Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Містика (1418)

рогата миша

шипить і плеще в очі срібна піна

пливуть хмарин поплетені вінки

серед березового цукру і проміння

вони муркочуть кішки та жінки

ми біжимо торкаючись губами

межи деревами які біжать назад

немов налякані тікають білі дами

яких жене у ніч страшний пірат

нам шумовиння очі виїдає

і сльози падають через веселий сміх

немов русалки нас заскоботали

і кинули вмирати тут на сніг

сміятися нас кинули на сльози

у кішок натовпі в оточенні жінок

ми потопаючи хапаємо за лози

і за небес незгасливий вінок

і хвилями тіла на берег плещуть

у горлі тріпаючи дзвінко язиком

кішки муркочуть і деруть нам ноги

і місяця пливе рогатий ком

і місяця пливе рогата миша

на чорному дірявому листку

а ми цілуємось неначе світу більше

не буть уже на нашому віку

...

undyber

БЛЮЗ МАРКА ЗАВІРЮХИ (4)

Коли

хвилі закипають, я не

можу дати собі ради, не

можу спинитися в лавинах солоних туманів...

Моя робота -

по вісім годин на день слухати

Фата Моргану,

привид з обличчям Коцюбинського,

але стогне він словами Шевченка,

словами, що котять на мене

через Міст Джорджа Вашінґтона

із глибини Нью-Джерзі -

моя робота -

вісім годин перепиняти слова Фата Моргани, але

я не вправляюся з обов'язками, коли

хвилі закипають.

Начальство зиркає на мене скоса, але

я не зважаю на те, коли закипають хвилі.

Я кидаю робоче місце і

повертаюся до нього,

я заходжу до

вічноголодної пащі макдональдса,

і мене питають: "Чого ти хочеш?", але

я випливаю раніше, ніж встигаю відповісти,

бо хвилі знову спузирило, а

я не можу говорити, коли

хвилі закипають...

Мене хвалять,

мене беруть на кпини,

виносять догану, але я

розштовхую плечем юрму, що

доля нанесла мені до ніг,

бо ж море грає,

викидаючи

величезні пухирі інертного газу,

заради якого вмирає моя

кохана, вмирає і ніяк

не помре,

хай буде проклятий день, коли я

зустрів її вперше,

такого ж дощового вечора

під баштою мертвого маяка!..

...

undyber

БЛЮЗ МАРКА ЗАВІРЮХИ (3)

Вранці

до мене приходить

безумна Знайда,

сідає на попіл згорілих зірок, обтягує

на гострих колінах своє плаття -

джутовий мішок,

і дивиться разом зі мною на

сталевий полиск човна

під січневими хвилями Атлантики,

незворушно вслухається у стукіт

кулачків Люди, в її

голос в інтеркомі...

"Вона

сьогодні

задихається гірше звичайного, -

кажу я німій Знайді,

гладячи її нещадно обскубану голову. -

В повітрі там

майже немає кисню, а

ізоляція не випускає жару тіл -

з роками температура тільки росте..."

Знайда мовчки

піднімає на мене очі повні сліз.

Вона знає мої слова напам'ять.

Вона любить мене, як я Люду.

Вона любить Люду, як мене.

Температура в човні вже

сягнула 100 000 за шкалою

Кельвіна...

нещасна Люда,

вона обпікає руки, аби вистукати

S.O.S

об розпечену біло сталь субмарини

Я починаю

вити через зуби,

стиснені так, що кришаться,

і Знайда

веде мене від

моря додому, де в підземних комірках лежать

дідусі, зморшкуваті перлини,

скатані мушлею чужої держави,

і так само викинуті на

смітник, як мене кинуто

на цей берег

привидом шхуни "Колумб".

Я лягаю на своє ліжко

лицем до стіни,

німа Знайда

сідає коло мене

і гладить мене по голові.

Колись її тіло вдягнуть у пластиковий мішок

і поведуть на зорю, де її зустріне натовп

таких же німих, як

вона, щаслива.

Вона ще зустрінеться з

Людою.

[...кілька заключних рядків англійською, тематично не важливих...]

...

undyber

Вальс смерті

Завжди її вабили поглядом місяць і зорі,

Невинні та чисті, рятують життя це сурове.

Сьогодні милується дивом тим знов сама, в тиші,

Що в темряві ночі їй внутрішній голос колише.

Секунда, і руки порізами болю укриті.

Не треба ні зорі, ні місяць, ні правда, ні кривда.

Смілива, невпинно кружляє у вальсі зі смертю,

Танок - виживання, як гра, не пробачить їй втечу.

Позаду земля вкривається шлейфом із крові,

Нажаль, це - не шоу, реальності повість.

Освітлює напрямок місяць чітким їхнім рухам.

Мандрує минулим, що болем звучить їй у грудях.

Приходить в голову з буття забагато моментів,

Набридло життя це, буденність страшніша за пекло.

Їй жити не хочеться далі, надія вже тане,

На небо дорога готова, моменту чекає.

Не страшно... Звучить лиш питань забагато у серці.

Сльози солоні рікою, готова померти.

Кружляє в останньому вальсі, а янголи поряд,

Чекають безмовно, а очі: "Рятуйся!" - говорять.

Та смерть не відпустить ніколи маленької жертви,

Навіки затягне до чорного виміру мертвих.

Сказати потрібно багато, та люди не чують,

Немає від зради, байдужості в світі рятунку.

Танок добігає кінця, ось акорди останні.

Залишаться людям криваві без сенсу послання.

Смертельна забава скінчилася, душу забрали.

До раю душа дівоча відлетіла назавжди...

...

Діана Таллєр

БЛЮЗ МАРКА ЗАВІРЮХИ (2)

Де б я не опинився -

я йду, ніби шукаючи

перехрестя, де

ущелину імені цифри перерізає

вкрита теплим пилом вуличка Лузан,

я не бачу

обличчя істот, які

мерехтять довкола, я

не бачу, не бачу лиця

свойого в ілюмінаторі дзеркала.

Мій крок

вільний і лункий,

ніби в порожньому світі не залишилось

місця, куди варто було б дійти.

Мою долю носить

хвилями,

над якими

жодної чайки,

тут ще пахне водоростями,

але над чорними пісками

від Манхеттен-Біч до Ворот Моря

жодної чайки,

і тільки

скелети башт блищать

краплиною крові на гостряку...

І в туманах,

що з'юрмились, ніби Лотів гарем,

мені

підсліпуватому

перестарку

глухому од

WQXR WMXB WYNY WPLJ

мені назустріч

випливає з туману

шхуна "Колумб" з обірваними вітрилами,

і любов моя, Люда,

стоїть за штурвалом,

пшеничне волосся її рве вітер,

очі її сині від

вуглекислоти

і я кричу

з печери хворого мозку,

наче слабка розумом Ассоль, яка

дожила до ста років,

бо "Секрет" потонув,

так і не допливши до неї.

...

undyber

На вулиці

На вулиці

мене зупинив перехожий.

“А чого це ти не радієш?!”

спитав він обурено.

Я тільки знизав плечима, згорбленими од

невідомої причини.

Перехожий

перекривив мій рух,

гордо випрямився і пішов собі далі

ходою впевненою і

пружною, наче тенісний м’яч.

І я теж

потягнув далі нитку своєї дороги,

вже трохи поспішаючи,

бо через порожню балачку міг

запізнитися до роботи.

Але,

мабуть,

нерадісне обличчя моє сьогодні

особливо впадало у вічі.

Поліцай, що наздоганяв товаришів по патрулю,

наговоривши по телефону

приватну розмову з

дружиною,

зупинився раптово,

руки в боки, і поклав застережно

долоню на гумову палицю, що звисала

збоку запасним членом.

“Чому не радієте?”

спитав він суворо і зажадав од мене

документів.

Я показав свою картку, яку взагалі то

не ношу, бо ж боюся загубити

внаслідок постійно розпорошених думок.

Він порівняв похмуру фізію на фото

з одновалентною пикою на мені

і попередив про наслідки,

відпустивши на цей раз

із квитанцією про штраф у зубах.

На роботу я, звісна річ,

запізнився.

Друг начальник

зустрів мене на порозі й

повідомив, що такі курбети йому ні до чого,

тож я можу вважати себе

вільним.

“До того ж, я тобі не раз гудів на вухо,

щоб ти не ходив тут надутим,

як інтимний прилад,

налитий тридцятьма відрами води

на пробу” щиро сказав мені він. Іди,

отримуй вихідні”.

Тепер я ходжу вулицями,

обідраний і безробітний,

і посміхаюся до себе, як останній дурень.

Сам не знаю

з якої притичини.

Люди

озираються на мене,

сторожа права та порядку

при моїй появі розщебає кобуру.

І чого б то я радів,

як той дурень, якому були наказали молитися,

як закінчений бовдур,

що виходить із храму

з головою, схожою на кедрову шишку,

з якої вивірка вилущила

останню насінину?

...

undyber

Кирилівка

“Чого ти крутишся немов у спині шило”

спитав мене учора Хворий Брат.

Я сам дивуюся, мене чи не сказило.

Пора тоді нам до кирилівських палат

рушати в супроводі янгола в халаті.

Шукав я вірш на тисячу карат

а опинився в божевільній хаті.

Тепер у ній блукаю наздогад:

у роті колесо, важкі на вікнах ґрати,

пташки співають, хворі верещать.

Як та бджола у вулику дзеркальнім

хиляю тінню межи двох свічад.

Мені би звідси вирватись нагально,

та на порозі хтось невидний став

і душу палить, хвору та печальну.

Як рибами горить небесний став!

Життя мого квітучі теореми

їх чорний ангел нагло спростував.

Війна супроти мене піднялася,

бо Господеві мій нестерпний вид,

І я стою простий, як дядя Вася.

І я стою простий, як дід Свирид.

Мене конечні сурми обсурмили

і став бридкий мені широкий світ,

і забуває нагло мене мила,

а ти питаєш, чом я, Хворий Брат,

сяйних небес ненавиджу блават,

чом я кручусь, немов у спині шило...

...

undyber

Коли ти з Богом

Коли ти з Богом то сни стають реальністю у вічності

І вже ніхто не в праві засудити твоєї гідності,

Бо вірою й любов’ю в Бога ти оправданий

І тому Бог виправить любий ущерб тобі завданий,

Щоб славу й силу Свою показати,

Бо є у Нього влада гріхи прощати.

...

Діана Гобой

Втомився я, чи радше - ся втомив

Втомився я, чи радше - ся втомив.

Втомив, як дівчину стомили солов’ї,

немов дружину чоловік обридлий.

Немов дощі втомили безкінечні,

які ідуть у землю, скрипалі,

та плачуть гірко. Утомив я

немов Герасим утопив Муму,

наслухавшись собачої розмови.

Я так сказав утомлено собі:

“Якби ми не були такі знайомі,

якби людина зовсім ти чужа,

напевно, не погидив би та видав,

тебе у руки влади. Поліцай,

на публіку би винес, що шахрай,

і взагалі, нестерпний ти зануда.”

На ті слова нічого не сказав,

промовчав я до себе, покивавши.

Так ся втомив, що ладен би здуріть,

у дурку сісти, де би лікували

такими ліками, що певно б одурів

і вже себе не помічав у коридорі.

Проходив би повз себе, не вітався

до себе навіть, так я ся стомив.

“Ніколи ще тобою так не гидив, -

я не вгавав, і сам себе клював. -

Мені ти наче революцьонеру

міщанка - вабить тим, яка огидна,

неначе біль зубний коли почавсь,

але іще болить не в повну силу,

приємно до нудоти... Що мовчиш?"

А що на правду можна відказати...

...

undyber

дерево Сміх

ще чекати б я став благовісника

у незбутному цім божевіллі...

їдуть янголи на триколісному

через небо велосипеді.

і тривожачи хмари ковильні

бог іде серед поля блакитного

наточити священного меду

із калини убогої й бідної

розіпнеться він тяжко на дереві

аж тонкий перехнябиться стан

та блукатиме в соняшнім мареві

як у вірші, який написав

кожне слово написане – справдиться

буде зважено кожен гріх

той же з нас, який богу понравиться

ввійде в рай, там де дерево Сміх

не зростає там дерево Сльози

не зростає там древо Печаль

і зоря полинова пронозливо

зазирає в кривавий Ґрааль.

...

undyber

Бездоганне

Любов стебло повила по мені,

розкрила запахущі білі квіти;

справдилась так, що ніде правди діти.

Спинились ночі, зупинились дні.

Світ виповнився. Друзів бастіон

круг мене став тісним і теплим колом.

Мої пасьянси склалися у долю.

Мені скорились води і вогонь,

і на Подільській лінії трамваї.

Безхмарно від Житомира по Вуж.

Ще, може, дощик буде - та чому ж?

Триває пісня, і любов триває.

І непотопно тануть в глибині

сонця, великі, лагідні та мирні...

Чому ж, і правда, дивно так мені,

немов за двері кинутій сокирі?

...

undyber

Пиятика

Не мучай ся, друже Єгово,

що марно на світі живу,

не знаючи Божого слова.

"Годуємо всі ми черву

у прихистку нашім конечнім" -

чи цим турбуватись мені?

Не чув ти хіба як негречно

про мене кричала на дні

з веселого дому Адела

на радість моїм ворогам:

мовляв, я охлялий до діла й

кредиту не маю у дам.

Тривожить мене і немало

здоров'я мого гаманця:

бряжчало би в ньому, то я би

в багно не поклав би лиця.

Даремно ви, друзі, псуєте

вино на такі балачки:

усе це давно вже поету

повії сказали, які

на мене щось дуже сердиті

в невдалі останні часи.

"До ката, кричали, іди ти й

торчок одрубати проси,

бо віршами нам не заплатиш,

дивись-но, який легкобит!

Деліцій тобі не видати

у домі веселих кобєт."

Отак посрамили фіндюрки

сумнівну поетову честь.

Що зробиш, як в одязі дірка?

Діркам же тим числення несть.

Даремно сокочете турки.

За мною, як каже маман,

сумує Кирилівська дурка й

Лук'янівська плаче тюрма.

Та що з мене кесарю взяти,

спитайте себе накінець,

коли народити не здатен

розсічений мій гаманець

ні міді, ні срібла тим більше.

"Я душу продам за каденц -"

у книгу велику запише

нехай це Небесний Отець.

Здебільшого я відзначаю

набігом святенницький стан

у товаристві прочанок

і рідше суттєво - прочан.

Єгово, товаришу милий,

скоріше до дна допивай,

і знову ми дзбан перехилим

щоб хлюпнуло через край.

Цей світ - наполохана учта.

За дружбу та вірність я п'ю

і більше даремно не муч ти

безсмертную душу свою.

...

undyber

Яков

Остався ж Яков один, і боровсь із ним хтось, аж покіль обутьріло

Буття 32:24 (Куліш та Пулюй)

Чому, я не знаю, здалося:

життю недалеко вже край.

Блукав я в безмежній тривозі

і вийшов до річки Дунай.

І в сутінках тихих вечірніх

зустрівся мені чоловік

високім на пагорбі чільнім

і мене скалічив навік.

Він вийшов і став коло броду й

дорогу мені заступив

на берег, де мого народу

розвихрений вогник горів.

І билися ми на порозі

всю ніч у Дунаю ріки.

і смерть недалеко, здалося,

від злодія злої руки.

Важкого його, наче камінь,

я високо в небо підняв

і кинув на землю, і яму

пробила горбата спина.

А він доторкнувся підступно,

зламавши мене у стегні,

як вигасли зоряні крупи

і сонце збудили на дні.

І був я готовий померти

й хвилини лічити почав,

а він возлетів понад твердю

і горб його крилами став.

І був я готовий пірнати

у пекла палаючий став,

а він обійняв мене братськи й

мене богоборцем назвав.

...

undyber

Часовидло

Він проминув - час вівтарів і жертв

час каменів на кидання й збирання

час для обіймів і на ухиляння

став нерухом, байдужен, хлад і мертв.

Коли він був усе було не так.

Струнким смичкам ставало каніфолі

котило сонце через видноколо

і жили в книжці Наймичка й Варнак -

і раптом вирвалися нагло розповзлися

гадюками в отруєних пісках.

Вогонь горів. Вогонь уже зачах.

Кульгає хтось у кам'яному лісі

та лампочки зриває мов гриби

з гілок. Запалюю тремтливий

на свічці вогник - та раптова злива

його в долоню кидає. Прибив,

зірвав, зім'яв і, загасивши крила,

поклав у руку, що іще дрижить,

метелика... Закінчується мить

життя; мов головешка обгоріла

спадає сонце й котить по шляхах

розбризкуючи ніч густим гудроном

іржуть, тупочучи копитом на іконах,

набогомазані борисоглібські коні

і світу ткань, протерта і шорстка

тріщить на ліктях...

Видно через дірку:

іде у полі невелике військо

у полі, чистому, і так до мене близько -

та у шоломах Дон несе увесь...

...

undyber

Скутара

1.

Ти дивишся в небо в задумі,

де кілька печаток висить.

Пливе хмаровиння до Руму

та сипле дощі через сита,

дрібні вересневі дощі...

Пирій твою землю здушив,

в осоті вмирає оселя,

ти ж крутиш усе для душі

престолів тяжку каруселю.

Сповзають дощі по обличчю,

солоні гіркі слизняки.

Які тебе янголи кличуть,

чорти спокушають які?

2.

Вертають солдати з війни,

дівчата співають веселі:

ти в серці не можеш спинить

престолів тяжку каруселю.

Ти дивишся в небо крізь ями

червоних порожніх очниць,

де привиди, лярви та з’яви

в суворому строї черниць.

Довкілля набат сполошив...

Спалахують дзвони весільні.

А ти ж усе крутиш в душі

престолів тяжку каруселю.

Під баштами хлопці стоять

і мучать акордом гітари,

а ти все ідеш через гать

у зоряну мертву Скутару.

В обіймах зітхають коханки,

цілунків летять косяки,

а ти все блукаєш до ранку

і дивишся в небо з руки.

А гаті кривавій не видно

ні краю, ні дна, ні межі,

і гордого співу Обиди

спинити не можеш в душі.

3.

А здалеку плаче оратель,

і здалеку півень кричить,

що хтось поселився у хаті й

у вікнах несвітськи горить.

Що демон узяв твою хату

під зоряне чорне крило...

Що нібито землю крислату

вогненним стовпом обвело...

...

undyber

У небі роздавили крашанку

У небі роздавили крашанку

і гине на хресті єврей.

Душа, від тіла одірвавшись,

пішла к порогу до дверей.

Стояв я посеред кімнати

розгублено, ні в тих, ні в сих.

Я міг би сльози проливати,

гіркий вдавати міг би сміх,

але дивився їй у спину,

очей не змога відвести,

і в пам’яті, мов у комині,

палив коханої листи.

А я усе кричав: ‘Не йди!’,

а я молився: ‘Повернися!’

незчутно посеред біди,

й не міг на тебе надивиться...

Вона до вулиці зійшла,

де пізні їхали трамваї

і хмара лапами гребла

на хмарочосів вертикалі.

Мовчали всі, ніхто не йшов,

у вікна деякі гляділи,

хтось тіло їв і божу кров,

і споглядав господнє діло.

Вона пройшла, за рогом зникла,

немов ніколи й не була,

мене - як паперову квітку

серед камінного села..

...

undyber

СУТО ТУРЕЦЬКЕ, ХТО БИ ТОДІ СКАЗАВ...

мій вірний друже-аркадаш!

биз ми багато пережили.

дозволь скажу бен-друже милий –

соуз не перерветься наш.

розор і жах по всіх усюдах

але у нас вакіт башка

рука правителя важка

доземно гне нещасні люде й

до праці гонить мов товар

а в нас в умі ґюзель кізляри

газелі й кізки, не доляри

хоча і маємо навар.

мій аркадаше, вірний друже!

не вІзьме нас на абордаж

цей час гнилий, цей час продажний,

бо наше серце – біла ружа

палає сяє та горить.

ми штуки мудрої аскери

ми – міт повернення й печери

в нас танрісальна кожна мить

і щоби ми тюрлю померли

не дочекатись ворогам:

заснем лише, неначе мерлін

межи магічних діаграм

щоби воскреснути йолмезно

могутні радісні кремезні

для віршів і прекрасних дам

...

undyber

За шкалою Ріхтера

А я скажу, на глум Петру Куценку:

ти мов дев’ятибальний землетрус

і серце, й розум взяла ув обценьки,

немов без того я не підкорюсь.

Ти не труси мене, як стиглу грушу,

бо сльози падають, холодні та важкі,

моргулю набиваючи хорошу

і на твоїй же мудрій голові.

Даремно землю зибиш, панно Ріхтер,

в яку я заховався, наче струсь.

Куди від тебе мав би я побігти?

Немов без того я не підкорюсь.

Пісок у мене шелестить у вухах,

пісок скрипить у дзьобі на зубах.

Послухай, що скажу, хоч раз послухай:

тя люблю я за совість, не за страх.

За що ти душу вірну витрясаєш,

немов пахучий з пляшечки парфум?

У грудях серце біга, наче заєць,

а ти стоїш, мов ескімоський чум.

Який із тебе, панночко, начальник?

Туди би краще глянула зпроста,

де (як би це надуто не звучало)

лежать душі поваляні міста.

В руїну ходить критик, божевільний

з рядків моїх, жорстокости твоєї.

Ти тільки дражниш мене круглим кілем

і відпливаєш чиста, мов ідея.

Поглянь, бо з тебе критик увібрався

в штиблети жовті, тюлеву фату, й

в гарлянди електричні обмотався,

не в змозі перенести муку ту,

що нас єдна з Куценком звар’ятілим.

Тож не труси нас, милий землетрус,

і не вищипуй пір’є з мого тилу,

немов без того я не підкорюсь.

...

undyber
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
А знаєте, про яке місто на Аркуші пишуть найчастіше?Нівроку
15.12.2022
На Аркуші публікують свої твори вже 1162 автори з різних куточків України. Є письменники як зі сходу ... Детальніше
Ксенія Демиденко "Позитивна дитина"Moonrise Darkness
02.12.2023
Посилання на книгу, яка цього разу стала жертвою мого відгуку: https://arkush.net/book/762 Раніше це ... Детальніше
Істота у дзеркаліDeadNeko & Polska kotka
02.12.2023
Чи варто радіти скарбу, що отримано задарма? Ваш успіх, ціною невдачі іншого. Або ж, все було навпак ... Детальніше
Без "токсік"Ханна Трунова
02.12.2023
✨️Я від самого початку вирішила, що в моїй книзі не буде "токсік" стосунків. На початку історії, зві ... Детальніше
17 розділ "Цвіт Адонісу"!Анастасія Горицвіт
02.12.2023
Ось вже нарешті і 17 розділ "Цвіту Адонісу" є у вільному доступі! Момент перелому, коли долі двох о ... Детальніше
Нова книга Венера Море
02.12.2023
Гаразд, я знову пишу 😇 на цей раз " Жива Історія,, призначена іншій дівчинці в якої так само дцп. Т ... Детальніше
На Аркуші вже:
8458читачів
83598коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: