СОН

Не було б такого кутка якого б я не обнишпорила. Я вже майже змирилася з думкою про поразку. Вечірній серпанок плавно спускав свою сиву голову на землю в надії хоч трішки перепочити. Моє серце зляканою птахою виривалося з грудей. І тут мов янгол посланий мені самим Всевишнім в дар в образі Орисі злетів з небес і приземлився поперед самісінького носа.

– Дивись, он твій чоловік, – махнула вказівним пальцем в бік вікна.

На задньому дворі біля фіату Орисі в невеличкій машині стилю ретро порпався Давид. Сивочолий, дещо згорблений, але такий рідний він стурбовано переминався з ноги на ногу.

–Господи боже,  невже це він, – у мене ніби з очей пелена спала. Я пригадала абсолютно все. Я обійняла Орисю й гречно подякувала їй за допомогу.

– Стривай, може гайнеш з нами?

Орися посміхнулася, її янтарні очі запалали вогнем.

– Дякую за пропозицію, але мені крім передчасної смерті нічого серйозного не загрожує. Мій біологічний годинник зносив свій механізм. Можливо ще когось зможу врятувати від цього безумства.

–Дякую тобі, – кинула я в слід й мов навіжена побігла до Давида.

Я склала пальці пістолетом тихенько підкралася до Давида і направила «дуло» в потилицю.

– Закривай капот і сідай у фіат.

– Хто ти? – запитав мене Давид. – Чого тобі від мене потрібно?

– Я твоя дружина, роби, що кажу, – я заховала зброю в кишеню.

–Ти що вирішила викрасти мене з власного весілля? – завів авто й обережно повернув голову в мій бік.

–Як можна вкрасти те, що по закону і так мені належить?

Давид додав газу і ми майже виїхали з триклятого готелю, як по серед дороги, мов гриб після дощу вилізла Леся. Вона кинулася на капот.

–Згадав! – викрикнув Давид. –Я все згадав. –Давид різко натис на гальма і  я відчула як чиясь мужня рука виймає мене із заднього сидіння.

Зав'язалася бійка. Ми котилися по траві, я з Лесею, Андрій з Давидом. Сили були зовсім не рівними. Паразити втратили людську подобу, перетворившись на волохатих чудовиськ з довгими хоботами замість носів, з під-яких великою густою масою стікала огидна слизь. Та слизь обплітала моє тіло мов павутина.  Сили мене залишали, я втратила свідомість.

 Десь на рівні потаємної підсвідомості я відчувала як моя життєва енергія залишає мене. Давид мужньо стояв до кінця. 

Кома. Наша спільна кома, після якої ми прокинемося зовсім на іншій платформі реальності. Голос. Знайомий, жіночий голос. Орися. Скривавлена, але щаслива, трусила моє випите тіло й наказувала: «вставай».

Я розплющила очі й побачила рідного й змарнілого Давида. Поруч сиділа Орися, трохи далі нерухомо лежало два тіла.

–Ви їх убили? – ледь зводячись на ноги прохрипіла я.

–Ми їх приспали, – Орися продемонструвала мені два порожніх шприца, – тікайте звідси якнайдалі.  

Давид допоміг мені дістатися авто. Свобода. Я махнула Орисі в знак прощання й видихнула на повні груди. Зрадливі сльози котилися горохом.

– Все минулося, не плач, мала...

- Сонечко, зви мене сонечком, – сьорбнула я носом.

Давид щиро всміхнувся й запалив цигарку.

Чи часто вам сняться кошмари? Мені – час від часу. Один із них реалізувався на фізичному плані. Ніколи не ігноруйте власні сни, через них вищі сили спілкуються з нами і попереджають нас  про небезпеку.