СОН

Ранок. Андрій в буквальному сенсі витягнув мене з ліжка. Я терла очі і пленталася за ним, мов розгублене кошеня.

–Організатор захворіла, у нас дедлайн до завтра. Будемо прикрашати вітальню власними силами.

–До чого такий поспіх?

–Як до чого. Завтра два весілля.

–А друге чиє? – я солодко потягнулася й почухала носа.

-Кохана, що з тобою, друге наше.

–Щооооо??? – у мене на секунду зник дар мови. – І коли ж ти мені встиг пропозицію зробити?

–Слухай, мене непокоїть твоя поведінка. Ти навмисно мене дратуєш чи й дійсно не пам’ятаєш нічого?

У мене не було чим апелювати. На руках жодної козирини, одна шушваль. Зізнатися про свою амнезію я не могла, так і до божевільні втрапити недовго. Мусила клеїти дурника й грати роль. Мені пригнічували слова Андрія.

-Вибач, гадаю то було на карнавальній вечірці, мабуть я й дійсно тоді чимало випила.

Андрій посміхнувся й ніжно чмокнув мене у чоло.

–Все нормально, мала, це був сюрприз, я дійсно не хотів тебе налякати, – Андрій став на коліно і простягнув мені маленьку червону коробку з золотим кілечком. – Я довго думав, не міг наважитися, вийдеш за мене?

–Звичайно, – злилася в цілунку з свіжовипеченим нареченим.

–Леся з Давидом спонукали мене до цього, навіть поділилися власним весіллям, тепер гулятимемо разом.

-Сукню мені теж Леся обрала? – пішла я у розвідку.

- Моя добра знайома має власний весільний салон і вже підготувала для тебе варіанти. Її салон один з найліпших в регіоні. Гайда прикрашати залу, десерт залишимо на вечір.

Ми почимчикували до весільної зали. З оформленням нам мали допомогти працівники готелю – молодий, навіть дещо юний  хлопець – Іван і жінка більш похилого віку – Орися.  Чоловіки надували кульки, а ми з Орисею формували їх в композицію у вигляді сердець, й розвішували ті серця по стінах.  По закінченню Андрій з Іваном пішли шукати святкові скатертини, які містичним чином зникли ще вчора увечері, а ми з Орисею залишилися оформляти настільні весільні букетики. Я помітила, що жінка хотіла зі мною перекинутись слівцем, але то мене то її весь час хтось смикав.

 Попри сивувате волосся і глибокі зморшки Орися здавалася молодою. Принаймні молодістю віяло від її янтарних очей.

– Ти новенька?

– Перепрошую? – не розуміла змісту питання я.

– Я раніше тебе тут не бачила, – з дивною обережністю вимовила Орися.

– Я наречена Андрія.

– Он як, давно?

–Надто дивні ви мені ставите запитання як для обслуговуючого персоналу.

–Це він тобі так сказав, – жінка зареготала.

Я й зовсім обурилася. Яку я мала надати відповідь, якщо й сама не була впевнена у тому «давно» та й взагалі у решті подій які зі мною відбувалися. Ніби зчитуючи знаки питання і пробіли з моєї пам’яті жінка повела далі.

–Я тут дівчинко достатньо часу провела, щоб загубити своє життя, втратити голову і  свою красу. Твій майбутній чоловік – мій колишній…

Занавіс піднято, завершальна сцена.

–Як таке можливо? У вас …

–Відчутна різниця у віці, це ти мала на увазі?

Я кивнула.

–То лише візуально,  мені тридцять чотири, хоча виглядаю на всі п’ятдесят чотири. Коли ти востаннє дивилася на своє дзеркальне відображення? Тобі теж двадцятки  вже не даси.

А й дійсно коли? У готелі майже не було люстерок. Одне у фоє, але там розглядати себе було не дуже зручно. 

-З Андрієм ми познайомилися коли мені було сімнадцять. Він був втіленням дівочих мрій. Шалене кохання, пристрасні ночі, прогулянки, пестощі, дарунки. Я буквально втратила голову і лік часу. Згодом я зрозуміла, що вагітна. Андрій одружився зі мною, через дев’ять місяців я подарувала йому хлопчика, якого Андрій нарік Іваном в честь свого батька.

– Іван ваш син?

–Так. Андрій був хорошим батьком і гарним чоловіком. Йшов час і я почала звертати увагу на своє неприроднє старіння. У двадцять я виглядала на тридцять, у двадцять два на сорок. Я зверталася до сотні різних лікарів, вердикт один – передчасне старіння шкіри. Андрію не подобалися такі зміни, малого він не цурався, а от зі мною хутко розлучився й зник з життя назавжди.

Я остовпіла. Що в біса коїлося з Андрієм, Давидом, Орисею і мною?

Орися примружила очі й тихо мовила.

-Далі все йшло мов за сценарієм, всі Андрієві жінки передчасно старіли, а він з кожним роком все краще й молодше виглядав.

-Ви стежили за інтимним життям колишнього чоловіка?

–У нас спільний син, малий іноді розповідав. З деякими жінками в силу тих чи інших обставин  я пересікалася особисто.

Одного дня я познайомилася з Лесею. Вона все як на духу вивалила мені за мого колишнього чоловіка і нашого спільного сина. Всі чоловіки в роду Андрія були енергопаразитами. Вони як та омела осідали в енергетичній системі жінки допоки не випивали усю її красу, а далі відклеювалися і шукали наступну жертву. Таким даром він нагородив нашу дитину, саме через це я була ще й досі жива, решті пощастило значно менше.

–Тобто решта жінок померла?

–Від старості.

Оце так новина…

– Чи відчувала ти холод після кохання з Андрієм? Думаю його не спутаєш ні з чим. Так він підкріпляється твоєю енергією, лишає сили, випиває тебе.

Я здогадалася про що говорила Орися. Ті відчуття я б не спутала ні з чим.

–А Леся?

–Леся його донька від одного із шлюбів, що передував нашому.

–Тобто? Скільки ж років цьому паразиту.

Орися підняла губу у посмішці.

–Цього не знає ніхто навіть я.

–Ви ж казали що лише чоловіки його роду наділялися відповідним паразитизмом.

-Я пам’ятаю, не знаю яким чином, але цю властивість отримала і його донька. Вони разом виходять на полювання.

– Що ж мені робити?

– Якщо хочеш врятувати свою душу, біжи звідси подалі. Тільки заручишся з цим паразитом, ти пропала...

 – Я  не залишу на поталу цим хижакам рідного брата, – відрізала я.

Орися кинула пильний погляд і її крижаний голос пройняв мене до кісток:

–Давид твій чоловік. У тебе буде лише один вечір, щоб знайти його й поїхати звідси якнайдалі.  

– Чому ти мені допомагаєш, Орисю?

– А хто як не я? Їхня сила зростає з кожною жертвою, хтось мусить покласти цьому кінець. Сьогодні вечірка в честь вашого сумісного  весілля.  Ось тобі ключі від моєї ластівки, сріблястий фіат припаркований позаду готелю. Знайдемо твого чоловіка і тікайте.

– А якщо він не захоче?

–Імпровізуй, мила. Зараз або ніколи.

Орися відійшла від мене в сторону. Хлопці несли цілу купу  скатерок і накидок на стільці.

Я зблідла від отриманих новин. Зіславшись на погане самопочуття я залишила святкову залу. Давид. Мій коханий, де тебе чорти носять?