Смарагд: останні промені надії

🎧♪ Hidden Citizens - Paint It Black ♪

🎧♪ Lorde - Everybody Wants To Rule The World ♪

🎧♪ Dua Lipa - Swan Song ♪

Так, знаю, я казала, що не люблю людей, окрім деяких, але це не завжди означає, що я хочу їхньої смерті, особливо тих, кого бачу щодня. Я бачила смерті багатьох людей, чому ж мені боляче бачити ще одну?

Вибачте, мені дуже важко, і я не хочу зараз щось розповідати вам. Зробіть паузу в читанні, займіться чимось іншим.

Думаю, тепер я готова продовжити. Минуло 8 днів з моєї попередньої розповіді. Електрика та кисень знову є на кораблі. Швидкість корабля зараз, за ​​даними Антоні, складає приблизно 15 500 000 000 м/с. Світловий рік дорівнює приблизно 9 500 000 000 000 000 метрів, тому, за його розрахунками, за 7 днів ми пролетимо один світловий рік, а за 29 з половиною днів будемо на місці.

Останнім часом із Шані щось відбувається. Вона стала загальмованою, розсіяною. Буває, про щось думає, потім забуває, намагається згадати про що, але не може. Можливо, це пов'язано з появою нових кімнат. Кілька днів тому її каюта перемістилася в іншу частину корабля. Деякі з нових кімнат порожні, інші незрозумілі, з дивними речами, а треті ніби копіюють решту. Дивно, що всім це стало нормою. Як і збільшення мопса – він став трохи вищим і товщим. Хоча, може мені це здається.

Сьогодні ввечері Антоні покликав усіх на вечерю. Він приготував веганську пасту карбонару. Так незвично бачити три тарілки на столі замість чотирьох.

- Антоні, ти хотів про щось поговорити?

- Так, розібрався як працює варп-двигун. Він використовує енергію із клітин людини для викривлення простору – попереду корабля воно стискається, а ззаду розширюється.

- Вау, та ти геній, Антоні. Ти серйозно? - зі знущанням спитала Шані чоловіка.

- Ми ж близько тижня тому вже використали його, через нього загинула Есхільда.

- Не може бути, ти, мабуть, щось переплутала.

- Звичайно, вона переплутала, не Есхільда, а Нейт. Нейт пожертвував собою заради нас, – виправила Мія дівчину.

- Який Нейт? - з нерозумінням спитала Шанті.

- Шантель, ти знущаєшся? Ми ж лише 8 днів тому склали його останки у скафандр і відправили до космосу. І все це через паніку навколо твоєї неіснуючої подруги.

- Взагалі такого не пам'ятаю, тобі це наснилося?

- Дівчатка, не сваріться через вигаданих друзів, нам треба вирішити що робити далі, палива залишилося від сили на пару днів, - запропонував Антоні, але його ніхто не почув.

- Окей, якщо ти прикидаєшся склерозником і уся така не від світу цього, то давай краще поговоримо про твою біографію, Шантель, - обвинувально почала Мія, проігнорувавши слова Антоні. - Скажи, чи довго ти нам збиралася брехати про свого чоловіка?

О ні. Найбільше я не хотіла, щоб хтось дізнався про це, навіть Шані.

- Ти про що? - здивовано запитала подруга жінку.

- Ти говорила, що твій чоловік помер від бомбардування Сіднея російськими військовими через 10 місяців після весілля, тобто в липні 2023 року. Але війна ж закінчилася 10 травня 2023 року. Після неї більше не було жодних бомбардувань. До того ж Сідней був знищений арабами ще на початку 2023 року. Випадкова багаторазова невідповідність чи цілеспрямована брехня? А ще в матеріалах Deadair+ про твого чоловіка написано, що його знайшли на вулиці мертвим від ножових поранень. Там навіть є інформація про те, ким є вбивця. Спочатку слідчі не могли зрозуміти, чиї це біосліди, але я вирішила звірити біодані з твоїми, і вони збігаються на 100%! Ти вбила його і втекла. Ось це несподіваний поворот, щоправда, Шантель?

- Ні, ні, я… - хотіла заперечити вона, але почала згадувати зниклі спогади – ті, які я приховала від неї. Вона згадала Закарі, а точніше того, ким він був по-справжньому. Згадала, навіщо його вбила, і що на неї напали не через гроші, яких вона не мала тоді, а через невиконану клятву. Згадала той бій: Гідра проти неї, він майже здолав її, але втрутилася Міс Смерть, її Захисник, відрубавши останню голову Гідри. Міс Смерть тоді пішла, залишивши їй мене на пам’ять. Шантель після цього скоїла останній злочин - обікрала банк, водночас вбивши трьох охоронців. Після цього вона змінила обличчя та забула про ці події. Вона хотіла зараз щось сказати, попросити вибачення, пояснити, але її різко почало хилити в сон, вона тільки встигла вимовити моє ім'я, як з'явилася її справжня особистість – та, ким вона була насправді, до Шантель Керрі.

- Шантель, з тобою все гаразд? - спитала Мія, побачивши її бліду шкіру і тремтячі губи. Справжня особистість у розумі моєї подруги подивилася на неї спочатку з непорозумінням, а через пару миттєвостей озирнулась на всі боки і в гніві накинулася, мов звір, на Мію, схопивши її за плечі і притиснувши її до стіни, і хотіла про щось розпитати, як Антоні взяв стілець і з усієї сили вдарив їм Шані по голові і та впала, знепритомнівши.

- Це наш шанс, Мія, - сказав Антоні, і потяг несвідоме тіло моєї подруги, взявши її за ноги.

Він її тягнув, мов мішок. Основний коридор був заблокований, тому він пішов в обхід через деякі кімнати. Одна з них була наповнена дрібними шпильками, які розірвали жовту блузку подруги та її спину до крові. Він її тяг, залишаючи за нею кривавий слід, а я нічого не могла вдіяти, зовсім нічого. Але я знала, до чого це призведе. Потрібно бігти, інакше я буду наступною.

Біжа коридорами, я зрозуміла, що шлях буде нелегким, тому що корабель намагався мене заплутати, об'єднуючи приміщення і приводячи в те саме приміщення з варп-двигуном. Вони вже кинули її в ту камеру, і на хвилину Мія засумнівалася у цьому рішенні:

- Ти впевнений, що ми маємо опускатися до такого низького рішення?

- Ти ж бачила, яке чудовисько сидить у ній. Або ми її вб'ємо, або вона вб'є нас! До того ж, ми не одні – нам учора прийшов сигнал із однієї планети біля Проксіми Центаври від моєї дочки, Зофії!

- Все одно так не можна, Антоні. Вона ж жива людина, ми з нею прожили стільки часу та…

- Замовкни, Мія! Не подобається - йди геть, мені дочка важливіша за всіх вас, - сказав Антоні і штовхнув Мію так, що та відлетіла і впала на підлогу.

Після цього він натиснув кнопку і процес почався. Темна матерія залетіла до її грудної клітки, одяг почав горіти і розпадатися, шкіра обвуглюватися. Її прекрасне волосся запалало у вогні, ніби підпалена польова трава. Почали плавитися м'язи та її мозок, а з черевної порожнини випали внутрішні органи, і за кілька хвилин від тіла моєї улюбленої дорогої подруги залишилися тільки кістки та череп. Я була у величезній люті і страху одночасно, і не могла вирішити, що робити: напасти на Антоні і вбити його чи бігти, але, не наважившись на перше, втекла, а Антоні навіть не спромігся виявити хоч якусь пошану до її залишків і просто пішов із приміщення, а корабель самостійно очистив камеру, викинувши її останки у відкритий космос.

Від нестерпного болю я просто бігла через безліч різних кімнат та приміщень. На моїх очах порожні кімнати наповнювалися предметами та декором: помаранчева з невагомістю всередині, чорна без краплі світла з літаючими «привидами» всередині, гігантська біла з безліччю різноманітних квітів – у кожної квітки замість пелюстків були зуби, якими вони намагалися мене вбити, але змогли лише вирвати кілька клаптиків шерсті; зелена з гігантськими осами, кімната з океаном та пляжем з десятком гігантських крабів, наша спальня, де з кожним кроком все стає більше, а ти менше, рожева кімната з сотнями копій мене з різних відрізків мого життя, приміщення з павуками-людожерами, що поїдали нутрощі якоїсь дитини, а ще темне приміщення з клоном Алі з Перших Мутантів – мутант, що впливає на силу гравітації на деякій ділянці простору; він був підключений до десятків дротів, а його очі світилися смарагдовим кольором, як у всіх Перших Мутантів при використанні своїх здібностей. Очевидно, саме цей клон мутанта і створював гравітацію на кораблі весь цей час, як і казала Шані. Я продовжувала бігти, а навколо мене кімнати продовжували з'являтися, і кожна була божевільніша за іншу. Одна з них була дуже довгою галереєю моментів з мого життя: моє народження, як топили моїх братів і сестер, як мене подарували в лікарні моєму Захиснику, як він познайомився зі своїми друзями, як вони разом зі мною стали командою боротьби з несправедливістю, як Захисник отримав свої суперздібності разом з деякими іншими, його перше вбивство, невдала спроба все змінити і наприкінці його розплата за скоєні гріхи. Після цього було моє самостійне жорстоке життя, а довкола пандемія коронавірусу, третя світова війна, війни клонів, ядерний вибух, повстання роботів, епідемія та виліт у космос. Залишилося останнє темне віконце і чим його заповнити – вирішувати було мені, але я й так розуміла, що це буде моє останнє рішення.

🖼️Дивіться ілюстрацію по цьому посиланню

Нарешті, я вибралася з тієї кімнати спогадів, але тепер потрапила в реальний жах: у цьому приміщенні були сотні, тисячі мопсів. На очах деякі з них почали буквально з'єднуватися і змінювати свій вигляд на моїх головних ворогів з минулого: жінку, що втопила мою сім'ю, Мікаеля Діаса – той, хто винний у смерті мого Захисника, і Гідру – мутанта, який переслідував мене роками. Тільки я можу вирішити, що далі буде зі мною. Ну, все-таки не дарма я кішка – у мене є кігті та ікла. Я нарешті зрозуміла, хто насправді винен у смерті Нейта та Шантель – ті, хто ховається під виглядом мопсів, адже як вони з'явилися, тоді все почалося. Вони отруювали уми всіх членів екіпажу якоюсь наркотичною парою або живим газом, викликаючи такі огидні емоції та почуття, як ненависть, лють, страх, егоїзм, гордість, жорсткість. Точніше, вони їх розвивали, а не викликали, адже всі ці якості вже були у всіх, і саме через них ці мопси потрапили сюди, згадайте той космічний шторм: якби тоді в тій сварці Антоні та Нейта кожен виявив повагу та любов, намагаючись зберегти мир на кораблі, то вони помітили б шторм і могли спробувати уникнути його. Але це вже не має значення, у мене тут інші проблеми. Зараз я хочу бути такою ж хороброю як мій Захисник, і я дуже постараюся стати такою хоч на короткий момент.

Це знову я, другий оповідач. На жаль, Тена більше не може продовжувати розповідь через свою смерть. Вона була дуже хороброю, до останнього моменту, але ми всі чудово розуміємо, що в неї не було жодного шансу залишитися живою, а в цьому оповіданні я не маю можливості впливати на сюжет.

Цієї ночі Мія довго не спала. Вона начебто протверезіла і зрозуміла, що накоїла. Вона не могла вибачити себе за співучасть у вбивстві Шантелі, Нейта та Джоді. Вона не мала сенсу продовжувати своє життя далі. Вона взяла ніж і приготувалася розкрити собі вени. Один поріз, другий, третій. Кров фонтаном полилась з її вен. Вона через біль подивилася в ілюмінатор, але через велику швидкість нічого не було видно. А може, справа була і не в цьому, а у відсутності зірок. Вона подумала: «Я сподівалася, що я зникну, дивлячись на зірки, але їх немає», після чого знепритомніла від великої втрати крові. У цей же момент каюта почала перетворюватися, об'єднавшись із приміщенням, де був варп-двигун, і навколо неї утворилася та сама камера, і через півхвилини від її тіла нічого не залишилося, крім кісток та черепа.