Шукаючи щастя

Остаточно я прокинувся чомусь один-однісінький. А оце вже підстава! Де ці засранці? Чому я маю один віддуватись?

І тут в кишені на грудях помітив записки від Тріс і Сета: “Вибачайте, терміново побігла на перездачу контролки. За це придбання могорича беру повністю на себе.” та наступна ”Я теж линяю. Бо ще одну енку мені Кощій не пробачить. Тому ввечері ставлю піцу (якщо будете живі).”

Виходить, що уся фізична праця залишилась мені? Ну що ж. Діватись все рівно нікуди. На пари мені сьогодні можна не йти, а от обіцянки треба виконувати. Взяв пакети, що де-не-де валялись і почав збирати в них усі бутилки, упаковки, серветки. Потім поправив покривала та помив посуд. Думаю цього вистачить, на генеральне я не підписувався.

Та тут в моїй голові виникла нова цікава проблема: а як звідси піти? Там замок сам замикається чи я мав кого дочекатись? Чужу ж хату не можна отак залишати? Чи можна?

Але, слава вищим силам, якраз вчасно прийшов господар цього дому, доки мій мозок остаточно не закипів від власної заповзятливості.

– Привіт, ну як? Виспався нарешті? – жартома спитав він, роззуваючись.

– Та вроді. Я там уже більш-менш прибрав. А хабарчик якось на днях занесемо.

– Добре. Без проблем, – хлопець лиш знизав плечима. – А де ж твої напарники?

– Термінові справи намалювались, тому мали піти.

– Ходи хоч кави разом вип’ємо. Бутерами пригощу. Ти певно їсти дуже хочеш? – потягнув мене на кухню. Там вже, ставлячи чайник, він спробував розговоритись:

– Молодець, ти класно поміг. А я вже думав, що просто втечеш.

– Ти що, я ж дракон! Благородна тварина. Своїх слів на вітер не кидаю, – почав вимахуватись я.

– Терпіти не можу драконів! – скривився на це господар житла. – Постійно примудряєтесь вляпатись. Хоча ти, вроді, нічого, – він знову засміявся. Та протягуючи руку додав: – Пропоную дружити. Я – ангел.

І от дивлюсь, ну справді ангел. З великої букви. Довге до плеч, світле волосся, такі ніжні риси обличчя, густі брови та повні губи. І при цьому гарна, підкачана статура молодого бога. Прям модель. Але водночас хоч вже меч в руки і в бій. Ще й когось він мені страшно нагадує.

– Стривай, а ти часом не Principal ? Кажуть, що ваші найчастіше влаштовують якісь сходки. Ще й найкрутіші. Невже я нарешті попав на ангельську тусу? А от драконів страшно не любите, бо хтось з них на черговій гулянці примудрився украсти у тебе крила. Ваші навіть оголосили непогану винагороду тому, хто їх поверне.

– Є таке. Замовив колись собі такі шикарні, з написом. Беріг, як зіницю ока, ховав, – мало не плакав уже цей небожитель. – А якесь падло взяло і винесло. Ти до людей з відкритою душею, пускаєш в свій дім, а вони отак з тобою. Знаю, що є мода добувати якісь цікаві артефакти, особливо у ворогів. Але не думав, що хтось їх потягне. Не догледів.

Він уже зовсім розкис. Було видно, що вони для нього багато значили. Тому, щоб не подавати виду, ангел різко взявся робити обіцяний перекус. Щось заметушився, забурмотів собі під ніс…

– Ну, ви багатьом насолили, – встаючи поплескав його по плечу. – Але звідки інформація, що це саме дракон?

– Так у ваших же в головному клані й оголосили конкурс на те, що хто їх принесе, стає відразу королем. Хоча це я потім дізнався. Бо інакше краще б пильнував свій скарб.

– Але ж це якось дивно, – не розумів я. – Посуди сам: крила твої пропали, та ніхто досі не признався в цьому. А місце короля занадто ласе. Отже навряд хтось би мовчав.

– Логічно. Але мені від цього не легше.

Сумно все це. Захотілось його підтримати:

– Ти і так крутий чувак. Я б на твоєму місці взагалі перестав до себе пускати чужих. А ти продовжуєш організовувати людей і всі ці розваги.

– Локація просто зручна, – виправдовувався мій новий знайомий. – Доволі вільного простору, плюс віддалено трохи від міста – не так будуть скаржитись на шум. Багато хто з наших готові доплачувати за те, що займаюсь цим.

– Все одно ти молодець. Дозволяєш відсипатись таким як я після важкої ночі, – посміхаюсь, – ще й потім пригощаєш. А крила рано чи пізно знайдуться. Та й не в них же щастя?

– Напевно, – задумався він. – І ти мене вибач, що зранку так репетував. Просто останнім часом трохи проблем назбиралось. До речі, я Влад. А тебе як звуть?

– Мене Нік. В грі так само. Уяви ситуацію: хтось запитує який у тебе нік, а ти відповідаєш – Нік.

– А ти веселий чувак. Було приємно познайомитись. Заходь тепер частіше, навіть просто поспілкуватись. Завжди буду радий.

– Обов’язково. Треба ж працювати над майбутньою дружбою між нашими расами.