Шукаючи щастя

Вечірка виявилась феєричною. Увесь дім прикрасили неначе для Хелловіну, хоча костюми не планувались. Лиш винуватці свята домовились, для кращого розпізнання своїх, носити гостроверхі капелюхи та вушка відповідно. Але інші теж захотіли виділитись.

Я прийшов дещо раніше, тому почав активно допомагати. Я чіпляв прикраси, розставляв закуски і випивку, прибирав зайве. За це одна з дівчат запропонувала намалювати на моєму лиці обличчя дракона. Ви й не уявляєте, як це було круто! Виявилось, що вона навчається на гримера і хотіла по можливості повідпрацьовувати свої навички. І я наче став іншим, звіром: впевненішим, харизматичнішим, голодним до нових пригод.

Цього разу я зарікся вживати багато алкоголю, та він мені і не був потрібен. Я так відривався, йшов з усіма знайомитись, активно танцював, що в якийсь момент Влад пожартував, що це мабуть у мене день народження. І він не розумів, як мені цього не вистачало. А ще, як потім усвідомив, мені реально не хватало ще дечого. Чи точніше декого.

Настрій різко погіршився, захотілось сховатись від всього цього шуму. От тоді і побачив Тріс, яка підпираючи стіну, попивала свій улюблений джин-тонік і міряла мене злим поглядом. Моє серце не витримало.

– Маленька, пробач! Я був придурком, – потягнувся обіймати її я. – А де Сет?

– Десь на дворі, – відповіла мені байдуже. – Не міг більше дивитись як ти один розважаєшся.

– Христя, я все усвідомив і постараюсь виправитись. Ви мене знатно провчили, – зробив милі оченята я.

Це стало останньою краплею і вона не витримала, відразу розсміялась: – Невже шугаринг так гарно приводить до тями? Тобі потім ще замовити?

– Пропозиція хороша, та я і з першого разу зрозумів, що ви для мене найдорожчі.

– Так наступний буде для того, щоб не забував.

– Тоді тільки разом із вами.

– А як же твій Влад? – уже знову серйозно спитала Христина.

– Та ніяк, я пожартував. Це власник цього дому, що нас тоді будив. От тоді й познайомився та дізнався, що він ще й Принципал, а отже багато кого тут знає.

– А як твої пошуки дракона?

– А що? Хоча й було дуже добре, але гадаю, що я виявився непотрібний і тому мене кинули.

– Сумніваюся. Думаю, що дуже навіть потрібний. Ти тільки не сердься, – якось зовсім знітившись промовила Тріс, – але це Ромка. Він вже давно в тебе закоханий, ще зі школи. Нарешті тоді наважився, а ти навіть не зрозумів, дівчинкою обізвав. Ще й потім вирішив шукати будь-кого, лиш би з драконом. І цей жарт про Влада. Напевно вам потрібно поговорити. Бо він уже тиждень ходить сам не свій. А ми ж обіцяли піклуватись один про одного, якщо не забув.

Я так і закляк. Невже? І чому він цього раніше не проявляв? А потім згадав усі ці його обіймашки, які я сприймав за дружні. Як в одинадцятому класі назбирали спільно грошей і купили собі крутий одеколон, а потім винюхували один одного чи класно від нас пахне. Як він постійно масажував мені плечі, коли я втомлювався. І як тулився, коли спали разом.

І я цьому ніколи не противився. Але тільки від нього. Бо це було чимось особливим. Навіть, якщо подумати, Христі стільки не дозволяв. А ще він постійно цікавився моїм навчанням і чи нормально в гуртожитку. І це він запропонував знайти спільну квартиру, а мені сподобалось, бо вже сумував за всією цією близькістю.

Він сидів на ганку, впершись ліктями в коліна і тихо собі зітхав. На голові у нього були красиві котячі вушка. Було видно, що він уже замерз, але чомусь на це не зважав.

– Пішли! – грізно рикнув на нього я і потягнув за руку.

Він перелякався: – Куди?

– До дракона в печеру. Там будеш усе пояснювати, – й уже тягнув його в будинок, в пошуках вільної кімнати, де можна було б спокійно поговорити. І тільки таку знайшов, як одразу наїхав на Ромку:

– І як усе це розуміти?

– Нік, вибач. Тобі що Тріс усе розповіла?

– Питаю, чого ти, дурню, мерзнув там? Зовсім мізки втратив? Що потім з тобою хворим робитиму? – уже садив його на ліжко і закутував в якесь одіяло. – Зараз піду приготую гарячого чаю, а ти сиди і відігрівайся.

Так, перший крок зроблено. Тепер маю пару хвилин, щоб заспокоїтись і все обдумати. Бо хоч трохи помилюсь і все покотиться до біса.

Отже, нам цікаво спілкуватись, проводити час разом? Так, однозначно. У нас безліч спільних інтересів, а характери уже так притерлись, що тут уже фактично все вирішено.

Мені подобається як він мене торкається? Теж так. І ніколи не був проти.

Як я ставлюсь до того, що він тоді зі мною виробляв? Та це було чудово! Хоча досі важко зрозуміти, що це був він. Але тільки уявив його і відразу мене у жар кинуло від шаленого збудження. Гарний він, для мене так точно. Тому з цим проблем теж не мало б виникнути.

А як бути з тим, що він теж чоловік? Ой, ну деякі там розбіжності в будові тіла з тими, що я знав раніше. Я ж не сексист якийсь і не гомофоб. І ніколи не був. Все інше просто страх перед незвіданим. З дівчатами я теж так раніше боявся.

А чи сподобається мені, якщо ми перейдемо до більшого? На це, мабуть, важко відповісти, доки не спробуєш. По-іншому ніяк. Тому йдемо, мабуть, шукати істину.