Розділ 17

омарова вкотре потерла втомлені очі. Хоч то геть не вдала ідея у її випадку. Про краплі для тих хто працює за комп'ютером вона благополучно забула одразу ж, як кума Олена їх принесла. Все про що могла думати втомлена жінка – гроші. Як заробити більше та швидше. Як повернутися до доньки чи забрати її до себе, не поламавши їй дитинство.

«От би моя мати перед тим як щось утнути думала, як воно відобразиться на моєму дитинстві, на моїй юності, на моєму житті. От уже ці батьки, що хочуть, той роблять. А дітям це доводиться їсти здоровецькою ложкою. І я туди ж. Годую свою Ляльку лише неприємностями. Бо в неприємностях її зачала. Так і ростила. Нездара. Дурепа. Нікчема…»

– Їси себе? – до кабінету головбуха увійшла Олена. – І що смачно?

Вона всілася на невеличкий шкіряний диванчик, з радістю зняла медичну маску та розстебнула білий халат.

– А кого по твоєму я маю їсти? – запитала Комарова, знову потерши очі.

– Та бодай когось з тих трьох нікчем, що тебе підвели під монастир, – Олена розляглася на дивані, звісивши стрункі довгі ноги через бильце.

– Вони занадто далеко щоб я до них дотяглася, – прохрипіла Комарова. – Та й сенсу у цьому немає. Я сама їх обрала. Я щоразу сама обираю. І щоразу невірно. Це спадковість.

– От ще придумала! Це ж тобі не хлібина, що в середині непропеченою виявилася. Вони теж люди. І теж роблять свій вибір. І як їх вибір так підло вчинити, то…

– Бог їм суддя…

– У Бога справ вистачає. Покарання то справа людська.

– Блонда досить! Я знаю, що твій бегемот і небо тобі прихилив би. Але то не ваша справа і користі вам з того не буде.

– Може хоч грошей з них зіб'ємо?

– Якби це стосувалося Лялі, я б ще подумала. А так. Я сама.

– От знову це твоє «я сама». Така шкідлива звичка. Я все одно щось придумаю. Дивитися на тебе не можу. Сидиш кисла, як недостигла слива.

– Йди вже. Твої жар-птиці без тебе не можуть.

– Ті курки й зі мною не можуть, щоб не знайти собі геморой на всі можливі місця. Ну це ж треба було так пригати  на дідові, щоб він задихатися почав. Теж мені жриці ночі на мінімалках.

Олена пішла, залишивши Комарову зі  своїми думками та купками стодоларових банкнот, що вона їх розкладала по конвертах, періодично звіряючись з таблицею у комп'ютері.

Працювати у «Барлозі мандрівника» було не складно, але важко. Роботи багато, напарниці немає. Лиш директор інколи навідується з перевіркою. Та коли його дохід у плюсі, на решту паперів він і не дивиться. І вкрасти можна. От хоч зараз бери та запихай готівку у кишені. Та хіба то вихід. Розуму гроші не додадуть. А як без розуму жити? Комарова була певна, що розуму їй не вистачає, ще й сильно.

«Де я прорахувалася? Де?»

Раз за разом вона прокручувала в голові кожен день від моменту створення «Живої ляльки». Аналізувала кожен свій крок. Всі ризики були враховані. Звісно на зникнення Святослава ніхто не розраховував. Але ж увесь бізнес був оформлений на нього, то й постраждати б мав він, де б він не був. Чого ж усі неприємності посипалися на Настю?

Той останній день Комарова згадувала найчастіше. Він наче в дешевому кіно починався зі слів «все було, як завжди, вони пили свою вранішню каву й збиралися на роботу». Спершу закинули Лялю до міського парку, де її школа мистецтв брала участь у черговому проекті мера. Тоді поїхали відчиняти крамницю. Через кілька годин, як з'явилися дівчата-продавчині та перші клієнти, Святослав відвіз Настю до податкової. Там вони бачилися востаннє. Настя обіцяла увечері насмажити нормальної їжі у вигляді котлет. Святослав обіцяв привести зі столиці Київський торт та цілий бус нових іграшок. Комарова ще тоді зауважила, що варто домовитися аби товар їм доставляли до крамниці, та Святослав стверджував, що ще зарано, бо продажі не високі. От так і розійшлися.

По обіді Комарова забрала втомлену доньку з парку, нагодувала у найближчому кафе й потягла до магазину. Хоч-не-хоч, а увечері Ляля мала проводити майстер-клас з виготовлення ляльки-мотанки. Цього разу записалося як ніколи багато охочих. Навіть довилося просити дозволу поставити столи в коридорі, аби всі помістилися. Добре, що Дениса Олександровича не було, бо їм ніхто б не дозволив.

Близько шостої вечора Святослав зателефонував та повідомив, що на виїзді з Києва. Голос в нього був стривожений. На запитання Насті, що сталося, відповів, що нехороші чутки ходять між працівниками на складах, та те потім, як приїде. Але те потім так і не настало.

Наступного дня Комарова подала заяву в поліцію. Записи з камер відеоспостереження підтвердили, що блакитний бус залишив столицю. А тоді ніби в тумані розтанув, разом з водієм. Гроші на новий товар було брати нізвідки. Страхова компанії відмовилася визнавати їх постраждалими. А тоді в квартиру до Насті прийшли люди зі звісткою, що борг Святослава продали колекторам і ті хочуть свої гроші негайно і від Комарової. Але вони «добрі дяді» й погодяться на Настину квартиру та бізнес.

Комарова звернулася до знайомих. Колекторів втихомирили, а тоді й розрахувалися з ними шляхом нового кредиту з банку. Та то був маленький банк з величезними відсотками. Магазин тимчасово припинив свою діяльність. Іграшки продали за акцією, дівчат звільнили, приміщення здали в суборенду. Слідчі розводили руками й клялися, що ніхто не спускає справу на гальмах. Просто Святослава немає. Ніде немає.

Олена покликала до себе. Директор товаришував з її бегемотиком і з радістю звільнив стару та неповоротку бухгалтерку. Настю налякало те, що її попередниця після звільнення занадто швидко вмерла від серцевого нападу. Проте Олена клялася, що стара спекулянтка дійсно давно хворіла.

«Барліг мандрівника» знаходилася за містом на окружній дорозі. І являла собою готельно-ресторанний комплекс з купою не зовсім легальних додаткових послуг: як то легкий стриптиз чи масаж «цікавих» частин тіла. Та Олена клялася, що всі дівчата тут за власною згодою і не від хорошого життя. Мовляв, багато хто заробляє, щоб мати змогу навчатися чи утримувати сім'ю. Директор ніколи нікого не змушував. Увесь персонал міг відмовити будь-якому клієнтові, якщо той попросить щось за межами їх посадової інструкції. Для цього тут була охорона, що захищала дівчат. І була Олена – багатопрофільний лікар, що вправно могла, як замаскувати травми дівчат (якщо вони не хотіли йти на лікарняне) так і підлатати клієнтів, що переоцінили свої сили.

Ні робота Олени, ні масаж у VIP кімнаті звісно ж через податкову не проходив. За те все платили готівкою. Тож до пів дня Комарова розкидала зарплатню офіціанткам та покоївкам по картках, платила податки та комунальні послуги, а після обіду починала розкладати готівку по конвертах. От і їй платили так само. Гроші з картки вона одразу перераховувала в банк, а готівку надсилала матері. Кошти зі здачі квартири услужливий Володя віддавав тим знайомим у яких Настя напозичалася власноруч. Жила Комарова на верхньому поверсі разом з деякими покоївками в кімнаті на чотирьох, харчувалася в ресторані раз в день, більше просто не лізло. Відчувала себе невдахою та лайном, страшенно сумувала за донькою та Святославом, в існування якого все ще вірила.

– Анастасіє Дмитрівно! – в кабінет влетіла одна з покоївок з якою Комарова жила.

– Якщо у вас черговий кінець світу, – байдуже відповіла Комарова, – шукайте Олену Василівну чи телефонуйте директорові.

– Але то з пані Оленою кінець світу! Вона свідомість втратила. А іншого лікаря в нас немає.

– Нашатир?

– Давали, та вона знову падає.

Комарова швидко пішла за покоївкою та знайшла куму на підлозі біля гінекологічного крісла. На кріслі, не здогадавшись звести ноги докупи, сиділа одна з майстринь еротичного масажу. Інша майстриня, що ймовірно чикала своєї черги на огляд, намагалася втримати Олену під руки та тицяла їй під ніс ватку з нашатирним спиртом.

– Що сталося? – запитала Комарова й власноруч звела до купи ноги пацієнтки.

– Вона закотила очі, а тоді раз і впала, – відповіла та, що сиділа в кріслі.

– А до того? – тягнула Комарова інформацію з дівчат яких директор вчив менше розмовляти більше працювати.

­– Чері показала їй якесь відео, що гуляє соцмережами. Може воно їй не сподобалось? – припустила інша майстриня.

– Покажи мені! – веліла Комарова, а сама вже вдягала  Олені на руку тонометр.

– А як ви теж знепритомнієте? – вагалася Чері.

– То скажи, що в тому відео, – наполягала Комарова.

– В якомусь містечку якась дівчина кинулася у воду. А двоє підлітків кинулися за нею. Небайдужі зняли то все на телефон і закинули в Інтернет.

Комарова облишила тонометр й Олену й відібрала в майстрині телефон. Натиснула плей і побачила рідну набережну. Відмотала назад. В кадрі з'явилася дівчина в знайомій червоній сукні. Вона стояла на паркані над водою. За хвилину незнайомка полетіла вниз. Наступної миті в кадр вбігли незнайомих хлопчина та Ляля. Комарова вхопилася рукою за стіну, щоб не впасти.

– Я її не бачу, – кричав хлопець. – Вона що пішла на дно? Не можна так робити, не можна.

Він почав роздягатися, знімати взуття. Ляля намагалася його зупинити. Та він відштовхнув її і стрибнув у воду.

– Не смій, – шепотіла Настя, так ніби донька могла її почути. – Не смій, чуєш. Не стрибай.

– Стас! – верещала Ляля, перехиляючись через паркан. – Стас!

Оператор продовжував стояти на відстані, навіть не намагаючись втрутитися. Інших голосів, які б свідчили, що на набережній є ще люди Комарова не чула. Коли Ляля почала знімати взуття й кидати свої речі на асфальт, Настя сповзла на підлогу.

– Чого стоїш? – гаркнула друга майстриня на покоївку. – Телефонуй директорові!

За мить єдина донька Комарової зникла за парканом, залишивши по собі купу бризків. На цьому відео скінчилося.

– Є продовження? – прохрипіла Настя.

– Немає, – злякано відповіла Чері й нарешті злізла з крісла.

– Знайди, що сталося з дітьми! – веліла Настя, повертаючи власниці телефон.

– Як? Я не знаю автора. Воно просто гуляє соцмережами. Його всі репостять. Я навіть не знаю коли це сталося.

– Директор зараз приїде, – повідомила покоївка.

– Насте, – прохрипіла Олена, що нарешті прийшла до тями.

– Зараз, – відповіла Комарова, – Зараз я все вирішу. Я все владнаю. Я…

– Давай нашатир! – верещала Чері. – Де директор? Ну чого вони всі втрачають свідомість? Прокляте те відео чи що?

– Ляля, – схлипнула Олена. – Що ж ти накоїла?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.