наче не чули, що хтось проривається до них згори.
Ось нарешті після не надто тривалої роботи, Аюра пробила отвір і зістрибнула на дно свіжого тунелю. До слова, у його стінах і підлозі деінде вгадувались поклади залізних й марганцевих руд та інших корисних копалин. Мала кількість кожного різновиду компенсувалась непоганим різноманіттям. Вирішивши повернутись у це місце пізніше, дворфійка побігла на звук стукотіння кайл, що не давав їй спокою.
Здивований наглядач, що щойно насилу протиснувся у видлубану Аюрою дірку – ледь встигав за нею.

Бігти довелося недовго. Вона легко наздогнала людину, що керувала кількома невеликими кам'яними големами за допомогою магії. Вони власне і копали тунель.
Маг був невисоким, приземкуватим чоловіком, що мав зріст як у середньостатистичного дворфа.

– Гей, ти хто? І що робиш під моєю шахтою? – крикнула Аюра всезагальною мовою й стискаючи ручку свого кайла.
Маг не став відповідати, натомість зробив рух рукою і всі його големи пішли на дворфійку.
– Які ж всі сьогодні балакучі навкруги мене! – пробурчала Аюра, з першого ж удару зносячи шматок голови найближчому голему. Тоді гукнула до наглядача: – Чого стоїш? Чи битися з ворогами дворфів тобі теж сьогодні не можна?
Дворф закотив очі, а тоді дістав свою булаву з–за пояса і став до бою поряд з нею.
– Отак вже краще! – всміхнулася дворфійка. – Може ще й зброю якусь маєш запасну? А то кайлом складно воювати.
Наглядач з усіх сил замотав головою.
До Аюри нарешті дійшло, що він мовчить далеко не за своїм бажанням.
– Чорт, пробач, я тільки зараз доперла, що ти німий… – у розпачі, вона так розлютилась на себе, що знесла аж пів голема перед собою. Мабуть у потрібне місце кайлом вдало влучила.
Дворф лише всміхнувся і продовжив мовчки захищати її зі спини.

Але големи все не закінчувались, хоча їх і було небагато від початку. Просто маг встигав створювати нових.
Зрозумівши це, дворфійка кинула через плече:
– Прикрий мене, – вона миттю рвонула убік від найближчого голема. Все ж ці брили були досить неповороткі. Оббігши його, вона оминула ще трьох ходячих каменюк, на ходу рубаючи по них кайлом, адже вибору таки не було; після чого опинилась просто перед магом. Він точно того не очікував, думав, що големи не пропустять дворфів, бо собою власне перекрили всі шляхи. Але Аюра була чи не найхудішою з дворфійок.
Один удар кулаком по щелепі і мага відкинуло об стіну шахти.
Позаяк для людей кулак дворфа то дуже боляче. Навіть дівочий.
Тієї ж миті големи зникли, розсипались у пил під ногами.
Наглядач опустився поряд з магом на одне коліно і перевірив пульс. А тоді скивнув Аюрі. Людина була жива.
Дворфійка від цієї новини видихнула з полегшенням. Все ж вбивати їй іще не доводилось. І вона воліла б, аби ще й не довелося в майбутньому.
У той час дворф дістав щільно скручену мотузку і зв'язав непритомного. По його рухах було помітно, що він це робить далеко не вперше.
Коли наглядач закінчив свою роботу, Аюра, яка до цього обмацувала й оглядала стіни щойно викопаного тунелю, підійшла ближче до них.
– Що із ним робитимемо?
Дворф присів, підняв із землі маленький камінець, простим рухом вирівняв пил біля ніг і написав на ньому одне слово: 
"Допит".
– Згодна з тобою… До речі, як тебе звати?
Дворф виразно зиркнув на неї.
– Що таке? Просто цікаво. Та і правилами змагання нам знайомитись не заборонено.
Наглядач фиркнув. А після цього стер попереднє слово і написав нове: 
"Аґлар"
– Ого, цікаве ім'я! – вигукнула дівчина. – Ніколи раніше такого не зустрічала. А як мене звуть ти, мабуть, знаєш.
Дворф скивнув.
– Добре, – вона потягнулась, розминаючи руки і плечі. – Піду працювати. Поклич мене коли він оговтається, Аґларе.
Вона розвернулась і пішла назад тунелем, хотіла трохи позбирати тих копалин, повз які вони нещодавно пробігли. Дворф же у свою чергу всміхнувся своїм думкам, проводжаючи її поглядом. Він давно вже не чув, як вимовляють його ім'я. Зазвичай знайомі просто кликали мовчуном. А сім'я його залишилась дуже далеко від цього міста дворфів, що звалося Торквемор. Місто найкращих шахтарів, ковалів, ювелірів, воїнів. А також майстрів у найрізноманітніших сферах діяльності. Заслужити право потрапити у Торквемор було надскладною задачею. Отримати дозвіл на роботу у ньому за фахом, а тим більш для відкриття своєї майстерні – ще складніше. Проте слава про неперевершену майстерність дворфів Торквемору лунала навіть у найвіддаленіших куточках Асцари.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.