Спогад

Я смикну спогад за ледь зриму кіску

Про ту весну, задовго до війни,

Про дощ, який так само довго виснув,

Й цвіли морелі, наче навісні.

Яскраво соняхом сміялась парасоля,

Рука завмерла у його руці…

А вперта віра гріла, ніби вчора,

У янгола на правому плечі.

З бруньок бузку випурхували мрії,

Як її погляд у його тонув,

Безжурно серце множило надії…

Вона була і він тоді ще був…

Тремтить весна в життєвій нетерплячці,

Під берцями розбризкується твань,

Знов обстріл, в очерет сховались крячки.

Робота, бій, рішучо, без вагань

Із дня у день, щоб ряст буяв у лісі,

Щоб цвітом шаленів вцілілий сад,

Весняний дощик тихо падав в місті,

Над кимось парасолю ніс солдат.

Світлана Мазуренко