10.
Зізнатися чесно, коли влаштовувалась на нову посаду, поняття не мала, що робитиму. Освіта у мене вища, проте марна. Коли вирушала вивчати соціологію, здавалося, в нашому суспільстві, коте стрімко розвивається, я буду на піку популярності! У результаті: або бюджетна робота на мінімалці, або будь-яка інша, де не потрібна вузька спеціалізація. Ось так я й потрапила до нашого маленького офісу. Робота проста, головне вміти швидко та чітко говорити, догодити клієнту та виконати денний план.
А от чим займається особистий помічник заступника генерального директора величезної корпорації, я гадки не мала! Розклад і документацію Громова вела Надія, кава та інші дрібниці так само справа її рук, навіть на нарадах, куди мене тягли за собою, вона записувала всі вказівки. Навіщо ж тоді я?
Конкретної відповіді це запитання мені ніхто так і не дав. Надя тільки спантеличено скидала брову, а Олег загадково посміхався, не забуваючи підкидати старі проекти, контракти та іншу макулатуру. Тяжко зітхала, сидячи у своєму невеликому, проте світлому кабінеті, зовсім порожньому, до речі, і бралася за вивчення всього. В прямому значенні ВСЬОГО! Бачили б ви обличчя головного юриста компанії, коли я заявилася до нього з проханням надати будь-яку літературу, аби не потонути в незрозумілих вивертах юридичних висловів!
Та, все це вдень, а вечорами ми з Олегом дуже весело проводили час. В нас навіть своя маленька традиція з'явилася! Щовечора, дорогою додому, ми заїжджали до супермаркету і вибирали на вечерю щось незвичайне: восьминога, чорні макарони, сир із пліснявою… Фу! Загалом ви зрозуміли! А потім разом це готували та їли. Іноді з апетитом, а іноді затискаючи носа!
Щодо Гліба… Складне запитання! Я дзвонила йому щовечора, щоб поговорити. Ні, совість мене не гризла, просто неприємно. З одного боку я сумувала, а з іншого було страшенно прикро! Адже він тільки й твердив кожного божого дня про виконання своєї заповітної мрії, а коли я знайшла шлях до своєї, мене жорстоко засудили.
- Алло, - почулося якось у трубці після низки довгих гудків.
- Привіт, - чомусь саме в цей момент мені стало ніяково. Не знаю, чого! Просто відчула себе винною, чи що? - Зайнятий?
- Спав, - коротка беземоційна відповідь.
- Глібе… ти знайшов мого листа? – глибоко всередині зародилася надія, що він його не помітив і не прочитав тих різких слів, які тоді вирвалися з мене.
- Так, - надії посипалися прахом. Серце здавило в очікуванні осуду.
- Хочеш щось спитати? – розмова заходила у глухий кут. Дурепа! Навіщо тільки зателефонувала? Потрібно було дозволити йому трохи охолонути…
- Угу-у, - по той бік солодко позіхнули. - Ти коли повертатись збираєшся? Тут твою сукню привезли...
- Що? – оторопіло перепитала.
- Весільну сукню привезли, яку ти замовляла, пам'ятаєш? – спокійно повторив чоловік. – З крамниці дзвонили. Певно, до тебе додзвонитися не вдалося…
- Так… Я відключаю звук на роботі… – Навіщо я це сказала? Навіщо?
Шок ніяк не відпускав, сковуючи щось важливе всередині.
- То коли ти повертаєшся? – не вгавав наречений. - Майже тиждень минув. Ще не награлася в незалежність? Врахуй, наступними вихідними приїдуть мої батьки, аби подивитися ресторан. На той час тобі краще повернутися. Не хочу пояснювати їм нічого про твої «душевні пориви»!
- Добре… - прошепотіла омертвілими губами, не в змозі навіть видихнути.
- Тоді, ок! Люблю! Бувай!
Короткі гудки вивели мене з оціпеніння. Невже він завжди таким був?
***
Вперше за довгий час Громову хотілося кричати від щастя! Він давно вирішив, що Катя саме та єдина, яка йому потрібна, але проживши разом ті кілька божевільних днів, чоловік зрозумів – без неї більше не зможе! Вона, мов наркотик, проникла в його кров, вражаючи серце, легені та мозок. У її присутності перше вистрибувало з грудей, другі забували, як дихати, а третій розчинявся в безумстві.
Весела, жива, трохи божевільна, вона наповнювала чоловіка енергією, змушуючи знову і знову переживати ейфорію. Хіба він може собі дозволити втратити такий скарб? Нізащо!
Та раптом усе змінилося! Ні, Катя й далі посміхалася, жартувала, веселилася разом із ним, вигадуючи нові божевільні страви, але погляд її погас. З нього ніби зникла магія, розчинилася у не підйомному вантажі суворих буднів. «Чому?» - раз-по-раз запитував чоловік, проте відповіді так і не знайшов.
- Катю, - звернувся якось Громов, забираючи дівчину від зупинки біля їхнього офісу, - а поїхали до клубу!
- Що? – здивувалася Галушко, подивившись на співмешканця та начальника в одній особі величезними очима. – Посеред робочого тижня?
- Ну і що? – відмахнувся Олег, задерикувато посміхаючись. - Повеселимося, потанцюємо, скинемо напругу, що накопичилася за тиждень... Погоджуйся!
- Але ж... - зам'ялася кохана, - я не привезла з собою жодного відповідного вбрання... І взагалі, Громов, завтра в тебе засідання з європейськими партнерами, забув?
- Вбрання я миттю організую, а до засідання ми підготувалися! Завтра, до речі, ти будеш зі мною замість Наді.
- ЩО? – злякано відсахнувшись, Галушко відразу забула про всі свої проблеми. - Але ж... Але я не готова! Я не знаю що робити! А якщо раптом наплутаю з документами? Що, якщо я осоромлю тебе?
- Дурниці які! - розреготався чоловік, милуючись зміною емоцій на жіночому личку. У такі моменти поверталася Катя! Його Катерина! - Ти впораєшся на "відмінно", я не сумніваюся! А щоб розслабитися і добре виспатися, ми зараз вирушимо до найкращого клубу в місті! Тобі сподобається, обіцяю!
Через півгодини вони входили у величезний торговий центр із сотнею бутіків, салонами краси та різноманітними розвагами. Залишивши Галушко під опікою спритних симпатичних дівчат, Громов попрямував до чоловічого відділу. Часу на підбір одягу пішло небагато, чоловік добре знав усі свої якості, які потребували корекції, і незабаром засів у найближчому кафе, приготувавшись покірно чекати.
Та вже хвилин через двадцять до нього підсіла шикарна блондинка в насиченій червоній сукні, що підкреслювала ідеальну фігуру. Довге пшеничне волосся, завите у великі локони, обрамляло порцелянове обличчя, з якого на нього дивилися знайомі небесного кольору очі. Натужно проковтнувши, Олегу не вдавалося сказати жодного зв'язного компліменту:
- Ти… це… виглядаєш…
- Як? - лукаво посміхалася бестія.
- Ідеально! - видихнув чоловік, схоплюючись з місця і пропонуючи дівчині лікоть. Йому терміново знадобилося вийти на свіже повітря, доки не наробив дурниць!
Задерикувато посміхнувшись, Галушко вхопилася за запропонований лікоть і попливла до авто. Вечір обіцяє бути довгим!
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!