🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶

Електронні книги / Драма (1387)

Не сезон

Мені для тебе нічого не жаль,

Хоч сонце, хоч вітер, хоч гори,

Мені, аби ти мене обійняв

У цю годину негоди.

Сказав, як завжди, що я - твоє життя:

Руками, словами, очима.

Мені, хоч би слово, й моє укриття

Залишиться десь за плечима.

Вже тліє надія, що це довгий сон,

який ніяк не скінчиться.

Що кожної ночі, знов не сезон,

Щоб нам з тобою зустріться.

...

MaL_Vi

Вицвіле фойє

Як годинникова стрілка - ти так тремтиш,

Нові образи - обріж, старі - залиш,

Лиш хвилинна згадка, секундний стан

Ціпкою згадкою тебе здолав.

Зламав, мов вітер хиткі жнива,

Тобі до скону вдавати, що ще жива,

Як фенікс багряний, але - без крил.

Надія, що ребра трощить тобі, мов штиль.

Жевріє сонце й сходить у теплий ґрунт,

Туди, де темно, страшно, і де завжди бунт.

Те місце, дуже схоже на твоє.

Пусте, безлике, вицвіле - фойє.

...

MaL_Vi

Сестрі

Моїй старшій покійній сестрі, що завжди мала рішення для будь-якої проблеми. Люблю тебе назавжди, сумуватиму за тобою завжди, це велика втрата для усієї нашої родини.

Ти ховаєшся в холодних туманах,

Серпанком срібним огортаєш

густі чорні вії.

Ти є відблиском сонця у океанах,

Зеленим промінням зітканим

зі своїх мрій.

Ти крокуєш у вічності свого

прекрасного світу,

Залишивши нам реальність та

відлуння страждального «як?».

Ти несла у цей світ просвіту і

тобі не треба було подяк.

Ти сидиш на східцях старої

драбини,

наспівуєш бабусину пісню.

Тебе б не стримали дошки білої

домовини,

Душі твоїй було там занадто тісно.

Ти блукаєш між спогадів то одних,

то інших.

Із попелу наче фенікс зійшла.

Ти книгу мою гортаєш втішно,

Ту, що так і не віддала.

Ти тепер у кожній частині нас —

на сьогодні, на завтра, навічно.

Кажуть рани лікує час,

хай йому грець трагічний.

Краще б він не забирав тебе у нас.

...

Shori No

Королівство Смутку

Плаксиві хмари орошають вологі землі,

Сльози стікаються у ріки й пливуть за горизонт.

Все підлягає лиш одному, кожній тіні відомий, де не питай.

Володар смутку - його величність Сум і вірний радник - Відчай.

Далеко простягаються його володіння, межуючи із тими,

Що раніше рідними були, а зараз так холодно чужі.

Поряд ходить тривожний блазень, наводить шум і гам,

Не даючи спокою присутнім.

Генерал Жорстокість запевняє у рішучих діях, задля добробуту народу.

Служка Страх не відступає ні на крок, що б був господар у безпеці.

Аудієнція довга з нескінченними гостями, привела до трону пані Лінь

І змусила володаря покинути невтішний люд.

Сум шов коридором і зустрів Самотність,

нагадала вона про ту кімнату, що завжди манить неупинно.

Ось двері, їх залишилося відкрити й увійти в кімнату ностальгії.

Колись жила тут його Радість, що нині вже не з ним.

Лише закриті очі й тиша, зводили їх знов.

Тепер його дружина Пустота, що завжди є, поряд чи на відстані.

Тяжка корона Суму, не дає спокійно жити,

Наче має власний розсуд, як потрібно все робити.

Він не опирається і слідує тропою, що уготована йому.

Відчай знов прийшов і повторює своє невпинно.

Не помічає він, як глухий до слів володар,

Спостерігає мутними очима, вигораючий камін.

© DeadNeko 2023

...

DeadNeko & Polska kotka

Ти пам'ятаєш?

Ти пам'ятаєш? Я згадала

Як весело колись було.

Емоцій хвилю підіймало

Тихе "Привіт" або "Ало"...

Ти знаєш? Правди не казала,

Ховала все в собі завжди...

Так пристрастно колись кохала,

Та все ж промовчала "Зажди..."

Про це ніколи ти не взнаєш,

А я повернусь ще колись

До сумних мрій, що не здійснились,

Все знов згадаю... ще колись.

09.10.23

...

Ascker Ckiars

Зрада

Вона мріяла, кохала і прощала.

А він по ночам з іншою гуляв.

Вона й це пробачала.

І в одну лиш мить,

Усе хотілось їй змінить.

Вона почала думать:

«А нащо він мені?»

Він казав: «Кохаю лиш тебе»,

Але в клубах з іншою сидів. Подружці все розповідала,

А та мовчала.

Мовчала, бо вона – причина розставання

...

Лілія Мандаринка

Ці руки...

Ці руки... Вони невинні. Тендітні й малі... Вони нічого не вміють, лишень вічно стискаються в кулачки.

Ось ці руки розтиснулися, у них тепер ложка лежить. Самі себе вони годують, поки батько поруч бурчить.

Зараз ці руки в подряпинах, з них стікає кров. На них бинти закривавлені, боляче знов і знов.

Тепер ці руки в туші. На них мазолі від пера.

Вони тремтять нервово, скриплять над прописами щодобово.

А потім вони малюють. Стираються в кров поступово. Ніяк не виходить намалювати рівне коло.

У цих руках троянди, їх колють шипи, але вони гордо тримають знамення своєї любови.

Зараз ці руки не самотні, у них її долоні.

Зараз ці руки пітніють, їх мучать ночі безсонні.

Тепер ці руки щасливі, каблучка надіта на них.

У них чужі долоні, ласка і тепло...

Тепер ці долоні білясті, вони тепер у темряві.

На них віск свічок церковних, ці руки в імлі.

Вони не відмолять гріхи свої, хай будуть же вони навіки прокляті!

Руки стискають волосся, на них розводи від сліз. Вони тримають тіло холодне, вони плачуть знову і знову.

У них лежить вороняча маска, вони розпалюють багаття, вони плачуть і тримають тіло холодне, на них розводи від сліз.

Ці руки зовсім огрубіли, не знають вони тепла. Немає більше ніжності, отче. У наручниках руки зараз. Важкі мідні ланцюги залишають свої сліди, а руки... А руки плачуть. Чим заслужили вони?

Руки вогонь обпікає. Вони заплутали в ланцюгах. Навколо лише метал оплавлений, і гул, гул у вухах.

І знову ці руки в туші, і знову в них перо. На них чергові мазолі, шкіра стирається в кров.

А ось ці руки старіють, вони вже не червоні. На них всюди зморшки. Кістки гордо стирчать. Вени наливаються червоною кров'ю і нігті жовтіють, старять.

Ці руки знову ніжні, без мазолів. Але немає в них більше пера, не втримають вони тепер кисті, не буде туші на них ніколи.

Вони вже повністю зсохлися, на них мільярди зморшок, вони рахують копійки і на морозі горять.  Тепер вони у вічній молитві, аби купити хліба шмат.

Долоні зовсім негарні, вони жовті й гострі. Вони лежать у труні, і немає більше їх.

Ці руки... Вони торкнулися щастя, вони відчували біль. Вони грішили і про пощаду благали... Ці руки пройшли всі нещастя, вони гідні любові.

...

Єлизавета Симарґл

У кожного своя дорога

Змалечку все ми вивчаєм,

Але коли дорослішаєм- не все ще знаєм,

Інколи з незнання долю собі ми ламаєм,

Бо як діти незрілі- Бога не знаєм.

У кожного своя дорога

І кожен путь свій вибирає,

Але не відразу прозріння приходить,

Що долю собі він зламає.

У всіх своя дорога,

Але не в усіх вона від Бога.

Кожен щастя в своєму вбачає

І кожен по цьому від Бога має.

Хто добро в світі плекає,

А хтось- зло без сумнівів приймає.

Але хай кожен знає,

Що за вчинки свої перед Богом відповідає.

Добра людина від Бога похвалу має,

А зла- духовно вмирає і у пеклі згасає,

Тоді як добра людина Бога прославляє

І радіє що Бог її до себе навіки приймає.

Вибір постає цей перед вами

У світі життєвої програми,

У кожного своя дорога ,але чи буде це ваша духовна перемога?

...

Діана Гобой

Таке життя

І на цьому слові обірвалася соната,

Десь далеко розірвалася граната,

Війна в душі-війна навкруги,

Настали дні невимовної туги.

Втративши починаєш цінувати те єдине

І знання істини дається через біль,

Правило одне в світі є незмінне,

Любов рятує від бід і смерті окутавши як хміль.

Відкриваються нові двері коли закриваються старі,

Батьки завжди наші праві,

Виводять на світло з пітьми, пробачають все приймають нас які ми є,

Будуть поруч коли останній час проб’є,

Нема нічого солодшого материнської ласки і доброти.

Головне пізнати себе і не втратити душі,

Не загубити добро що горить у добрі.

Світ жорстокий але прихисток знайти все ж можна,

Шукати прекрасне й невинне: стати як мати набожна

І високо до небес від насолоди взлітати,

Бути собою не дозволити нікому себе зламати,

Минуле відпустити не тримати: недругам не мстити

Й в усьому знаходити позитив,

Здійснити свій неймовірний прорив.

...

Діана Гобой

Оманлива осінь

Ти цілувала мою спину,

А після наносила мільйони, а то і більше ножових.

Ти вбивала усіх, а після клала їх тіла до моїх ніг.

Ти кричала що немає нікого, хто краще ніж я,

Але після цього діставала ти з-за пазухи ножа.

Твої очі - луг, який я не вивчила зовсім,

Але я не бачила в них нічого, окрім пелени.

Вона була ніжна, спокійна, солодка,

А за неї ховалися хмари пітьми.

Ти піднесла мене на сьоме небо від щастя,

Ти любила мене так, як не любили вони.

Ти подарувала мені квиток в один кінець,

Квиток у страждання, смуток, бажання бути знову дітьми.

Я не забуду твій барвистий голос,

Який змушував мене сміятись на весні.

Ти закривала мої очі долонями,

кажучи, що це повториться ще раз, але восени.

І я сиджу під деревом вже котру осінь

Ти обіцяла, я вірю, прийдеш.

Моя щока вже повністю солона,

А у вухах дзвенить фраза: ти просто довго йдеш..

...

Вискребець Поліна

Крок

Холодний сніг дує у лице,

Волосся мокре наче від дощу.

Сьогодні знову я перед обривом,

Сьогодні знов про тебе пісню напишу.

Сьогодні лиш маленький крок змінить усе,

Сьогодні здатний я відчути крила птиці!

Але ти знову просиш мене сісти,

І я готовий відкрити таємниці.

Моя душа - темна кімната

Твоя - крихка земля

Здається, начебто безбарвна,

Але здатна провалити в небуття.

Сьогодні рівно рік як ти зробила крок.

Сьогодні рік, як я страждаю.

Страждаю, холодними сльозами плачу,

Та твоє біле плаття обіймаю.

Я потонув в твоїх очах,

Цього я не соромлюсь.

Спробуй ти не потонути в морських хвилях,

Спробуй в них не захлинутись.

Ти була моїм сенсом,

Була життям, яке любив я.

Але для тебе все скінчилось хепі ендом,

А для мене твоїм голосом по венам.

Мені боляче стояти тут годинами,

Дивитися на білі хмари зверху,

І мріяти лише про те,

Щоб знову бути біля тебе..

...

Вискребець Поліна

Агонія кохання

Через біль я йду до тебе

І через вогонь.

Я світу покажу що сильна!

Що йду я за тобой.

Я йду по головах людей,

Я йду, щоб не померти!

Я дістану твоє серце

Щоби знову жити.

Мене ніхто не розуміє,

Нікому не пробачу!

Я по крихкому лойду йду

І світ мене весь бачить!

Я вже на півдорозі, любий!

Я тебе знайду!

Хто, як не я, тебе відчує?

Хто, як не я, до хати приведу?

Ми знову будем разом,

Ти лиш пам'ятай!

І свою кохану жінку

Ти не забувай.

Але моє кохання не настільки сильне.

Твоя любов до неї збила мене з ніг.

Моя подорож закінчилась отут, під снігом

А твоя почнеться через рік.

...

Вискребець Поліна

Учнівський гість

Присвячується моїй вчительці Української мови і літератури і класному керівникові Кушнірук Антоніна Петрівна

Пам'ятаю дні,

Як вчився я у школі.

Була у мене вчителька

Класним керівником.

Були у мене

Питань до чортиків.

Коли я йшов до неї,-

Я був неначе слон.

Із хоботом,

Звисаючим униз,

Ходив і запитував,

І мав із цього зиск.

Який - я розповідати

Вам не стану.

Щоб не піднявся

В мене тиск.

Багато шкоди за часів

Навчання в школі наробив.

Правду скажу,

Було, що і на заняття не ходив.

Чекав на мене батько...

З різкою в стільці сидів.

А я не йшов, Гуляв у парку.

Нових друзів там зустрів.

Дивно так!

Усе мені минулось!

Прийшов додому -

А батько з мамою у сні.

Тишком-нишком йшов навшпиньки.

Прокрадаючись до кімнати,-

Кіт занявкав

І собака загавкав.

Всіх на ноги підняли.

І мене також у тім числі.

Із переляканими очима

На усі їх питання відповів.

Батя навіть усміхнувся.

Запитав мене чи їв.

Мама довго не чекала.

Посадила мене за стіл.

Покормили. Дід повів бровою.

Мовив небагато слів.

Сказав: не будеш вчитися -

У селі пастимеш корів.

Ось, я виріс.

І в житті оцінки в мене різні.

Сам дивуюсь і не вірю я собі,

Що колись такий я був спокійний.

Не турбували зайві звуки.

Мав спокійний темп життя.

І себе також не слухав.

Не зумів опануватися.

Та прийшли нарешті ті часи,

Коли знання були на часі.

Хоч і не всим в житті я скористався.

Мій вчитель знав про це. Дізнався.

Я ходив до нього.

Заходив у його дім.

Хоч не завжди бував я в школі.

Був із мене учнівський гість.

Не міг застати мене вчитель вдома.

Батьки до мене не знайшли підхід.

Не брав я участі ні в чому.

Спасли мене від гніву Божого вірші.

Завдячуючи вірі в Бога

Та наполегливій праці вчителів,

Таки вийшли з мене люди.

Не забуду їх повік.

21.03.2023

...

Олександр Святенко Ю.

Страх м'ячу

Сиджу на лавці, голова на подружці

Сиджу і страшно

М'яч летить

Паніка і страх

Волейбойний м'яч і страх в груді

Свисток і крик, нічого не чутно

Страшно, паніка і біль

Крики, свист

Звук м'яча, який бьється об підлогу

Мати, крики, свист

Пишу я віршв цій атмосфері

Свист

Паніка і страх

Один-Один, третій раунд

А в мене другий програш, страшно

М'яч, перед очима проліта

Ми троє сидимо

Свисток, свистить, подруги говорять

А я пишу, пишу цей вірш

Страшно, відволіктись потрібно

Хто ж виграє, зто знає

Ухил і біль

Голосно, спина болить

Сітка, свист, м'яч

Хто ж програє на цей раз

Звісно, в третє я програю

Однокласниця й каже

Не бійсь. зловила м'яч

Крики, крик, свисток

Одинадядцять-чотирнадцять

Вуха, голосно і дуже

Дванадцять-двадцятьприлетіло їІ ось програла я вже в третє

А переможець, хто ж?

Я знаю, їх четверо

Чотири переможця

А мені, мені все так само страшно

...

Меланія Їнневська

Загиблому герою присвячено

Слава тобі, вільний, світлий герою!

Шану і честь віддаю.

Ти затулив канонаду собою,

Тепер ти уже у раю…

Ще такий молодий, іще б жити й радіти

Приходу весни, щастю, дню.

Сім'ю завести, народить милих діток,

І втілити мрію свою.

Ще б мати світанки, яскраві моменти

І безліч щасливих тривог.

Та станеш навіки для нас монументом,

Розрізавши серце на двох.

Слава тобі, наш загиблий герою!

Вклонюся тобі до землі.

Ти наш присмак миру з'єднав із журбою,

Лишившись в серцях назавжди.

...

ОЛЬГА ДОВЖЕНКО

Офелія

Її хвилясте волосся пахло полином, конями та попелом ночі,

Коли всі гарні дівчата сплять, а не підводять до зорей очі.

Вона вміла гарчати, ричати, вити, кусатись й сміятись,

На столі танцювати фламенко, віддавлюючи іншим палець.

Й дзвін монет у її кишенях вторив співу молитв при службі,

Вихід за рамки вона сприймала як пошук звичайної дружби.

Замурована в лід її очей Смерть хитала на це головою —

Не гарно було сміятися з тих, хто уважав ката святою.

Час байдужо дивився на неї, вона ж слідкувала за кроком

Стрілок на циферблаті, спихуючи на інших мороку.

Бути поруч із кимось буденно ставало нудним і прісним,

Та залишитися на самотині для неї здавалось ще гіршим.

Парадокс її посмішки, думки та віри розкривався з роками, мов квіти.

Офелія чудово знала про вірність, але не вміла любити.

...

Данила Чаглій
12+

Мені страшно

Мені боляче та страшно

Білі цятки на руках

Весь світ стоїть, не бачу я нічого

Тільки страх окутав моє серце

Мої думки зайняті тобою

Боляче і страшно

Що ти скажеш

Що ти скажеш в мої закохані очі

Закохані тобою

Не лякай мене будь ласка

Кричати, плакати не хочу

Не лякай мене будь ласка

Мені страшно і без цього

Мені страшно, як ніколи

Будь тільки зі мною

...

Меланія Їнневська

Промінь сонця золотого

Промінь золотого сонця

Темрява ховає за собою.

І між нами знову

Нагло виросла стіна.

Ніч мине, настане ранок ясний,

Щастя вже чекає нас,

Ніч мине, мине й пора нещасна,

Сонце зійде!

Сонце зійде!

Співи припинили птиці,

Світ зірок вже на даху,

В період смутку і печалі

Знайдеш голос мій.

Ніч мине, настане ранок ясний,

Щастя вже чекає нас,

Ніч мине, мине й пора нещасна,

Сонце зійде!

Сонце зійде!

...

Лоліта
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
🐶 Розпочато авторський конкурс "Псисті теревені" 🐶
02.07.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Мабуть небагато людей можуть залишитися байдужими до дружнього виляння хвостом та вірного погляду тих, хто завжди готовий прийти на допомогу. Якщо вже здогадуєтесь про кого мова, то пропонуємо долучитися до нового авторського конкурсу "Псисті теревені" 🐶

... Детальніше
Блоги
Мене заблокував ІнстаграмКатерина Скрипка
18.07.2024
Шановні колеги, зокрема ті, що слідкували за грою для письменників #історіядляскрипки вже помітили: ... Детальніше
Іноді мрії збуваютьсяСкуловатова Олена
18.07.2024
Дуже давно, коли я тільки почала писати, у мене з'явилася мрія: щоб мою книгу видало «Видавництво Ст ... Детальніше
Група "Автори та читачі" - адміниться БукнетомОлександр Молодецький
08.02.2023
Хотів розповісти цікаву історію. Я деякий час був у фейсбучній групі "Автори та читачі". Нещодавно в ... Детальніше
Гра: чи вмієте Ви в критику?Сергій Василюк
18.07.2024
Вітаю друзі, сьогодні я наведу приклад одного оповідання. Воно написане відомим чеським письменником ... Детальніше
Книга про людину, яка подорожує за вітромКниголюб
18.07.2024
Книга про людину, яка подорожує за вітром Ярослава Литвин «Роза Вітрів» Ця книга привернула мою уваг ... Детальніше
Продовжую знайомитися з творчістю Дмитра ВоронськогоКниголюб
18.07.2024
Ще одна цікава книга про українських козаків. «Мамай, або Перші козаки» Цей гостросюжетний роман в я ... Детальніше
На Аркуші вже:
11820читачів
144428коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: