Підсрачник від долі, або що робити, коли доля дала стусана?

Здалося, наче щось всередині мене з тріском луснуло. Після монологу Гліба голова стала, ніби чавунною, і абсолютно не бажала працювати. Вже набагато пізніше, заспокоївшись та обміркувавши все, зрозуміла, це було очікувано. Коханий завжди таким був: ідеальний, проте рахується лише з собою та власними принципами. Думаю, у них це сімейне!

От скажіть, навіщо матері нареченого контролювати, в якій сукні буде наречена на власному весіллі? Чи який ресторан обрали діти, які страви замовили? А торт? Я шість разів змінювала не тільки декор, а й начинку, бо майбутній свекрусі не подобалося! Навіть запрошення на наше весілля спершу їй відправили, і лише потім мені! Чому я раніше цього не помічала? Адже Гліб точна її копія!

З накочуючої хвилями депресії, мене витягнув гучний оклик Громова. Дурнувата пропозиція посеред робочого тижня виявилася найкращим бальзамом на поранену душу! Правду кажуть, щоб розвіятись, жінці потрібен шопінг! А якщо поряд з тобою ще й шикарний чоловік (дивитимемося правді в очі, Олег неймовірно виглядає), який за все розраховується, не питаючи ціни… Так-так! Моя жадібність не встояла! І судячи з захопленого погляду, старання не пройшли даремно.

Загалом, у клуб прибула з легким хвилюванням та приємним передчуттям. На вході Громова одразу ж впізнали та пропустили позачергово. Минувши величезний хол, ми потрапили до напівтемного залу, оформленого у червоно-фіолетових тонах. В дальньому кінці на сцені грав ді-джей, на підвищеннях танцювали напівголі дівчата з ідеальними фігурами, праворуч величезний бар, а ліворуч сходи на балкон з охоронцем біля підніжжя. Посередині витанцьовували кілька десятків людей, відриваючись під легку задерикувату мелодію. Загалом мені сподобалося!

Вхопивши мене за руку, Олег подався до сходів. Охоронець привітно кивнув, пропускаючи, мабуть що, постійного клієнта. «Цікаво, скількох дівчат він сюди уже приводив?» Від думки, що раптом проскочила, голову підняли ревнощі. «Гей! Ви чого? Я не маю жодних прав на цього чоловіка! Нема чого вигадувати!»

- Присідай! - Гліб підвів мене до шкіряного дивану. Наш стіл знаходився якраз біля поручнів, дозволяючи розглянути все, що відбувалося внизу. - Що питимеш?

- Щось безалкогольне, - посміхнулася, приймаючи меню у офіціантки, що підійшла до нас.

- Тоді «Ілюзію обману» та кави, – звернувся чоловік до дівчини. - Може, повечеряємо? Тут готують чудовий стейк!

Зніяковіло кивнула. Боже, чого це я так хвилююся? Це ж всього лише Громов!

«Лише Громов» зробив замовлення і з очікуванням поглянув на мене? Що не з ним? Якщо думає, що я оплачу свою половину, то доведеться його розчарувати! У мене в гаманці хіба якийсь дріб’язок завалявся! Насправді зарплата на старому робочому місці була не поганою, та всі мої заощадження пішли на передоплату весільних витрат. «Весілля!.. - раптом смуток охопив серце. - Може, я ще не готова до такого рішучого кроку? Чи це звичайний передвесільний мандраж?..»

- Про що замислилася? – усміхнувся Олег. – Якщо тобі тут не подобається, то можемо піти в інше місце!..

- Ні! – криво посміхнулася, озирнувшись. - Тут дуже гарно... і музика відмінна!

- Тоді в чому річ? – не вгавав чоловік. - Я ж бачу, тебе щось гризе!

Невже це так помітно? Я завжди вважала себе чудовою актрисою!

- Навіть не знаю з чого почати…

Можливо, мені дійсно потрібно виговориться? Адже це має допомогти… Видихнула, намагаючись зібратися з думками:

- Розумієш, я скоро виходжу заміж…

- Олеже! Любий! Де ти пропадав? Я вже тиждень не можу до тебе додзвонитися!

До нас за столик присіла губаста, фарбована брюнетка у відвертій сукні, з якої ледь не вистрибували величезні груди. Я шоковано оглянула зухвалу дівчину. Вона притискалася до Громова, не звертаючи на мене уваги. Оце так поворот!

- Каріно, що ти робиш? - спробував відштовхнути гостю мій начальник. - Відсунься, нарешті!

- Але ж, пупсику! - захникала ця фіфа. - Я так сумувала!.. Пам'ятаєш наші спекотні ночі? Хіба тобі не хочеться все повторити?

Громов раптом зблід, мигцем глянувши на мене. А я що? Хвилинний шок змінився образою, яку відразу ж заштовхали, куди подалі, всюдисущі ревнощі! Так-так! Здається, моє внутрішнє «я» вже встигло привласнити цього чоловіка. Ну, нічого дивовижного! Насправді я завжди була власницею. Але саме в цьому конкретному випадку, мене більше вибісила фарбована фіфа. Інакше як пояснити те, що я зробила далі?

- Кхе-кхе! - привернула до себе увагу. Каріна здивовано округлила очі, ноче вперше мене побачила, тим не менш, не відлипаючи від Громова. - Не могли б ви прибрати свою красу від мого чоловіка!

- П-про що вона говорить, коханий? - затнулась Каріна, продовжуючи криво шкіритися. Розплившись у щасливій посмішці, Олег різко відсунув гостю і схопив мене за руки, що спокійно лежали на столі.

- Каріно, знайомся, моя дружина - Катерина Громова!..

- Але цього не може бути! – скрикнула дівчина, підстрибуючи з місця.

- Ну, чому ж? - в'їдливо промовив чоловік. – Катя – ідеальна жінка! Мало того, що в ліжку – богиня, так вона ще й готувати вміє, і гроші заробляє. Тому, так! я не зміг впустити таку жінку!

Кинувши щось нерозбірливе, пасія Олега помчала геть. Яка краса!

Схрестивши пуки на грудях, іронічно підвела брову. І не важливо, що всередині шалено б’ється серце, долоні спітніли, а голова паморочилася. Головне, я не опустилася до банальної істерики, хоча дуже хотілося!

- Я казав, що кохаю тебе? – блиснув білозубою посмішкою Олег, розглядаючи мене обожнюючим поглядом.

Боже, який же він все таки бовдур!

***

Це було геніально! Чим краще Громов пізнавав Катерину, тим більше вона йому подобалася, і тим більше чоловік її бажав. Він жодним словом не збрехав, кажучи, що вона ідеальна у всьому!

Коли до них заявилася Каріна, Громов ледь не викинув гостю силою. І начхати, що поруч повно народу, а його кохана спостерігає широко розкритими очима. Здавалося, ще мить і вона зірветься з місця, щоб ніколи більше його не бачити. Проте Катя здивувала всіх, а насамперед його!

Дружина! Це слово солодким бальзамом полилося на його висушене емоціями серце. Боже, як він цього бажав! Усіма фібрами своєї душі йому хотілося називати її саме так! Затаврувати штампом у паспорті та кільцем на тонкому пальчику, аби кожен у цілому світі знав, ця жінка зайнята! Проте зізнатися і цим самим зруйнувати їхній тендітний зв'язок чоловік не міг. А тут таке! Як не підіграти?

- Я казав, що кохаю тебе? - вирвалося, коли Каріна пішла. У Галушко здивовано розширилися очі, а у Громова, здавалося, зупинилося серце! «Тільки б не пішла! - про себе молився чоловік. – Аби лишень не зникла!»

- Дурень ти, Громов, - відмахнулася дівчина, приймаючи від офіціантки, що якраз підійшла, своє замовлення.

- Ще й який... - пробурмотів Олег під ніс, милуючись світлою посмішкою.

Незважаючи на весело проведений вечір, Катерина залишилася так само зануреною у власні думки і переживання. А до кінця тижня зовсім втратила спокій. Вона часто безцільно блукала кабінетом, стала розсіяною та нервовою, відмовлялася від розваг, а після вечері відразу ж замикалася у своїй кімнаті. Громов усе це бачив, навіть намагався поговорити, проте Галушко тільки відмахнулася від нього, як від настирливої мухи. Що ж, мабуть, варто просто почекати. Коли вона буде готова, сама про все розповість!

Але час так і не настав. Суботнього ранку чоловіка розбудив тихий скрип вхідних дверей.

- Ти кудись ідеш? - запитав Олег, виглянувши зі спальні.

Катя стояла з ключами в руках повністю одягнена, а поряд з нею та сама валіза, з якою дівчина приїхала до Києва. Серце зробило кульбіт, пропускаючи кілька ударів. «Іде!» - промайнуло панічне в голові.

- Так… - криво усміхнулася Галушко. – Мені треба додому…

Вона виглядала розгубленою та винною! Невже не повернеться?

Міцно стиснувши кулаки, чоловік змусив себе стояти на місці. Якщо зараз зірветься, втратить її назавжди! «А якщо не зірвешся, вона поїде до свого женишка і буде всі вихідні його ублажати!» - гарчав внутрішній голос.

- Повернешся? – з прихованою надією спитав Громов.

Знизавши плечима, Катя взялася за ручку валізи.

- Я підвезу! - зірвався було з місця Олег. Біль розривав серце навпіл, не зачіпаючи при цьому жоден м'яз на його обличчі. «Тримайся!» - наказував сам собі, стискаючи щелепи до скрипу.

- Ні! - зупинила його кохана. – Я викликала таксі… Воно вже внизу…

Кивнувши, чоловік вирішив хоча б провести її до дверей. Галушко розгублено простягла запасний ключ, намагаючись не піднімати на Громова погляду. У чому вона звинувачує себе?

- Не треба, - стиснув її тонкі пальчики на ключах. - Якщо знадобиться, мій будинок завжди відкритий для тебе!

- Дякую! - видихнула Катя, швидко чмокнувши його в губи і сховавшись за броньованими дверима.

От і все! Серцю не накажеш