воїн

крила свободи тягнули на дно

хаотичних обставин і в'язких думок.

золото пір'їв не простить помилок,

мечем долі карає, беручи у полон.

цей воїн упертий. короля не признає.

на коліна впаде лише в разі поразки.

голову вище — і вперед, за метою,

дух мятежника в ньому — підвищились ставки.

«дурень ти, гордий наш самогубець!

підкорися чужому мечу, не дуркуй.

біля ніг монарха славу й успіх здобудеш,

а відмова принесе лиш задушену смерть.»

на це воїн тихо всміхався —

гостро, холодно, ніби усмішка — сталь:

«якби ж я так гидко за життя це чіплявся,

вбився б сам швидко й болісно — така в мене мораль.»

затихали всі пани, відходили подалі,

проте жах цей тремтячий заважав утекти.

на них пильно дивились два озера-вулкани —

яскравий бурштин палав лютим вогнем.

шкіряні чоботи трощили кістки ворогів,

срібний меч розчищав всі дороги до цілі.

небезпечний оскал, погляд жорсткий, шалений —

воїн йшов проти всіх, хто готував кайдани.

кров'ю недругів лицар плямував обладунки.

байдужо зітхав, стираючи червоне з ланіт.

очі палали яскравіше, наче

море крові та трупів — найцінніший трофей.

він горів, як багаття в купалову ніч,

він спалив все минуле, порвав ланцюги.

вільна птиця розправила крила. бойовий клич...

та кохання могутніше за королівські тортури.

під ребрами вибухнув солодкий біль,

післясмак апельсинів воскресив вбите минуле.

кривавий безжалісний шлях позбавив надій,

та прозоро-блакитне море звихрювало серце пожухле.

на слабких ногах воїн йшов до води,

бліді губи тремтіли, глотку стиснули сльози.

солоні краплі, солоне море, сіль на шкірі, на зброї —

поцілунки вітру загоювали рани.

бурштинові вулкани яскрилися дивом,

жага самостійності й вбивств поступово вщухала.

лицар обронив меч на пухнастий пісок,

опустився на коліна поруч з ним і схилився.

рука впевнено зависла над серцем у німій клятві,

в обіцянці довірити життя, волю, силу, тіло й думки.

лагідним, бурхливо-спокійним морем поцілований,

дух воїна знову палав обраною покірністю.

жоден король не схилить його перед собою,

жоден монарх не заволодіє цими духом і вірністю.

біло-спокійні хвилі блимнули німою усмішкою.

«ви подарували мені мету найсвітлішу.»

сонце підіймалося небесним полотном.

«світи, воїне бравий, захищай — не руйнуй.»

твердий погляд темно-солодкого меду

нарешті дізнався, що ж таке є «кохання».