Підсрачник від долі, або що робити, коли доля дала стусана?

Це було неймовірно круто! Те, що творив Антонов заради Маші, стане легендою не лише для їхніх дітей, а й для наших з Глібом! Ось він, живий приклад Шекспірівського кохання!

Стрімголов, ми мчали вузькими вуличками Палермо до місця роботи дядька Сергія. Невелика філія фірми, яка розробляє проекти кораблів, яхт, катерів і таке інше. "Робота для душі!", як каже Воскресенська, згадуючи батька.

Сергій Давидович зустрів гостей із легким подивом. Та, вислухавши їхню розповідь, відчутно напружився. І це зрозуміло! Не кожного дня до тебе заявляються невідомі з пропозицією викрасти їхню доньку та видати заміж за якогось бугая. Але я не я була б, якби не переконала чоловіка, а незабаром ще й сильно вагітну дружину Машиного тата, хоч би обміркувати пропозицію та дати свою відповідь бажано до вечора. Довше Антонов чекати відмовився навідріз! Він і без згоди батьків був готовий схопити кохану в оберемок і потягти до найближчого храму. Як втримала його від необдуманого вчинку, не знаю.

Пізніше була мерія та довга розмова, скажу по секрету, не безоплатна, з місцевим головою міста. Жодних хабарів, що ви! Обійшлося запрошенням на весілля та пляшкою колекційного вина. Зі священиком взагалі смішно вийшло. Поки Денис оформляв необхідні документи, я вийшла надвір. Спека стояла градусів 28-30 і лише легкий бриз частково рятував ситуацію. Розслабившись, озирнулася довкола (якось досі часу на це зовсім не було) і побачила групу туристів, котрі юрмилися біля металевої огорожі.

- Що це там?

Підійшла ближче і обімліла! За огорожею виявився величезний двоярусний фонтан, оточений оголеними статуями у не зовсім скромних позах. Оце мистецтво!

Напевно, моє здивування було надто помітним, оскільки поруч зупинився чоловік років сорока, в чорній рясі з білою вставочкою в районі кадика. Не знаю, як це називається... Загалом, мені стало до біса соромно за свою поведінку, і я вже зібралася по-тихому змитися, коли священик заговорив англійською:

- Пьяцца Преторія, фонтан сорому – одна із визначних пам'яток нашого міста. Адже ви слов'янка, я не помилився? – у погляді, окрім цікавості, промайнуло ще щось, що дуже нагадувало тугу.

- Я українка, - відповіла ніяково посміхнувшись. - Це так помітно?

- Погляд інший, - надихнувся чоловік, відповідаючи чистою українською мовою, чим щиро шокував. – Я народився та виріс у Львові. Ще пам'ятаю його вузькі вулички та добрі посмішки людей. Ми виїхали, коли мені було десять. Шкода, так і жодного разу й не вийшло повернутися…

А ось і причина того миттєвого смутку. Так, домівку дитинства не так вже й легко вирвати із серця. І вона не завжди там, де ми прожили більшу частину життя. Вона там, де нам було добре: у сусідньому дворі, за містом біля річки, на дачі чи у бабусі в селі... Не важливо, де! Це місце завжди залишатиметься світлою плямою у наших спогадах.

- Послухайте, - раптом мене осяяла геніальна ідея. - Ви не могли б завтра повінчати одну дуже незвичайну пару?

- Наскільки «незвичайну»? – здивувався священнослужитель.

- Нічого кримінального! Майже…

Отак я й втягнула в нашу авантюру отця Антоніо. Чудовий виявився чоловік! Навіть майже не намагався втекти, коли довідався всю історію майбутніх молодят. Але ж від мене не втечеш!

Потім підшукали Антонову пристойний весільний костюм, цілу годину вибирали обручки, а під кінець ще й затягла майбутнього нареченого в барбершоп! Не знаю, як Денис виглядав до аварії, проте зараз ця заросла мавпа, ніяк не тягнула на ідеального чоловіка.

До готелю приповзла майже рачки. Який вид з вікна? Яке спа? Пустіть мене до ліжечка і дайте спокій хоча б на добу! Мрії-мрії... Підйом о п'ятій ранку!.. Нелюди!

На ліжку лежали якісь коробки та пакети. Мабуть, це Олег для Маші купив… Завтра! Усе завтра! Здається, заснула ще на підльоті до подушки.

***

Всю ніч крутився, уявляючи, яким було обличчя Катерини, коли вона побачила його подарунок. Якщо не репетувала і не побігла відразу ж повертати, значить, їй сподобалося. Так?

Підйом у п'ять, швидкий сніданок у номері та виїзд на місце. Потрібно було все підготувати, за всім простежити, а йому ще й наречену викрадати. Це, до речі, найскладніше! Та дозволити так перенапружуватись Денису, Громов не міг. Іноді той заледве на ногах тримався.

Галушко зустрів біля ліфта. Дівчина виглядала втомленою, проте зібраною. У руках Катя тримала кілька величезних пакетів із коробками, все, що Олег вчора залишив у її номері.

- Доброго ранку, - привітався чоловік, забираючи у супутниці її ношу. - Ти вирішила переодягнутися на місці?

Галушко здивовано оглянула себе. Чорні штани та біла класична сорочка сиділи ідеально, та навіть у порівняння з його подарунком не йшли.

- Тебе не влаштовує моє вбрання? – обурилася дівчина.

- Ні… - затнувся чоловік. Вперше в житті він не знав, як поводитися. Начебто хотів зробити симпатичній дівчині подарунок, але ж при цьому вона чужа наречена... Та й подарунок, схоже, не оцінила! Невже він так помилився? – Просто… Ти вчора не зайшла… Я вирішив, тобі сподобався мій сюрприз…

- Який сюрприз? – насупилась Катя. - Вибач! Вчора я повернулася настільки вимотаною, що одразу ж відключилася.

- Он як… - Олег полегшено видихнув. Вона просто його не бачила! – Катю, я…

Двері ліфта відчинилися, випускаючи своїх пасажирів назовні. Внизу вже чекав Ден та адміністратор готелю. Робота закипіла! Що ж, час ще є, він обов'язково порозуміється з Галушко. Обов'язково!

Ага! Порозуміється! Ранок виявився вітряним, тому арка з живих квітів на краю урвища весь час погрожувала полетіти в море. Робітники, які мали встановити величезний намет для перевдягання нареченої та роботи весільного агентства, запізнювалися. А пластикові стільці, нашвидкуруч замовлені в якомусь магазині, довелося прибити до землі кілочками, аби не ловити їх по всьому майданчику... Загалом ранок вдався! А тут ще й ця Воскресенська виявилася не ніжною квіточкою, а справжнісіньким бойовим їжаком: билася, кусалася і всю дорогу до призначеного місця сердито пихтіла. Навіть примудрилася підбити око своєму викрадачу! Не ранок, а божевільня!

- Та я краще імпотентом стану, ніж одружуся з власної волі! Тьфу-тьфу-тьфу!.. - бурчав чоловік задоволеному другові, заливаючи власні невдачі холодним шампанським. - Та краще вже все життя одному, аніж терпіти чужі забаганки і стелитися м'яким килимком під гострі каблучки самозакоханих дамочок! «Туди не клади, те не роби, туди не дивись! Ти не любиш мою маму! Ти не цінуєш мою турботу! Ти забув про день народження моєї собачки!..» Абзац! Ні! І ще раз ні! Ні за які пряники я на це не піду…

- Це там не Галушко вийшла? - розплився в лукавій посмішці Денис.

Олег різко розвернувся і завмер як прибитий.

- Влип! - приречено пробурмотів Громов, поки Антонов заливисто реготав, збиваючи з пантелику оточуючих.