Ліні Костенко

Ну, що сказать? Чи справді я поет?

Про те пишу, що справді є болючим?

Чи, так собі – словесний пірует –

Пишу щось просто так, тому що скучив?

Чи, може, легко так співаю, як птахи?

Незлим струмочком тиха мова лине?

А може, краще про гріхи? Бо ж є гріхи!

Ну, може так, як у Костенко Ліни…

Віршем прилизаним не зрушиш ні на крок,

Не буде спокійніше для сумління.

А може, все ж натиснуть на курок,

Щоб забриніло так, як у Костенко Ліни?

Не завжди все солодке – є й гірке.

Я не гончар, ваять не вмію з глини.

Але хотів би виліпить таке,

Щоб навіки, як у Костенко Ліни.

Поет співає правду, хоч ти ріж,

Хоч знає, що колись загине.

Бо краще все ж – «по лезу босоніж» –

Кричати вголос, як Костенко Ліна!