інструмент світла

як важко почати.

як важко пірнути,

відкритися серцю, цей голос почути.

«горіти, щоб гріти,

їм в бурю світити —

в піщану, морську, грозову, всіх відтінків.»

"інструмент", — шепоче хтось другий.

вуха закриваю, тремчу від туги я:

«замовкни, неправда, я більше, ніж це!»

"собі нагло брешеш", — сміється в лице, —

"візьми своє серце, мій сонячний Данко,

віддай його людям, врятуй бідні души."

«я відмовляюсь, це буде нечесно!»

заплакала раптом, смак гіркий відчувши.

як дивно змінилося все в одну мить —

раніше пишалась теплим мерехтінням.

вела за собой, зігрівала спасінням,

призначенням бачила цей простий принцип.

тепер на колінах, я зовсім одна.

світ бачу спотвореним, лячним, холодним.

"це твоя доля", — голос жорстокий.

«мені дуже страшно» — і знову війна.

нестерпно, та вірю я кожному слову.

цей голос болить, скаженіє, волає.

«чи, може, ілюзія?» — підіймаю вмить зброю,

та сили на постріл в собі не відчуваю.

«дитя моря й зірок, йди за грою гітари,

Юпітер і Ріґель — твої маяки.

послання моє відправляю вітрами,

склади цей екзамен, вчини навпаки —

молилась на Місяць, просила любові,

яскраво світити хотіла для всіх.

закохалась у дзвін тепла всмішки чужої,

жадала дарувати щастя і сміх.

згадай, душа бога, прокинься від сну!

твоя ДНК пам'ятає про силу,

дива, які можуть прогнати пітьму,

і щастя — іскритиметься любові блиском.

бажання твоє я тобі подарую,

але це випробування тебе перевірить —

чи зможе медаль цю вогнисту прийняти

без болю й жалю твоє серце барвисте?»

очі пекло, повідомлення вщухло,

голос Всесвіту в серці моєму затих.

воно билося рівно, спокійно, ледь чутно,

ламало м'які ребра від вдихів важких.

і тоді зрозуміла я всі ці слова,

усвідомлення боляче гризло кістки.

«усе, що бажала, було вже в мені»

чую ноти мелодії моєї душі.

інструмент? можливо, частково,

та ніхто не обмежить жаги до життя,

у неба блакить задивилась казкову —

«я хочу світити, моя це мета».