СОН

Дощ навіть не думав зупинятися. На темно-сірому небі літали золотисто-червоні блискавки. Гриміло. Мама дзвонила час від часу, хвилювалася, що не зможемо виїхати, адже у неї назрівав потоп. Ми з Давидом лише переглядалися, другий день відбувалося щось дивне. Мене найбільше хвилював той дивний сон. Посмакувавши духмяним чаєм, я з дівчатами прийнялися чистити рибу. Хлопці грали в карти. 

Через годину злива припинилася. Переодягнувшись в тепліше, я взяла сумку і пішла до жука. Давид курив на ганку. Була шоста година вечора. Не їхати ми не могли, мама била тривогу в усі дзвони. Викинувши недопалок, Давид завів авто і за пів години ми були вже в місті. Замість потопу на місці надзвичайної ситуації виявили маленьку  дзюрку. Вправні руки майстра підкрутили всі гайки, замінили деякі деталі і за двадцять хвилин ми поверталися на дачу Захара. По дорозі купили продукти і спиртне. Юшка варилася, друзі чекали. 

Залишивши місто на веселий ноті ми впевнено рухалися у сторону села. Знову накрапало. Жадібний туман окутував землю. Грав «Трилер» у виконанні Майкла Джексона. Проїжджаючи "Тарасову Рощу" щось загуркотіло під капотом. Давид зупинився. Туман все підіймався. За хвилину все стало сірим. 

– Просто чудово, – відкрив капот Давид.

– Що, що там? – занервувала я.

– Думаю у нас застукав двигун. В такий туман, не розгледіти, та по звуку розпізнати можна, – невдоволено мовив чоловік. – Далі ходу не має. Йтимемо пішки.

Давид оперся на жука і закурив. Як кажуть у страху очі великі. Не довго думаючи я випалила:

– Може зупинимося в готелі? А з ранку попросимо когось, щоб нас відтягнули. 

Давид погодився. Ми взяли речі і направилися до "Старої Рощі".