морю (і мені шістнадцятирічній)

море моє, скажи, як не тонути в тобі?

як під контроль почуття свої взяти?

я потребую тебе, я так скучила крізь довгі роки,

але ти мене, янголе мій, навряд пам'ятаєш.

скільки таких вже, як я, погубив,

а скільки погубиш поглядом синім?

твоя недосяжність — моя параноя,

не дай вірі згаснути, я хочу до тебе.

(але ж ти не чуєш; твій шум — моя зброя.)

могутність твоя — то моє нетерпіння,

ти завжди, мій скарбе, мене надихало.

давало опору і крила... а потім штовхало:

«ти тільки пилинка, слабке і мляве творіння,

ці глибини, повір, не стануть для тебе спасінням.

така мила й налякана,

(-врятуй мене-)

(-добий мене-)

я кричала

від страху, самотності...

від твоєї байдужості:

«не дай мені впасти! я вірю твоїй непідвладній могутності!»

а ти тільки холодно й пильно дивилося.

стукіт коліс по залізній дорозі

бив через вуха у камери серця,

з твоїми словами лунав в унісон:

«не очікуй багато, дитя прибережжя,

не в'яжи свою душу підступною, злою залежністю.

ця отрута в тобі замість крові гарячої, жвавої.»

застигла без сил — знов перед роздоріжжям.

навіщо мене ти, о боже, покинув?

не знаю, що буде наступної ночі,

я чую, як кров істерично регоче:

«твоя доля — це Башта, шістнадцята карта.

ви з нею так схожі, вона відчуває,

запрошує тебе на танець повільний,

уважно, принцесо, ці чари не згинуть.

довірся своєму спокійному голосу —

всередині мірно шепоче "не бійся, зроби

останній свій крок, віддайся ти пафосу.

життя нецікаве без драми і сліз."

змивай макіяж і виходь на пісок золотий.

дозволь сірим хвилям сказати — "на тебе чекали".

не тони в цих бажаннях любов віднайти,

і тоді вона знайде тебе, схопить м'які легені,

добереться до серця і скрутиться змієм тендітним.

(не сплутай любов з одержимістю демоном скритним.)»

ніжний, світлий поклик моря видерне з липких думок —

«бачу, зоряне творіння, дух твій істину знайшов,

не будуй сліпих надій — все крихке, немов кришталь,

віддавай кохання світу, не з'їси ти все сама,

теплі промені любові тіні проженуть з кутка.

не тримайся ти за інших, навіть я колись піду,

тільки внутрішнє багаття освітить твою пітьму.»

я стояла перед морем, хвилі цілували шкіру.

сльози цілували шкіру — зігрівали, берегли.

«почуття — спалахи молній, але, янголе мій, більше я не сама!

навіть коли в чатах порожньо, моє серце стучить недарма.

воно жадібно, в'юнко сміється. б'ється сильно, від болю не гине.

цей світанок я бачу чарівний

як початок нової ери.»