Підсрачник від долі, або що робити, коли доля дала стусана?

Всього кілька днів, а він уже божеволіє, не в змозі думати ні про що, окрім Каті. Щоночі вона переслідує його у снах, нагадуючи яким солодким та ідеально піддатливим було її тіло, щодня він прислухається до шурхоту за дверима, внутрішньо сподіваючись, що наступної миті до кабінету зайде саме вона. Як довго він зможе це терпіти? Адже обіцяв дати час, а сам…

- Чого це ти ніс повісив? – почулося незвично бадьоре від дверей.

- Ден! - схопився з місця Олег, аби міцніше обійняти старого друга. - Не віриться, що ти повернувся! Невже зміг таки випустити з рук свою кохану дружину?

- Не зміг, - засміявся Антонов, присідаючи у гостьове крісло. Наступної миті в кабінет впурхнула Надя, заносячи тацю з міцною чорною кавою. – Тому влаштував її на роботу до нас в офіс. А твоя де? Маша мені всі вуха продзижчала, як вони сьогодні разом вирушать по магазинам.

Відвернувшись, Громов міцно стиснув губи, щоб не показати другові свого розпачу.

- Поїхала, - криво усміхнувся чоловік, падаючи в крісло.

- Як поїхала? – здивувався Денис. – Куди?

- Додому... до жениха, - крізь зуби прошипів Олег.

- Твоя вина? - напружився Антонов, скелею нависаючи над другом.

- Ні, - відмахнувся чоловік. - Сама так вирішила. Причини не пояснила… Та я все одно почуваюся повним дурнем! Впіймав, а втримати не зміг…

- Невже відмовишся? – примружився Ден, уважно розглядаючи Громова.

- Ні! – хмикнув друг. - Тільки повідець подовжу!

***

Пам'ятаю, я казала, що в мене не задався день? Куди там? Схоже, не задавався тиждень! Не свіжі консерви ще довго аукалися нудотою та нездужаннями, Гліб все більше сердився, а свекруха взагалі не замовкала ні на хвилину. Все їй було негаразд! А тут ще й Зірочка (так я назвала кішечку, за її яскраві оченята, що яскраво сяють у непроглядній темряві) пристосувалася гадити в тапки Ольги Василівни. Я-то була не проти, але репет щоразу стояв такий, що вже сусіди на першому поверсі скаржитися почали. А що вдієш? Ну, не злюбила кішка цю склочну тітку! Як я її розумію…

- Глібе, - бубоніла свекруха, голосніше паровоза, - ти чоловік чи хто? Накажи їй, нехай позбутися цієї блохастої тварюки, або я сама це зроблю!

По-перше, не блохастої, всі блохи я вивела ще на другий день, як її знайшла, а по-друге, що означає «накажи»? Зовсім нахабніли?

Ранок суботи явно не задався ні в кого. Виспатися мені не судилося, тож прокинулася під злісне шипіння, розуміючи, день нанівець! Насилу піднялася, накинула халат (довелося купити інший, той матуся привласнили), підхопила кошарика і попрямувала прямо у ванну. Вітатиму сімейство опісля. Не хочу псувати собі настрій перед ранковими процедурами!

Розмістивши подружку на її «троні», сама почала наводити марафет. Звичні дії, які зможу повторити навіть не відкриваючи очей і продовжуючи досипати, раптом перервалися страшенною нудотою, як тільки засунула зубну щітку в рот. «Та що ж це таке?» - психую, вивертаючи жовч упереміш зі слизом з порожнього шлунка. Коли напад пройшов, і я нарешті змогла перепочити, запищав телефон, нагадуючи про щось дуже важливе.

Погортавши електронний календар, дізналася, що у шефа сьогодні річниця весілля і не завадило б його привітати, а ще… Ще помітила те, що просто шокувало мене, вибиваючи з колії і змушуючи осісти на підлогу. У мене затримка!

Як вибігла надвір, взагалі не пам'ятаю. Просто засунула ноги в чоботи, накинула куртку зверху халата і, нечесана, помчала до ліфта. Благо, в кишені знайшлася вчорашня решта, бо уявляю собі картину: вривається до аптеки божевільна і вимагає в борг тест на вагітність. А краще одразу три!

Додому поверталася на тремтячих ногах, не розуміючи ще чи то радіти, чи одразу панікувати. В дверях стурбованими стовпами зустрічали майбутні родичі. Навіть Ольга Василівна передбачливо промовчала, хоча з її вигляду було помітно, наскільки важко їй це дається. Ох, уявляю, що буде, якщо я не помилилася!

І я не помилилась! Дві яскраві червоні смужки розділили моє життя на до і після. І можна було б сподіватися, що це помилка, та, боюсь, три позитивні тести підряд, швидше закономірність. На обличчі розпливлася гірка посмішка.

- Катю? - почулося схвильоване по той бік дверей. - Катю, що відбувається?

Бідолашний Гліб! Він так вірив мені, сподівався, що зустрів ту саму… А я? Підставила йому свиню, та ще й яку! Ото вже Ольга Василівна зрадіє! Вона з самого початку мене не злюбила. Вважала, що простий менеджер не пара її геніальному синочку. Що ж, вона мала рацію! У мене виявилася прогнила середина.

Тепер залишилося лише вирішити, що робити з дитиною! Ні, вбивати її я нізащо не стану! Це навіть не обговорюється. Хоч термін маленький і в неї, певно, ще й душі немає, та все ж вона жива… Нізащо не покину! Питання лиш в тому, яке майбутнє на неї чекає?

Якщо зізнаюся, стану матір'ю-одиначкою. Буде дуже важко, та батьки обов’язково допоможуть. А якщо збрешу? Чи буде у мого малюка щаслива родина? Чи зможу я все життя терпіти заради картинки з журналу? Хіба ж воно того варте? Однозначно ні!

Видихнула і відчинила замок. Гліб в ту ж хвилину опинився всередині. Він оглянув кімнату зляканим поглядом, та не помітивши нічого кримінального, схопив мене за обличчя і зазирнув у вічі.

- Мила, що сталося? Тобі погано?

І стільки тривоги в голосі, стільки тепла, що сльози самі навернулися на очі. Ганебно розплакавшись, простягла йому тоненьку пластикову смужку. Остовпівши на мить, Гліб раптом голосно видихнув і міцно мене обійняв.

- Це правда? – в його очах було стільки щастя, що я відчула себе нікчемою, готовою розтоптати все те світле, що є в цьому не ідеальному, проте найкращому чоловікові. Адже колись я його так любила!

- Він не твій, - схлипнула, розтираючи сльози по щоках.

- Що?.. – не зрозумівши, перепитав Гліб.

- Він не твій, - спробувала взяти себе до рук. Невже це і є ті самі горезвісні гормони. Якось рано!

- Що ти таке кажеш? – криво усміхнувся чоловік, тим не менш, відступивши на півкроку. – Дурниці які…

- Я зрадила тобі, - видавила на одному подиху. – На весіллі… у Маші. Я зрадила тобі з іншим.

Безмірна радість повільно зникала, змінюючись зневірою та болем. Я розбила його серце! Боже, сподіваюся, колись він зможе мене пробачити!

- Вибач… - насилу стягла з пальця обручку і вклала в задеревенілу долоню чоловіка.

Так! Все вірно! Не хочу вішати свої проблеми на плечі Гліба. Він добрий, чуйний, дбайливий, нехай і не мій! Колись на його вулиці обов'язково буде щастя!

- Це він, правда?.. - почулося злісне позаду, коли я вже виходила з кімнати. – Це твій колишній начальник, до якого ти їздила в Київ! Так? Що, продовжувала задовольняти його потреби заради посади? Все сходиться! Одного не розумію, навіщо повернулася? Не впоралася чи просто обридла?..

- Що? – ошелешено озирнулася. – Ні! Що ти таке кажеш?..

Біль розколов серце навпіл. Для чого він так? Я ж чесно у всьому зізналася, вибачилася і не стала вплутувати його у свої проблеми!

- А тепер що, знову побіжиш вішатися йому на шию, благаючи вас не покидати? – продовжував лютувати Гліб. - Вхопилася за шанс швидко розбагатіти? Ну так, адже він кращий за мене! У нього вже все є: і машина крута, і квартира в столиці, і престижна робота!.. Ти така ж, як і всі, мерзенна с*ка, готова продатись тому, хто заплатить більше! Як я міг раніше цього не помічати?

Проскочивши повз мене, чоловік вилетів із квартири, голосно грюкнувши дверима.

- Глібе! – почулося шоковане від тепер уже колишньої свекрухи.

Отетеріло чекала на ще одну принизливу тираду ще й з її боку, та жінка змогла таки здивувати. Вона тихо зібрала свої речі, викликала таксі і мовчки поїхала. Вперше у житті я була щиро їй вдячна! Сподіваюся, колись таки Гліб зможе мене зрозуміти і пробачити.