Господар Грозової гори

1.

Тронний зал правителя царства Йаш-Мутуль потопав у напівтемряві. Чи не половину всіх смолоскипів було запалено, а в кутках чадили тьмяні лампади у вигляді зміїних голів. Біля різьбленого трону, стилізованого під двох орлів, стояло лише кілька сановників у своєму повсякденному одязі. Правитель Хун-Неналь-Кавіль, що сидів на троні, солідний сивий чоловік близько сорока років, з орлиним носом і пронизливими жовто-карими очима, свердлив поглядом візитера і його нечисленний почет, всім своїм виглядом висловлюючи роздратування від того, що його відвертають від важливих справ. Він не став турбувати себе перевдяганням у святковий церемоніальний одяг, щоб привітати непроханого гостя, як наказував звичай. Всім цим він лише висловлював свою зневагу до принца. Принца, на ім’я Кіготь Ягуара, що прийшов аж із далекого Канульського царства просити руки його дочки. Принц, високий і статний юнак, з довгим темно-каштановим волоссям до плечей і темно-карими очима, що заради такого випадку одягнув яскраво-зелену туніку і яскраво-червону накидку з хутром ягуара, почувався обуреним, але змушений був мовчки проковтнути образу. Та й чого ще можна очікувати від правителя, чиї предки воювали з його предками у Великій війні? Тоді всі племена воювали на боці двох великих володарів, які змагалися за звання Каломте — Царя Царів. Наприкінці тієї війни предок Хун Неналя взяв у полон і приніс у жертву його предка Лапу Ягуара на Четвертій Піраміді, присвяченій Кавілю — богові війни та грози. І хоч з того часу минуло понад три століття, і ворожнеча між царствами трохи вщухла, для нього було небезпечно прийти сюди та ще чогось вимагати. Навіть його товариші відмовляли принца від цієї витівки, побоюючись, як би він не повторив долю свого предка. Принц у відповідь лише сміявся і жартував. Про правителя Хун-Неналя було відомо, що він хоч і відрізняється грізною вдачею, і хоч його називали жорстоким, але він справедливий і вшановує традиції. Тому принц був упевнений, що мутульський цар якщо і не прийме його з усіма почестями, то хоча б не порушить закони гостинності й таки вислухає його прохання.

— Я чекав, що свататися до моєї доньки прийде Лапа Ягуара, а ти всього лише Кіготь, — промовив правитель з неприхованим єхидством.

— Зате цей Кіготь гострий, як найгостріший ніж! А твоя дочка всього лише Пір’їнка Колібрі, а не Крило чи Хвіст! — відповів юнак, і з викликом глянув правителю в очі.

— Бо Крило Колібрі та Хвіст Колібрі вже видані заміж! — відповів вождь. — Якби сюди прийшов із подібним проханням твій брат Лапа Ягуара, я б прийняв його пропозицію більш прихильно. Але ти інша справа! Ти навряд чи отримаєш престол свого батька. Якщо боги заберуть твого брата в країну предків, тоді приходь знову і спробуй щастя!

— Я люблю твою дочку і не відступлюся від свого наміру, — різко відповів юнак і сердито тупнув ногою. — Мій батько досить багатий і знаний, щоб я зміг принести належний викуп за наречену та багаті дари! Це зараз я прийшов без нічого, бо шлях сюди довгий і сповнений небезпек!

Вождь тільки засміявся:

— Ти зухвалий і хоробрий, якщо з’явився сюди з таким проханням, і при цьому майже з порожніми руками! Тобі має бути відомо, що наші народи ворогували багато століть, і кожен має рахунки, щоб покликати один одного до відповіді. Або ж ти просто божевільний...

— Так, я збожеволів від любові до вашої дочки, — Кіготь відчув, що червоніє.

Старий у вбранні шамана, що до того тихо сидів у кутку та ліниво перебирав чотки, раптом схопився на ноги, підійшов до правителя і почав йому щось нашіптувати на вухо. Правитель усміхнувся, пирхнув і відразу засміявся:

— Що ж, коли ти такий сміливий, ми можемо дати тобі шанс! Є одна річ, дуже важлива для нас. Але її було втрачено дуже давно. Брат моєї дружини ходив на Грозову гору просити дощу у бога Чака, бо того року була страшна посуха. Він зник безвісти. Щоб його не чіпали сторожі гори, він узяв із собою царський нефритовий браслет із головою Чака. Ми хочемо дізнатися, що сталося. Знайдеш його останки та цей браслет. Принесеш браслет нам — і в нагороду отримаєш руку Пір’їнки Колібрі. Погодься, це справедлива ціна!

Кіготь не приховував бурхливої радості. Він гадки не мав, що це за гора і де вона знаходиться, і таке завдання здавалося йому дрібницею. У дитинстві він часто лазив по горах із братами, і тому не боявся. Кіготь навіть розсміявся, почувши про таку пропозицію:

— Принести якусь дрібничку з якоїсь гори? Невелика ціна за таку красуню та розумницю, як твоя дочка, вождю. Ти отримаєш браслет, даю слово. І я не відступлюся від свого наміру. Або здобуду його, або помру!

— Що ж, тоді Ах-Пуч буде радий прийняти у своє царство такого великого воїна! Іди та готуйся до походу! А мій шаман дасть тобі напуття на дорогу.

Шаман мовчки підійшов до Кігтя, взяв за руку і дав знак слідувати за собою.

— Перш ніж ти здійсниш подорож, я вирушу у подорож до країни духів, щоб заручитися благословенням духів предків. Без їхньої допомоги ти не зможеш дійти до Грозової гори, не те що повернутися. Ти ще багато чого мусиш знати, але я розповім про все після камлання. Під час ритуалу ти маєш залишатися в моїй хатині та не виходити з неї, що б ти не побачив. Покинеш хатину — на тебе чекає смерть!

Друзі та соратники Кігтя вийшли слідом. Вони перебували в глибокому здивуванні: з одного боку, цар висловив принцу явну зневагу, навіть не змінивши повсякденне вбрання на парадне та не одягнувши свій головний убір з пір’ям орла для церемоній. З іншого боку, він не став ні ображати, ні залякувати принца, і тримався з ним досить прихильно. І ось тепер він наказав своєму шаману допомогти юнакові порадою та настановами. Чудеса, та й годі! Хіба що справа, яку він доручив, небезпечна, і швидше за все, на наївного і зухвалого юнака чекає смерть.