ЗАБІГАЮЧИ НА КРАЙ НОЧІ

Забігаючи на край ночі,

туди, де на нас ніхто не чекає,

відчуваєш протяги,

які по собі залишають полеглі

у цьому світі,

де духи диких степових трав

невідступно крокують поруч,

мов наші тіні.

Того літа, пташко моя,

ми були невичерпними,

і, забігаючи на край ночі,

лунко сміялись,

втомившись від поцілунків.

Пам'ять, що нам зостається,

хочемо того чи ні –

важчає з кожним роком.

Десь в глибині, у мені

все ще живе твій запах.

У зовсім іншому літі –

сам-один я на краю ночі,

серед диких степових трав.

© Максим Солодовник, 2014

(p) Eisenturm, видавець і PR-підтримка, 2014