ШерріБлей

ІІ.

– Подивіться на графік. «СД-партнер» проводить торги на ринку заявок з усіма цінними паперами в режимі анонімної торгівлі. Наша компанія використовує принципу безперервного подвійного аукціону зустрічних заявок за технологією «поставка проти платежу» з попереднім 100% депонуванням цінних паперів на рахунках вкладниківу депозитарії та грошових коштів на рахунку депозитарію Нацбанку. Це дозволяє контролювати наявність активів – цінних паперів та грошових коштів в учасників торгів, що в свою чергу дозволяє усунути ризик невиконання угод. Ринок заявок розрахований на всі категорії інвесторів: як на інституційних інвесторів, так і на приватних. Він має інтерфейсний шлюз для підключення брокерських систем Internet-торгівлі. За допомогою останніх фізичні та юридичні особи можуть купувати та продавати цінні папери наринку «СД-партнер», скориставшись послугами акредитованих торгівців – членів Фондової біржі.

У кишені задзвонив телефон. 

– Слухаю, Вайлдер …

– Містере Блей Вайлдер, вас турбує адвокат місіс Вайлдер, містер Робінс.

– Так, я слухаю. Вибачте, Хантере, – у пів тону звернувся до колеги, – заверши, будь ласка, конференцію. Я у фоє. – Слухаю, Роза у щось вляпалася?

– Ні, сер, з нею все добре. Місіс Вайлдер найняла мене представляти її інтереси в суді в процесі розірвання вашого шлюбу. Чи не могли б ми з вами зустрітися й поговорити про деталі позову.

– Що? Що ви верзете, ви, певно, помилилися. Мені нічого про це не відомо, – нервово ослаблював краватку, рухаючи її туди-сюди.

– Кафе «Вудтреш» на розі, о п’ятій. 

– Що за… Ви, певне, не сповна розуму?!

Блей схопився за голову. Все-таки подала на розлучення. Руде стерво. Вони п’ять років у шлюбі, але Роза до цих пір не бажала мати дітей, завжди знаходила якісь відмовки. Всі відпустки вона проводила з подружками з подіуму – пустими, фарбованими ляльками – на сонячних берегах Боунті. Він оплачував всі її забаганки. Купив навіть віллу в центрі міста. Годив, мов тій хронічній хворобі. Таки подала на розлучення… Останній рік подружнього життя був нестерпним. Як Система взагалі могла поєднати таких двох різних людей? Він згадував перший день знайомства. Вона – майбутня модель, він – економіст-початківець. Тоді Роза йому здавалася схожою на дику польову квітку. Витончена, ніжна, худенька. Вона кліпала своїми блакитними дитячими очима й червоніла. Їхнє перше житло було схоже на бункер в Мисмедія-зоні. Воно розташовувалось поруч з агентством Рози та за півтори години їзди до компанії містера Тетчера – першого робочого місця Блея. Скільки солодких ночей вони там провели з Розою! Вайлдер відразу відзначився своєю наполегливістю й зовсім скоро йому стало тісно в маленькій зростаючій компанії. Він упіймав удачу за хвіст. Кар’єра стрімко пішла вгору. Міняючи робочі місця й житло, змінювалися і їхні стосунки з дружиною. Незвичайна зовнішність Рози та її вбивчий характер зробили свою справу. Вона стала найбажанішою фотомоделлю у світі моди. Блей захоплювався успіхами коханої. Та вона лише купалася в славі. Не раз Джим намагався розкрити йому на все це очі. Та будь-які розмови завершувалися гучними сварками.

Джим – рідний брат Блея. Вони були надто різними. Джим був схожий на матір – високий, статний шатен модельної зовнішності. Творча натура, митець. Неодноразово модельні агентства пропонували йому місце, та він настільки любив фотографії, що відмовляв їм, навіть не дослуховуючи до кінця. Джим вважався одним із провідних фотографів Мисмедії. Вони були з Розою наче з одного тіста. Ця фурія навіть намагалася звабити його, за що отримала публічне приниження й брудну статтю в жовтій пресі. 

Блей навпаки відрізнявся зібраністю, стриманістю й наполегливістю. Він вдався в батька, мав середній зріст, русяве волосся, сині очі. Єдине, що вказувало на їхні родинні зв’язки, – зачіски. Довгі, зачесані на потилицю чуби й коротко вистрижені скроні стали таким собі братерським брендом. Батько й мати братів проживали в Медзоні. Вони були лікарями. Арен – висока кароока шатенка – працювала терапевтом, Томас – середньої статури чоловік із виразними синіми очима – хірургом. Вони негативно ставилися до Рози, та суперечити вибору Системи не мали права. Подружжя рідко навідувало батьківську оселю. Святкові дати відзначалися п’ятихвилинною присутністю й стабільною мовчанкою за столом. На відміну від Рози, Наомі – дружина Джима – була бажаним гостем. Маленька брюнетка з італійським корінням. Пишний бюст і виразні чорні очі. Вона була досить відомою співачкою, музою Джима. Саме її фото принесло гучну славу молодому фотографу. Між Наомі та Розою не один рік велася війна. Ноамі любила сім’ю Вайлдерів, але їй було шкода Блея. Вона знала все про походеньки Рози й під’юджувала Джима, щоб той час від часу відкривав очі брату. Але така «доброзичливість» спричиняла грандіозні скандали в сім’ї.  

Чоловік присів на стілець. Він листав контакти в телефоні. Третя година дня, конференція підходила до завершення. Він не хотів повертатися. Уголові панував безлад. Так, третя година, а що я маю? Зустріч о п’ятій у «Вудтреші». А чим займається місіс Вайлдер? Блей взяв телефон і викликав свого Рудька. 

– Слухаю, – сухо випалила Роза.

– Кохана, ти нічого не хочеш пояснити? Мені телефонував містер Робінс, ти подала на розлучення? – намагався якомога спокійніше говорити.

– О п’ятій у зазначеному місці ми все обговоримо, – розмову перервали пронизливі гудки.

– От стерво, кинула слухавку… – Блей обхопив голову руками. У роті стало сухо, в очах потемніло. Здавалося, що в приміщенні забракло кисню. Вайлдер послабив краватку й попрямував до кулера. Випивши склянку води, він викликав ліфт.

– Вам недобре, містере Вайлдер, може, викликати лікаря? 

– Дякую, Берто, все нормально. У мене з’явилася невідкладна справа, тож я відлучусь ненадовго. 

– Зрозуміло, бережіть себе, містере Вайлдер. 

Блей вийшов з приміщення, але зупинився на порозі. Додому їхати зовсім не хотілося. Шлунок гарчав, нагадуючи про суцільну порожнечу. Чоловік спустився в підземелля й сів у свою ластівку. Він не знав, що робити. Взявши свій телефон, викликав Джима.

–Алло, привіт, брате! Радий чути тебе!

–Привіт. Ти маєш вільний час? Треба зустрітися.

– Так, так, зараз важлива фотосесія, сама Софі Еванс позує, уявляєш? Місяць вмовляв. Звільнюся хвилин… ммм… через двадцять. Влаштовує? Щось сталося, брате, щось голос якийсь сумний?

– Під час зустрічі все розповім, скоро побачимось. Я заїду за тобою.  

Блей відкинув голову на сидіння. 15:15. Поїсти і скласти себе докупи – от і все. Він крутнув ключ запалювання й вилетів із підземелля. Мисмедія відрізнялася від інших зон. Відразу було помітно, що тут проживають і працюють люди мистецтва. Навіть рекламні білборди були надзвичайно мальовничими й схожими на картини художників. 

Студія «Джима Вайлдера» і фото Наомі в легкій прозорій сукні на всю стіну. Блей посміхнувся. Він обперся ліктем на пасажирське крісло й почав чекати. Шлунок виспівував щось своєю мовою. З дверей студії вийшов Джим. А за ним Марі – його асистент. Він ввічливо поцілував її руку й попрямував до брата. 

– Привіт, Блею, скільки зим! – обійнявши брата, поплескав його по плечу.

– Привіт, – сумно вміхнувся до брата, – лише одна. Не проти «Ліверса»? Страшенно хочу їсти!

– «Ліверс»? Чом би й ні, як щодо стегенця з салатом? 

– Саме так, брате!

«Ліверс» – найдорожчий ресторан у Мисмедії. Він відзначається найсмачнішою домашньою їжею, суперсервісом і незвичайним інтер’єром. Такий собі ресторан, виконаний на 100% зі скла – з різноманітними фігурами, скульптурами й чудернацькими тваринами. На стелі теж змайстровані столи. Сам задум ресторану виглядає так: немов відвідувачі їдять над головами один в одного – на стелі і на підлозі, причому ніхто нікому не заважає. Такий ефект створюють дзеркала, які хитромудро розміщені в просторі. 

– Коли ти придбаєш собі нормальне авто? Що за двомісна літаюча тарілка? Мені в ній тісно. Розі купив містку пежобейл Х10. А сам їздиш у цьому малюку, – ніяк не вгавав Джим.

– Цей малюк коштує як цілий маєток!

– Не сперечаюсь, але має аж два посадкових місця.

– А кого мені возити? Роза завжди пересувається своєю, а мені більшого й не потрібно, – розвів руками Вайлдер старший. 

Зайнявши улюблений столик у вигляді темно-синіх крапель, брати взялися замовляти.

– Два курячих стегна в томаті, два морських салати, вино «Chateau Cheval-Blanc 2925» та дві картоплі в соусі бешамель, – монотонно читав меню. 

–Що святкуємо, брате?

– Моє розлучення, – Блей поправив неслухняного чуба. 

Джим витягнув срібний портсигар, підкурив сигарету і простягнув брату. Чоловік видихав срібні клуби диму й обмірковував ситуацію.

– Уявляєш, мені подзвонив якийсь адвокатик і призначив зустріч. Я набираю Розу, а вона зі мною й говорити не стала.  

– Ваш «Cheval-Blanc», містере Вайлдер, і салат, – привітно всміхнулася офіціантка. 

– Дякую, Мері, – зронив легку усмішку Блей. – Уявляєш, надворі тридцять перше століття, а нічого не змінюється. Люди одружуються й розлучаються. Джиммі, чому так? Обирає пару Система, а люди все ж розходяться?

– Брате, – Джим прикурив цигарку, – я тебе скільки разів намагався попередити. Не знаю, чому саме тобі випала та вертихвістка, але я не хвилююся, нарешті це все скінчиться. Зараз я наберу свого адвоката і все буде в шоколаді. Хельга Гранд, вона найкраща. 

– «Грандкомпані»? Звідки такі зв’язки? – від подиву брова полізла на потилицю.

– Я їй забабахав таку фотосесію! Вона у мене в боргу. Чекай. 

– Привіт, зірко, – кокетув фотограф. – Так, це я … Потрібна, дуже! Ні, не мені. Брату. Хельго, ти ж знаєш, я одружений, а от брат розлучається. Ні, не такий гарний. Досить. Хельго… – гитотів. – Де? – запитально звернувся до старшого брата. 

– «Вудтреш», о п’ятій! – миттєво відповів. 

– Де це? – сканував віртуальну карту Джим. 

– На розі біля «Стройтач».

– Так, на розі. Будеш? – задоволено протягував слова. – Добре. Цілую, зірко.

 – Така пристрасна розмова. Брате, роман?! 

– Ти ж знаєш, я божеволію від Наомі, – щебетав небелиці фотограф. 

– Але ж все-таки, – не спускав натиску Блей. 

– Вона просто тигриця. Було кілька разів. Це просто цунамі. Хвилинна слабкість. Вона одружена втретє і має двійко дітей. Я кохаю Наомі. Ти ж знаєш, яка вона емоційна. А Хельга сильна жінка. 

– Мммм, твої справи. Чому нічого так і не змінилось, брате? – вів своє далі.  – Чоловіки й жінки продовжують зраджувати один одному? Чому?

– Ваші стегенця й картопля, містере Вайлдер, – Мері обережно розтавила тарілки. 

– Дякую.

– Не знаю, я про це не думаю. Я кохаю свою Наомі, але інколи вона нестерпна. Ми плануємо дітей, Блею, чуєш, вона запропонувала сама!

– Роза ніколи не хотіла дітей від мене.

– Брате, не хотів говорити... Та Роза неодноразово й мені пропонувала секс. Вона тебе не варта. Всі знають, що вона спить з усіма, хто досягнув хоч якихось висот. 

Чоловік перекинув склянку й знову її наповнив. За що він так її кохав? За те, що вона ніколи так і не стала його. Чоловік закурив. Дим заповнював порожнечу. За чверть п’ята. Проковтнувши останній шматочок улюбленої страви, Блей вирушив на зустріч.

«Вудтреш». Кав’ярня на розі. Дерев’яний інтер’єр, посуд, гарнітур. Еко-кафе. Він заходить всередину. П’ятий столик. Вона, як завжди гарна, поруч містер Робінс. Маленький товстий чолов’яга в окулярах. 

– Добрий вечір, містере Робінс, привіт, мила!

– Добрий, отже, до справи.

– Ні, почекаємо на мого юриста.

– Ти винайняв юриста? Ти смішний, любий… – Роза прикусила губу й оголила плечі. Вона пильно й нахабно поглядала на чоловіка. 

До приміщення впевнено зайшла блондинка в сексуальному срібному костюмі й окулярах. Це була Хельга Гранд. Її пухкенькі червоні губи запрошували до поцілунку. А карі очі сканували, як рентген. Блей посміхнувся. Він вийшов назустріч і провів Хельгу до столика. Ззаду вона мала вигляд не згірш, ніж спереду. Все-таки в Джима шикарний смак. Роза відкрила рота. Такого розвитку подій вона не очікувала.

– Вибачте за запізнення, насилу знайшла цю кав’ярню. Добрий вечір, містере Робінс? Як ся маєте? Бачу добре. Спустошуєте портмоне багатих чоловіків. 

–  Ви знайомі? – звернувся Блей.

– Так, колишній працівник моєї компанії. А ви зовсім не схожі з Джимом, можливо, зачіскою. До справи. Ваші вимоги?

Роза розчервонілась від люті, що її розпирала. Вона не знаходила собі місця. Постійно чепурила своє рудувате волосся. 

– 25 % акцій «СД–партнер», будинок і пежобейл Х10, а також депозит на суму 100 тисяч, що відкритий на ім’я місіс у банку. 

– Робінсе, це крадіжка. Протріть окуляри. Нізащо. Я вас розчавлю! 

– Це спільно набуте майно під час проживання, місіс Гранд.

– Ні, я буду це оскаржувати в суді. Це майно мого клієнта, куплене за його власні кошти. Ці маленькі моделі й половину за все життя не зароблять.

– Ви ображаєте мого клієнта, місіс Гранд.

– А ви мого, містере Робінс.

– Розо, навіщо тобі мої акції, ти всеодно в цьому нічого не тямиш? 

– Я ні, а Хантер, твій партнер, так. Я давно його кохаю і лише мрію позбутися тебе. Я клопотатимусь в суді про укладення з ним шлюбу.

– Ти мене використовувала. Я дарую будинок, авто і 50 тисяч, та акцій не чіпай, – Блей гепнув рукою по столу. 

– Блею, перемовини веду я, – суворо зауважила Хельга. – Жодних подарунків. Я готуватиму зустрічний позов. Подружня зрада та моральна компенсація.

–До зустрічі в суді, місіс Гранд.

– До зустрічі в пеклі, містере Робінс.

Роза, пирхаючи, вилетіла з кафе, за нею підтюпцем побіг Робінс. 

– Випивку?

–Так, віскі, – підмальовувала і без того яскраві губи. 

–Нам подвійне віскі будь ласка. 

– Це лайно мало не розвалило мою компанію. Юдвіг Робінс, німець з єврейським корінням. Як ви примудрилися одружитись на цій хвойді, містере Вайлдер? Утім, я сама тричі виходила заміж. Система….

– Так. Хельго, чи справді можливо те, що верзла Роза?

– Нічого вона не отримає. 

– А як щодо шлюбу з Хантером Джонсоном?

– Ні, це неможливо, хіба що, якщо вона від нього вагітна. У вас є діти, Блею?

– Сучка, вона на це піде. Немає, Хельго.

Блей перехилив ще келих віскі. Він не міг повірити в те, що з ним відбувається. 

– Ходімо на вулицю, тут не можна палити.

– Ви курите, Хельго?

– Так, після першого розлучення. Не хвилюйся, Блею, я не дам тебе обібрати. Дивовижно, ви зовсім не схожі із Джимом. У тебе талановитий брат. Шкода, що Система його не обрала для мене. До зустрічі в суді, Блею!

Хельга сіла в жовтий роверсфлай і зникла. Дивовижна жінка. Така стримана, жіночна, сексуальна й розумна. Система. За яким принципом вона добирає пари? Бешкетник Джим. Таки молодець. А може, так і потрібно жити? Любити тих, кого хочеться любити? Блей звичним жестом закинув волосся на потилицю й сів у феріфлай. Він запрограмував автоматичне керування й під звуки спокійної музики дістався до вілли.

Будинок виявився порожнім. Він так і припускав. Серце було не на місці. Темніло в очах і ставало важко дихати. Вайлдер непохитно сидів у кріслі й нервово випускав важкі сірі клуби диму. Як вона могла так із ним вчинити? Роза зібрала речі й пішла. Невже він був таким огидним для неї? Вісім кімнат, кухня, величезний гардероб, тренажерний зал. Усе було порожнім та похмурим. Блей налив віскі й закрив очі. Системний відбір... За яким принципом він добирав пару?

Від німого заціпеніння пробудив телефон.

– Синку, ти як? Приїжджай до нас. Мені Джиммі все розповів. 

–Все нормально, мамо, хочу побути на самоті.

–Синку, вона тебе не варта. Хочеш, ми з татом приїдемо?

–Ні, мам, все окей, вам рано на зміну, я днями заїду.

– Синку, ми тебе любимо.

– Я вас теж.

Чоловік розпластався на дивані й пив віскі. Системний відбір... Але ж тато з мамою були щасливими. Зразкова сім’я. Чи вони теж вдавали? А завжди видавалися такими закоханими… Блей ледь не плакав. Як далі бути? Хантер, сволота, підступний хлющ,  компаньйон, товариш. Весь час крутив роман за спиною й нахабно дивився у вічі. 25% акцій. Та він і пальцем не поворухнув, завжди волочився позаду. Це заслуга не його розуму, а їхньої дружби, компаньйон… Дзуськи... На цій ноті Блей і заснув.

Телефон не замовкав. Блей розплющив очі. Ранок. Голова тріщить, що за поспіх? Він взяв телефон.

–Я слухаю?

– Це я тебе слухаю, Блею Вайлдер, вже дев’ята тридцять, о десятій конференція з японцями, ти чому ще не на роботі? Ти захворів? Мені Берта сказала, що вчора ти погано себе почував. Зараз не час хворіти, синку. 

– Все в нормі, містере Джонсон, я зараз буду.

Перебрав… Як таке могло статися? Мало не проспав найважливішу конференцію за п’ять років. Душ. Костюм. Кава. Ні, немає часу. П’ятнадцять хвилин. Вибач, дорога феріфлай. 

–Ручне керування, ластівко.

– Добре, Блею.

Двісті п’ятдесят – і от видніється «СД-партнер». Патрульна служба відразу відреагувала на перевищення швидкості. Вони ввімкнули сирену й почали наздоганяти. Блей зупинив авто й припаркувався на узбіччі.          

– Ви порушили обмеження швидкості, містере…?

– Вайлдер.

– Містере Вайлдер, і створили аварійну ситуацію на дорозі, – мелодійним голосом защебетала привітна чорношкіра контролерка руху. – Джим Вайлдер – той самий відомий фотограф?

–Ні, то мій брат.

– Шкода, зачекайте, я випишу вам штраф.

– Вибачте, шановний контролере руху, у мене важлива зустріч, я запізнююсь, надішліть мені на мейл.

– Ще й торгується. Добре, Вайлдер, випишу тобі попередження, та з тебе фотосесія.

– Добре, згода, завтра о другій, я домовлюсь, – Блей посміхнувся й натиснув на газ.

Конференція була напруженою. Блей був на рідкість непереконливим. Містер Джонсон запросив його до свого кабінету, оголосивши каву-брейк. Вони закурили. Шеф зазирав у саму душу. Його компанія була провідною, лідером на ринку, а Вайлдер – найкращим спеціалістом. Ще рік тому Джонсон подарував Блею 30% відсотків акцій за сумлінну працю. Тоді був добрячий скандал. Хантер, ліпший товариш Вайлдера й позашлюбний син Джонсона, отримав лише 15%. Дочка Джонсона, відома мисмедійна актриса Лоя, взагалі не претендувала на цей ласий шматок. Тому 55% Джонсон залишив собі, 30% передав Блею і 15%  – Хантеру. От чому Хантер вчепився в Розу. Чистий розрахунок. От і вся любов. Наплів дурниць, а вона повелася на зв’язки, дурепа. Вони один одного варті. Паршиві гієни. Тішаться падаллю, недоїдками після хижаків.

– Синку, ти мене розчаровуєш? Що з тобою, ти знаєш, що цей клієнт дуже важливий для мене. Я працював над цим довгих три роки. Зберися нарешті.

– Вибачте, сер, сам на себе злий. Дружина подала на розлучення, претендує на мої акції.

– Роза? З якого це дива я маю їй дарувати твої акції?            

– Вона весь час була коханкою Хантера.

– От сучі діти, ніколи, чуєш, ніколи цьому не бувати! А тепер зберися і заверши те, що почав. Я знайду тобі хорошого адвоката.

– Вже маю, Хельга Гранд представляє мої інтереси.

– «Грандкомпані»? Синку, ти мене дивуєш, цю леді не так-то просто зацікавити. Вона сама обирає своїх клієнтів. Як тобі вдалося?

Останні двадцять хвилин тривали справжню вічність. Блей нарешті зібрався й виграв бій. Японці здалися. Містер Джонсон був у захваті. Перекинувшись словечком з містером Хаято Такахасі, він підійшов до Блея.

– Я в тобі не помилився, синку, чекаю сьогодні в себе вдома на вечерю, поговоримо! О восьмій, і не запізнюватися. Підготуй всі необхідні документи – і на сьогодні ти вільний. 

Вайлдер зачинився у своєму кабінеті й закурив. Він єдиний, окрім містера Джонсона, мав власний кабінет. Навіть Хантер ділив робочу площу з Діком. Його робоче місце було схожим на бібліотеку. Всюди стояли шафи й висіли різної форми та величини полиці, які були встелені теками різного кольору. Навіть велике вікно до половини було закладене паперами й обклеєне різними таблицями та малюнками. Щоб якось розрядити ділову атмосферу, Берта окультурила кабінет Вайлдера квітами, за якими вона ж сама й доглядала. Блей закурив і приступив до роботи. За кілька годин він нарешті оформив всі необхідні документи та поніс їх шефу.

– Берто, передай ось це містеру Джонсону. Мене вже сьогодні не буде.

Брови Берти вигнулись у німому питанні.

– Він знає…

– Добре, містере Вайлдер.

Блей сів у авто й попрямував до Медзони. Ця територія нагадувала музей. Всьому було відведене своє місце: ідеально чисті вулиці, коротко стрижені газони. Усе впорядковано та стерильно чисто. Здавалося, що тут навіть люди говорили пошепки. Зона-пансіонат. Наче з-під землі, дорогою виростали джерела з лікувальною водою, бокси, де безкоштовно можна взяти серветки і навіть кондоми. Ось і будинок Вайлдерів. Блей зазирнув у вікно. Жалюзі були відхилені. Це свідчило про присутність хазяїв у будинку. З-під дверей вистрибнув батьківський лабрадор і накинувся Блею на шию. Собака почав радо його облизувати.

– Ха-ха, привіт, друже, – Блей зняв його з себе і погладив по великій жовтій голові. – Малюку Джері, клич батьків. Ах ти ж мазун, я теж заскучав!

Лабрадору на прізвисько Джері було п’ять років. Батьки купили його в СГ-зоні. Це була єдина втіха відтоді, як діти залишили рідну домівку й вступили в доросле життя. Джері покрутився на місці, вбіг до будинку й голосно загавкав. Двері відчинила мати. 

– Синку, це ти, любий! – Арен обняла сина. – Ми так хвилювалися. Сьогодні в тата була серйозна операція. Він прийшов дуже втомлений. Я вже думала, якщо ти до нас сьогодні не завітаєш, їхати до тебе самій. Як ти, милий? Бачу, геть схуд, – Арен кинулася обціловувати сина. 

– Хто там, люба? – з кімнати долинув сонний голос батька.

– Наш син, коханий. 

У дверях з’явився Томас. За останні два роки він добряче посивів. Виснажлива робота в лікарні й операції 24 години на добу давали про себе знати. Не старіли тільки виразні сині очі. Він привітався з сином потиснувши руку й міцно обійняв Блея.

– Тримайся, скоро минеться. Уявляєш, мати приготувала твою улюблену картоплю, хутчіш до вітальні, будемо ласувати смаколиками.

Нарешті Блей оговтався й почав приходити до тями. Рідні стіни мали цілющі властивості. Відтоді, як він лишив домівку, тут нічого не змінилося. Дві кімнати нагорі, його і брата, спальня батьків, кімната для гостей, вітальня – все як і колись. Він сів у своє улюблене крісло й заплющив очі. Нарешті спокій. Мати накрила на стіл, батько дістав пляшку рому й вони почали вечеряти. Панувала тиша. Блей наминав картоплю й попивав ром.

– Ма, завжди дивувався, як можна так смачно готувати? Ммм… Аж губи злипаються!

Арен підсипала ще картоплі, засміялася й погладила Блея по голові. 

– Їж, милий, їж, синку… 

– Ви б взяли відпустку і поїхали кудись відпочити. Тату, скажу тобі чесно, ти виглядаєш вже майже так, як твої пацієнти.

– О, ти бачила, люба, якого ми виростили жартівника? Ти давно на себе в дзеркало дивився? Відтоді, як ми зустрічались, ти схуд не менш як на десять фунтів. Та фіфа зовсім знахабніла. Певно, чипсами та колою тебе годувала? А знаєш, Блею, ми навіть раді твоєму розлученню. Мама тебе відгодує, я займуся психологічним станом. Будемо бігати зранку… 

– Та… Я не хочу про це говорити. 

– Добре, не будемо. 

– Синку, може поживеш вдома? – перебила розмову Арен. – Ти ж знаєш, нам це буде тільки в радість. 

– Дякую, мам, я подумаю. Знаєте, за п’ять років подружнього життя мені ніколи й ніде не було так затишно,  як у вас. Нічого собі, – Блей поглянув на годинник, – вже пів на восьму! Вибач, мам, та у мене зустріч з босом через півгодини. Я мушу вас покинути. 

Поцілувавши Арен, Блей вибіг з будинку. 

– І що це за день, постійно запізнююсь. Навіть попередження отримав. Забув набрати Джима, от гадство! 

– Ластівко, автоматичний режим, швидкість сто двадцять, курс Квайттаун, вілла. 

– Так, Блею, музика на мій смак?

Блей посміхнувся. 

– Тільки не рок. 

– Добре, буде виконано. 

У салоні заграла романтична пісня Наомі про шалене кохання.

– Вмієш ти вгодити. Як щодо танцю? 

– Давай не сьогодні. Я не нафарбована й зачіску не встигла зробити. 

– Люблю твій гумор.

Блей взяв телефон і викликав Джима.

– Алло, брате, тут така справа, ні з Хельгою все супер. Так, вона класна. Я сьогодні перевищив швидкість. Ні, не треба нікому дзвонити. Все обійшлося. Мені виписали попередження… За послугу… За яку? Ну, за твою… Завтра о другій годині зможеш? Як зайнятий? Я не міг раніше попередити. Виручай, брате! Ну, придумай щось. Дякую, більше не буду. З мене віскі. Наомі привіт. Все, бувай!

Блей відкинувся на сидіння. Важкий день. Вечір обіцяв бути приємнішим. Все-таки з Джонсоном йому пощастило. Мудра людина, хоч і сувора. Нарешті виднілася вілла. Блей забіг до вітальні. «Так, маю на все про все двадцять хвилин». Він швидко прийняв душ і почистив зуби. Мокре волосся уклав гелем і натягнув світлі джинси. Швидко вибіг на терасу і стрибнув у авто.

– Ластівко, ручний режим.

– Так, Блею.

Вайлдер натиснув на газ. Він з’їхав з основної дороги й звернув у вулички, зрізаючи чималий відрізок дороги. Вже виднілася тераса містера Джонсона. Невеличкий будиночок відзначався своєю вишуканістю. Стиль бароко відчувався всюди. Він викликав захоплення навіть у найбагатших людей Бізнес-зони. Кожного разу, навідуючиь сюди, у Блея перехоплювало подих. 

– Добрий вечір, синку, – Джонсон подав руку. 

– Добрий, містере Джонсон. 

– Прошу до мого кабінету. Голодний? Чай, кава, міцніше?

– Подвійний віскі. 

– Саро, віскі в мій кабінет.

Присівши, чоловіки закурили. Джонсон розлігся на дивані й пускав кільця диму. Блей задумався. Покоївка принесла пляшку та два келихи. 

– «Далморе», містере Джонсон? Мммм… бездоганно. 

– Знаєш, синку, я її беріг для особливого приводу. Ось цей день і настав.

Шеф наповнив кришталеві келихи і, пускаючи димове кільце, підняв келих.

– За тебе, синку! Як я довго чекав на цей день. Ти знаєш, батьки повинні тобою пишатися. Як би я хотів, щоб Хантер хоч трішечки був схожий на тебе. Ні, не смійся, я серйозно. Колись, дуже давно, я зустрів найчарівнішу дівчину Боунті, вона була власником кафе «У Беррі». Так вийшло, що вона завагітніла. Я був одружений, і такі новини мене ажніяк не ощасливили. Саме тоді вона проходила процедуру розлучення, саме так, як і ти зараз. Дівчина була надто вродлива. Я пообіцяв, що підтримуватиму її фінансово та інколи навідуватиму їх, але розлучитися не міг – репутація була на той час надто важливою в моїй кар’єрі. Так склалось, що пологи дали ускладнення і вона незабаром померла. Я ще й досі пам’ятаю її посмішку… Я зізнався Домініці про зраду, і ми всиновили хлопчика. Розказую тобі це для того, щоб ти зрозумів: все, що трапляється в нашому житті - не випадково. Це робить нас сильнішими, це урок, який вчить тому чи іншому. Ти там, де маєш бути. Ти знаєш, Домініка мені ще й досі не пробачила, я це відчуваю. Але я ні про що не шкодую. І ти не жалкуй. Я люблю Хантера як сина, але як людина, чесно кажучи, він – лайно. Ми вкладали в нього всю душу, а він… 

Ти не хвилюйся щодо акцій, я стримаю слово. Тільки подумати: Хантер і Роза. Я й пальцем не поворухну, щоб якось посприяти їхньому шлюбу. А знаєш що, візьми відпустку на тиждень, зберешся, відпочинеш, завтра не приходь, ти поки що мені не потрібен.

Джонсон взяв віскі й наповнив келихи. Блей курив сигарету і думками був десь дуже далеко. Суд мав відбутися завтра о дванадцятій. Йому геть зовсім не хотілося бути там присутнім, але такий закон. Віскі було чудовим, втім, як і все в будинку містера Джонсона. Вперше за три дні Блей відчув полегшення. Він ні про що не хвилювався, відвідав найдорожчих людей, відчув їхню підтримку й турботу. Пропустивши ще кілька келихів і викуривши безліч цигарок, Блей залишив будинок і попрямував у Медзону. Була одинадцята тридцять, батьки, певне, вже спали. Блей припаркував феріфлай біля будинку і тихенько відчинив двері. Назустріч летів Джері. 

– Привіт, друже, чому не спиш? Тссс, розбудиш всіх, ходімо зі мною. 

Блей піднявся на другий поверх у свою кімнату. Нічого не змінилося. Навіть постери на стінах лишилися всі до єдиного. Блей дістав дротики і прицілився в круглу мішень. У самісіньке яблучко! Талант не проп’єш. Раптом відчинилися двері. 

– Це ти, Блею, я вже думала, Джері тут бешкетує, – Арен обняла сина. – Не почула, коли і зайшов, ми вже полягали, рано вставати. Зараз скажу тату, що ти вдома.

– Ма, не треба, я побуду до завтра, не хочеться повертатися до порожнього будинку.

– І не треба, лишайся в нас, я зранку млинців насмажу! 

– Ма, у мене завтра суд, я трохи хвилююсь, а тут якось спокійніше.

– Синку, ми з тобою, все буде добре. Джим казав, що твої інтереси представлятиме суперюрист.

– Так, просто не думав, що колись таке зі мною трапиться.

– Як зустріч?

– Все добре. Іди спати, ма, ти геть виснажена.

– На добраніч, любий, – Арен поцілувала сина і попленталася до себе в кімнату. 

Блей скинув одяг і влігся. Джері вовтузився поруч. Сон миттєво здолав їх обох. 

Надворі квітував чудовий сонячний день. Вайлдер солодко крутнувся в ліжку. Котра година? Мабуть, сьома. О ні, десята. Це вже входить у звичку, треба купити мегагучний будильник. Блей натягнув джинси й спустився до вітальні. На столі стояли млинці і записка. «Доброго ранку, молоко в холодильнику». Блей посміхнувся. Давно за ним так хтось дбав. Як це було приємно! Вони з Розою завжди їли в ресторанах. Готувати вона зовсім не вміла. Блей налив молока і скуштував декілька млинців. Так, душ, і хутко до Бізнес-зони, часу лишалося дуже мало, а ще потрібно було привести себе до ладу й поголитися. 

Блей схопив олівець і на звороті записки нашкрябав: «Дякую, ма!». Стрілою вилетів з будинку і стрибнув у авто. 

– Привіт, ластівко! Бізнес-зона, вілла, якнайшвидше!

– Добрий ранок! Блею, буде виконано.

Чоловік витягнув з кишені телефон, на годиннику висвітилося пів на одинадцяту. До вілли їхати сорок хвилин. Так,  Хельга  Гранд, викликати. 

– Доброго ранку, містере Вайлдер.

– Добрий, місіс Гранд, хотів дізнатись, чи у нас все в порядку і чи нічого не змінилось.

– Ви мене ображаєте, все добре, налаштовуйтесь на феєричну виставу і не запізнюйтесь, суддя Холл цього не любить.

– Я зрозумів, дякую, до зустрічі. 

Так, залишалось нагадати Джиму за фотосесію. 

– Алло, привіт, нормально, лечу до вілли. Брате, ти не забув про моє прохання? Чудово, вже переніс. Добре, дякую, з мене обід.

Блей заклав руки за голову. Так, хутенько переодягнутися – і в суд. Поки що все йшло за планом. 

11:50, місцевий суд, Бізнес-зона. 

Блей нервово намотував кола. Раптом з’явилася Роза і містер Робінс. 

– Вітаю вас, містере Вайлдер, – Робінс простягнув свою маленьку пухку ручку. – Ви обдумали наші умови, можливо, погодитесь?

– Добридень, в жодному разі, містере Робінс.

– Ну, тоді готуйся до поразки, – прошипіла Роза на вухо і зареготала. 

Блей повернувся й окинув колишню дружину поглядом. Дешева пустоголова лялька. Навіть до суду вона вирядилася, як до борделю. Довга червона шовкова сукня й надто відкрите декольте. Огидно. Куди дивилися його очі? Так, в ліжку вона була неперевершеною, але на тому і все. Цей поєдинок він мусить виграти й раз і назавжди поставити її на місце. Хвойда: зваблювати брата – це вже низько. Де Хельга? От і вона. 

– Мало не запізнилася, прошу до зали. 

– Чудовий костюм.

– Дякую, ви теж, як завжди, на висоті, – Хельга підморгнула й посміхнулась. Як така гарна жінка могла бути юристом? Та її місце на сцені. У Джима чудовий смак. Навіть чорний діловий брючний костюм надавав їй просто невимовної сексуальності, а вишневі пухкі губи...

– Прошу встати, суд іде. 

Із кабінету вийшов суддя Холл. Сивий стрункий чолов’яга приємної зовнішності. Він був відомий своєю твердістю характеру і законослухняністю. 

– Доброго дня. Сідайте. Сьогодні розглядаємо справу за позовом Рози Вайлдер до Блея Вайлдера щодо розлучення. Шановні представники сторін, ви ознайомили своїх клієнтів з правилами поведінки в суді, місіс Гранд?

– Так, ваша честь.

– Містере Робінс?

– Так, ваша честь.

– От і добре. Так, опустимо ваші анкетні дані, люди ви відомі і чим займаєтесь суд знає, тож перейдемо одразу до вимог позову. Роза Вайлдер вимагає розірвати шлюб з Блеєм Вайлдером на підставі ч.2 ст. 112 Сімейного кодексу та присудити на її користь 25 % акцій «СД–партнер», будинок на Грін-стріт, 25, та закріпити за нею право володіння автомобілем пежобейл Х10, а також право розпоряджатися коштами в сумі 100 тисяч, які перебувають на рахунку, відкритому на її ім’я. У відповідача є заперечення щодо позову?

– Так, ваша честь, і не одне.

– Що ж, давайте їх розглянемо. Прошу, місіс Гранд.

– Ваша честь, мій клієнт, містер Вайлдер – провідний фахівець «СД– партнер», власник 30% відсотків акцій, за рік отримує понад 600 тисяч доларів доходу. Перебуваючи в шлюбі з місіс Вайлдер, він відкрив на її ім’я депозитний рахунок, подарував їй безліч прикрас, автомобіль, купив за свої, наголошую, свої, чесно зароблені кошти, віллу на Грін-стріт. Він виконав всі свої обов’язки згідно з Сімейним кодексом. Вона, в свою чергу, заробляючи близько 40 тисяч на рік, майже не буваючи вдома і не виконуючи зі свого боку жодних обов’язків, вимагає надто багато. Прошу відхилити позовні вимоги і залишити за місіс Вайлдер автомобіль.

– Я заперечую, ваша честь. Моя клієнтка вклала у шлюб всю свою душу, і ми вважаємо, що це гідна винагорода за її терпіння. 

– Я вас почув, містере Робінс, яка причина розірвання шлюбу? Він вас ображав, місіс Вайлдер?

– Ні, ваша честь, я дуже хотіла дитину, але у Блея завжди були всілякі відмовки, він був надто зайнятий для цього.

– Це наклеп, ваша честь…

– Я до вас звернуся пізніше, містере Вайлдер! Хельго, ще один такий вибрик – і він покине залу засідань. 

 – Так, ваша честь. Не здіймай галасу, все під контролем, я маю безліч доказів, не зривай слухання. 

Блей взявся за голову. Як вона могла? От руде стерво. Та вона ніколи не хотіла від нього дітей. Він навіть не пригадає, коли вони востаннє були в ліжку, які діти? Блей стиснув кулаки.

– Продовжуйте.

– Так вийшло, ваша честь, я жінка приваблива й відома. У мене безліч прихильників. Я зустріла іншого чоловіка. Він мене довго домагався, знаючи, що я заміжня. І я здалася. В інтимному плані, чесно кажучи, мене чоловік ніколи не задовольняв. Той інший наполягав, щоб я розлучилася. Я неодноразово намагалася поговорити з Блеєм щодо дітей, та він мене і слухати не хотів. Він жив своєю роботою. А Хантер, він дуже хотів, щоб я народила йому нащадків. Доводжу до вашого відома, що я на другому місяці вагітності і прошу вас про розлучення, адже я чекаю дитину від іншого і більше не кохаю свого чоловіка. Ось медична довідка. 

Блей зблід. От хвойда. Як вона могла так з ним вчинити! Він кидав на Розу похмурі погляди. У ту мить він був готовий її задушити. Вилиці вигравали, чоловік нервово поправив чуба і розпластався на стільці. Гнів подолав його. 

– Хвойда…– прошипів Блей. 

Хельга взяла клієнта за руку. 

– Тримайся, все під контролем, ти мені віриш?

Блей кивнув. Йому хотілося встати й піти. Хай забирає все, тільки б її більше не бачити. 

– Мені все зрозуміло. Що скажете, містере Вайлдер?

– Ця жінка, ваша честь, патякає казна-що, городить таке, що й купи не держиться. 

Суддя постукав молотком. 

– Стежте за мовою.

– Вибачте, вона ніколи не хотіла від мене дітей. За п’ять років ми двічі з’їздили в Боунті. Але й то було протягом першого року подружнього життя. Вона завжди відпочивала з подружками, наголошуючи, що мені з ними буде нецікаво. Тепер я бачу, що то були за подружки…

– Я протестую, ваша честь.

– Підтримую. Звинувачення не у вашій компетенції, містере Вайлдер. Чому ж ви самі не подали на розлучення,  якщо ви бачили, що ваші інтереси не збігаються?

– Я її кохав, ваша честь, колись Роза була іншою, слава зіпсувала її.

– Я протестую, ваша честь, це образа мого клієнта.

– Відхиляю, містере Робінс. Продовжуйте, містере Вайлдер.

– Я купив їй усе, про що вона тільки мріяла і чого хотіла. Але любов не купиш. Я не заперечую щодо будинку, авто, вкладу, але на мої акції нехай вона і той негідник не зазіхають. Я заробив їх своїм розумом та наполегливістю.

– Я протестую, ваша честь. Ненормативна лексика. 

– Відхиляю протест, містере Робінс. Сядьте вже. Продовжуйте.

– Що ти верзеш, Блею? Не будь ганчіркою! Ваша честь, я хочу внести поправку. 

– Я слухаю, місіс Гранд.

– Прогляньте ось ці статті з газет. Я зібрала їх і опрацювала. Це преса за останні три роки. Щоквартально у місіс Вайлдер були романи з моделями і художниками. У неї просто не було часу займатися сімейним життям.

– Я протестую, ваша честь, це наклеп.

– Зачекайте, містере Робінс.

–Ви надаєте суду газетні статті?  Ви вірите жовтій пресі, місіс Гранд? 

– Так, ваша честь. Ось перерахунок на декого, містера Тітчера, сума – 20 тисяч. Він один із тих, про кого пишуть в газетах.

– Я протестую, ваша честь.

– Я відхиляю протест, містере Робінс. Розо, поясніть.

– Він модельєр. Гроші я перерахувала за сукню.

– Я думала, він модель, ось біографія Тітчера. 

– Я протестую, ваша честь.

– Містере Робінс, ми не на базарі, ви зараз покинете зал.

– Ось переписка з Тітчером, подивіться, ваша честь.

– Я протестую, ваша честь. Це порушення прав особистого життя.

– Ми зараз його і розглядаємо, Робінс, якщо ви не помітили.

– Порядок у залі! Представники, я оголошую перерву на двадцять хвилин.

Суддя Холл стукнув молотком по дощечці й вийшов із залу засідань. Роза з Робінсом теж швидко зникли. Хельга і Блей вийшли перекурити в зал для куріння. Блей був сам не свій. Він не хотів ні про що говорити. Не вистачало повітря. Він розстебнув комірець і послабив краватку. Спираючись на лікті, він пускав напівпрозорі хмарки диму. От таке життя. Шалене і незрозуміле. За що і чому? Вона чекала п’ять довгих років… на його акції. Загарбати і зникнути. От так. І на тому все.

– Ти молодець, чудово підготувалася.

– Я недооцінила Розу.

– Про що ти?

– Вона і з Холлом трахалася.

– Чому так вирішила?

– Я його знаю вже років десять. Він ніколи так себе не вів. Ти що, не бачиш, він на її стороні. От стерво, знає як і чим пробивати шлях! Ти бачив, як він вилетів із зали, коли я йому показала листування. Йому було неприємно. Набери Джонсона. 

Блей підняв брови й здивовано закліпав очима. 

– Набирай! – Хельга закричала й тупнула тендітною ніжкою. 

Блей нервово витягнув телефон із кишені та натиснув на виклик. Вона простягнула руку й піднесла слухавку:

– Привіт, Блею, я дещо зайнятий, в тебе щось термінове?

– Доброго дня, містере Джонсон, це Хельга Гранд, адвокат містера Вайлдера.

– Я знаю хто ви, чим зобов’язаний?

– Справи дуже погані, містере Джонсон, у нас є півгодини. Чи не могли б ви оформити акції Блея, скажімо, на Лою, вчорашнім днем, а краще навіть позавчорашнім?

– Що за?!

Хельга похитала головою й відійшла від свого клієнта. 

– Я вас зрозумів, все зроблю.

– Копії документів надішліть на мій мейл протягом двадцяти хвилин, адресу я надішлю. Я на вас сподіваюсь, містере Джонсон.

Хельга завершила дзвінок і поклала телефон на стіл. Вона витягла сигарету і закурила.

– Тепер поясни, що ти в дідька робиш?

– Блею, вони заберуть у тебе все. Я рятую те, що можу. Довірся мені. 

Вайлдер сперся на лікті й затягнувся сигаретою. Хельга вийшла і десь зникла. Він сидів повністю розбитий. Це кінець. Роза вмить розвалила все те, що він будував повних п’ять років. Хотілося кави і Блей підійшов до автомата. Закинув монетку – і машина видала духмяний напій. Чоловік взяв склянку і сів за столиком. Напроти вже сиділи Роза і Робінс. Вони хитро поглядали на нього й про щось шепотілися. Цікаво, вона і з адвокатом спить? Із нізвідки з’явилася Хельга, вона світилася і тримала в руках якісь папірці. 

– Де ти ходиш?

–Послухай, це все лише на деякий час. Знайдеш собі іншу роботу. Поки що не з’являйся в компанії. Стів Джонсон чудова людина, він нарахує тобі гідну вихідну допомогу. А як все стихне, ти повернешся назад. Такого не буде, якщо акції отримає Роза. Хантер – його син, і він не допустить тебе до керування «СД–партнер». Ми змусимо Холла судити справедливо, у нього немає вибору.

Перерва закінчилася і всі зайняли свої місця в залі засідань. Було видно, що Холл не в гуморі, на його обличчі з’явилося презирство. Він вдарив молоточком і припросив всіх сісти. 

– Ваша честь, я хочу додати до справи деякі документи.

Холл здригнувся. Хельга Гранд була на висоті. Вона майстер своєї справи. Просто молодчинка! Блей замислився. Шкода, що він був їй не до вподоби. А то б міг чудово їй віддячити за виконану роботу... Певно, цю місію виконає Джим. Він мав рацію: вона сильна, розумна, вродлива і просто нестримно сексуальна. Тигриця…

– Прошу, місіс Гранд.

Хельга миттєво піднесла новоспечені папірці. Холл витягнув носову хустинку й витер з обличчя піт. Було видно неозброєним оком, що він хотів якнайшвидше завершити процес і винести вирок.

– Дякую, місіс Гранд.

Обличчя Холла змінилося. Певне, він не очікував такої розв’язки.  Хельга була права, тепер він не викрутиться.

– Чи є у позивача ще побажання, питання до відповідача?

– Ні, ваша честь, просимо підтримати нашу позовну заяву.

– У відповідача?

– Так, ваша честь, просимо врахувати всі докази і винести справедливий вирок!

– Суд відправляється в дорадчу кімнату для прийняття рішення.

У залі затихло. Блей витягнув сигарету і крутив її в руках. Хельга переглядалася з Робінсом. Роза намотувала руде волосся на палець і посміхалась. З’явився суддя і запросив всіх встати для оголошення вироку.

– За результатом розгляду позовних вимог щодо розірвання шлюбу між Розою Вайлдер і Блеєм Вайлдером та розподілу спільно набутого у шлюбі майна суд Квайттаун-сіті вирішив наступне: 

«Позовну заяву задовольнити частково. Шлюб, зареєстрований 21 червня 3010 року, вважати недійсним. Закріпити за Розою Вайлдер пежобейл Х10 і вклад в банку на суму 100 тисяч доларів». 

– Ваша честь, а як же акції?

– Перед тим, як складати позов, перевірте достовірність всіх даних, містере Робінс. Рішення може бути оскаржене в Апеляційному суді протягом десяти днів. Засідання прошу вважати закритим. 

Роза і Робінс миттєво залишили залу засідань. Блей посміхався.  Гра була варта заходу. Які в них були вирази облич, коли суддя зачитував вирок! Шкода, що він не встиг зняти їх на камеру. Нічого, можна буде переглянути в мережі, адже судові засідання фіксуються і записуються камерами нагляду, а потім їх вносять до архіву. Хельга потиснула руку Блею.

– От бачиш, все добре. Як ми їх?

– Дякую, Хельго, мені бракує слів, щоб висловити свою вдячність.

– Думаю, апеляції не буде.

– Чому?

– Бо я залишу її без депозиту. 

Блей посміхнувся. 

– Вас підкинути?

– Дякую, я на власному авто.

На порозі суду Блей зняв краватку й розстебнув комірець. Він вільний! Як добре. Свобода. Він вдихнув повітря на повні груди. Так, кілька днів відпочинку і пошук нової роботи. Вілла. Що з нею робити? Вона ніколи не гріла його серце. Певне, продати й купити щось інше. Блей витягнув телефон і набрав Фіна.