Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4246)

Холодний закуток

Якщо людина не поспішає додому - нема до кого...

Холодна підлога і тепла кишеня.

Мерзне у закутку рідне пальто.

Знову ПОТРІБНА у бурі мішені

В'яже не змінне роками бордо.

Сітчасті ноти і лампа морелі...

Стукає в сі́ряву біле звено...

Вона відгадала жагу епопеї,

Коли задивилась у життє-вікно.

Їй було страшно, безсило й нестерпно.

Стіни давили на чорну імлу.

Вона одинока і це вже доземно...

Думка всоталась у тиху зорю...

Скинуто ночі, але не киреї,

Змінено сонце, та грає вода.

Вона одиноко схилилась на двері...

І чула той спомин...лише пустота...

12.07.2023

...

Сара Ґоллард

Я забуду тебе завтра

Я забуду тебе завтра. Між розбитих і холодних

Панельних будинків. Гарячих

Не згадаю твоїх вуст і спустошливого слова

Що його почув так невчасно.

Я забуду тебе завтра. І волосся твоє чорне,

Темніше зіниці убивці.

Не згадаю твого дотику, вкриваючого льодом.

І погляд забуду грайливий.

Я забуду тебе завтра як і інші забувають

Солодку, щасливу миттєвість

Не згадаю вже ніколи твоє тіло і твій запах,

Твій голос і твої молебні.

Я забуду тебе завтра, хоч вже нíкому забути,

Бо куля — безжальна приблуда.

Не згадаю, бо металом вже смакують мої губи.

Молюся, щоб ти не забула...

...

Bleki

СИЛА СЛОВА

Світлом розуму освіти свій шлях,

Уяви силу у своїх словах.

Твори позитив, а не каяття,

Щоб сяяло щастям твоє життя.

Крізь слова проникає та сила,

Мріям та бажанням дає крила.

Якщо добро тебе осягає,

То ділись з тим, у кого немає.

Ти маєш силу над світом думок,

Не дай затуманить свій черепок.

Створи у душі оазис тепла,

Щоб радість завжди з тобою жила.

Твори те життя, яке хочеш ти,

Склади його з щастя і доброти.

Допоможе тобі сила слова,

Якщо вірно ти вибереш мову.

13.07.2023.

...

Мирослав Манюк

НАВЧІТЬСЯ ВІДДАВАТИ

Навчіться віддавати, люди,

Щедрість і любов у світ несіть.

Тому, що те, що далі буде,

Це ненадовго, тільки на мить.

Діліться посмішками щиро,

Серця відкрийте, світло впустіть.

Віддавати заради миру -

Це не складно, тільки почніть.

Даруйте радість, своє тепло,

Ласку і спів, що з серця звучить,

А нікому не потрібне зло

Від себе назавжди проженіть.

В житті благословенні вчинки

Чим побільше кожен день робіть.

Хороших справ малі частинки

Одну до одної прикладіть.

Навчіться віддавати, милі,

І наш світ яскравішим зробіть.

Хай зло здивується тій силі,

Яка його навік розгромить.

12.07.2023.

...

Мирослав Манюк

Переосмислення

«в чем смысл войны, мой враг?

Нас бросят в одну яму»

Писала я це 6 років тОму.

І розуміння цього подібно шраму,

Що ниє і викликає втОму.

Нас не кинуть в одну яму.

Ти помреш, а я поїду додому.

Тебе не відспівають в храмі,

Бо загублять в лісах біля Дону.

Твоя мама отримає телеграму,

Що ти помер під кордоном.

Ти уявляєш всю цю драму,

(Погано прописану вашим ганд…)

Сплановану людьми з високим погоном?

Це смішно, я дивилась крізь зачинену браму

За поганим нікчемним актором,

А зараз нарешті я бачу,

Що з того боку нема «друзей» за кордоном.

Нема з ким шукати миру,

Неважливо буде він солдатам чи якимось майором.

І все це завершиться після повернення Криму.

Це завершиться, коли Україна стане моїм мирним домом.

...

Марфа Романова

24.02.22

Моє волосся пахне димом,

Губи посохли й печуть,

А той, хто чиїмось був сином -

200-й і в цьому вся суть.

Мені вітер порізав всю спину,

А я стискаюсь і стримую лють.

Можливо сьогодні чи завтра я згину,

Але тримаюсь - я тут.

Я хочу збити тобі домовину,

Щоб на землі України було все 4 5 0.

Незабутою буде кожна дитина,

Що загинула від ваших проклятих куль.

...

Марфа Романова

Душі

Тихий шепіт швидко стих,

І на землі немає більше тих,

Хто ходив, співав і так любив.

Щастя дарував і просто жив.

Душі відірвались назавжди,

Там, де з-під ніг пішла земля,

І не можна було вже уникнути біди,

Бо душі вже свої покинули тіла.

В полях, де назад немає вороття.

Назавжди тут для них тепер зима.

В героїв цих війна забрала їх життя.

Полетять туди, де нічого вже нема.

Там, де випалена в попіл їх душа.

Тих, кого з нами більше вже нема.

І на світлині посмішка така жива.

Там, де до землі пішла вже їх труна

...

Анна Топтун

Полонена

Інакшому бракує слів до скону...

Штампована рамка в'їдалася в тіло,

Канув у зарево сито-розмай.

Жодне безлюддя ще так не боліло,

Коли уривався залежаний плай.

Острахом сіялись темні потоки,

Падали в соняхи дивні міста.

І промені світла, давно одинокі,

Мали сказати, наскільки пуста...

Кинуте в море лишало каміння,

Аби із турботи, але возвелось.

Ніжно мовчало розбите зусилля,

Допоки по скелі...вві сні рознеслось...

Усе швидкоплинно - поляжуть пороги,

Віді́йде гаряча, як дума, вода...

Жодне безлюддя не змінить облоги.

Може, я інша і зовсім не та...

07.07.23

...

Сара Ґоллард

Жваві підвали

Можна згадати й не можна забути...

Всестраждальні міста,.. де ні слуху, ні духу.

Один тільки стогін...і той не рипить.

Кануть уступи у слабкості пуху,

Де все перервалось у ще́млену мить.

Буча, Гостомель і жваві підвали,

Дикі тортури, що сипали плоть.

Сотні життів обірвали завали -

Усе задля того, щоб нішу молоть.

Сонні зусилля і биті дзерка́ла...

Шепіт невинного знову і знов.

Сте́мнена вулиця в ночі збирала

Вишиту маками зморену кров,

Яка віддавала поси́ніло-жовтим...

Так і стояли страждальні міста.

Дихали сутінки чимось безмовним,

Коли завмирали...безсиллі тіла...

02.07.2023

...

Сара Ґоллард

З ДНЕМ АНГЕЛА

З Днем Ангела тебе вітаю,

Нехай твоя душа співає.

Нехай небесний охоронець

Подарує тобі червонець.

Хай він, як вірний друг, підніме,

Коли життя будь-що відніме.

І коли є сльози на очах,

Він втішить серце, здолає страх.

Твої розлуки він сприймає,

З тобою поряд пробуває.

Коли радієш – він радіє,

Бо ділить щастя і надію.

З Днем Ангела тебе вітаю,

Хай тебе небо огортає.

Нехай твоя душа засяє,

І щастя хай не покидає.

07.07.2023.

...

Мирослав Манюк

ЗАХИСНИКИ ЗВІЛЬНЯЮТЬ УКРАЇНУ

Захисники звільняють Україну.

Горді серця незламні і готові

Віддати все за свою батьківщину:

Своє життя, останню краплю крові.

Бо Україна - це рідна їх земля,

Сильна вона уже давно, відтоді,

Коли на морі послали корабля

І він пішов… І це стало в нагоді.

Лінія фронту давно вогнем горить,

А наших хлопців не лякає битва,

Бо віра у перемогу кожну мить

Нагадує про себе і молитва...

Нехай молитва допоможе кожна -

Ми молимось за вас постійно Богу.

Ваша відвага є непереможна,

Дарує віру нам у перемогу.

А перемога – це державна мрія,

Яка здійсниться не тільки на словах.

Захисники - це гордість і надія,

У наших жовто-блакитних кольорах.

Захисники звільняють Україну,

Бо ярко палає той вогонь у нас.

Хай переможе правда батьківщини,

І ми житимемо в мирі довгий час.

06.07.2023.

...

Мирослав Манюк

* * *

Цілий вирій тіней невпинних

Від днини до днини ставлять на книпи

В черепі мої вичерпні достатки.

І голос з вечора до ранку пече мої ранки

І монотонним мовить тоном:

"Не кажи моветоном! Не стань Вавилоном!

Тобі ж явно не явиться Яхве!"

Та саме воно все манить і манить, а не білі яхти,

П'янство, пороки, злата вагони,

Старезні палаци в стилі бароко.

Це все не панецея,

допоможе як молитва фарисея

Чи ефект плацебо від шахрая-фармацевта.

А потрібен порив,

І щоб він точно не поник

Та за рамки всі можливі проник,

Та щоб змітав ті пусте тління та бездійство —

Ось що для мене по-справжньому цінно.

...

Зірколов

Порфирій мертвопетлює

Я на шматки хотів би порубати

це серце неслухняне.

Тільки ти -

у сні блаженному своєї чистоти

холодна, як сніги Нангапарбату -

не ступиш на поріг моєї хати,

що не роби.

Натомість же шматки

напоєні до п'яного любов'ю

гранатовою за твоє здоров'я -

отримавши властиві голоски

не забаряться криком сповістити

про біль помножений...

Відтак ми з муки

переходимо до міту -

як п'ятницю викінчує шабат,

немов Аншар зміняє Тіамат,

неначе сажа, стиснена в карати -

мовчить і дихає...

Ба я покраю ножиком,

не зваживши на

неминучий біль.

Нехай воно,

неначе пес Цивіль,

у лісі храмів

виє й завиває

не знаючи дороги й каяття...

Нехай,

як дереву

болючо ламле віти,

зійде на мене хладний Ельсінор,

коли тобі плистиметься

у квітах,

і вітер плакатиме

між карпатських гор.

...

undyber

Бувай!

Мої сльози вже всі закінчились,

Більш немає сил крокувати.

Хороші сни мені давно вже не снились,

Тобі більше не буду довіряти.

Лице сяє від ранкового сонця,

а руїни не можуть радіти.

Тільки глянь ти, будь ласка, в віконце -

Чи хтось зможе тут весело жити?

Моє серце не сяє - вмирає.

Його сонце замерзло в тіні.

Всі цю нови‌ну вже знають,

А ти, мабуть, сидиш у пітьмі.

Сидиш ти, відбитий від світу.

Від красивих кольорових руїн.

Чи хтось зможе тепер їх зігріти?

А ти, серцем нестерпним своїм?

Не кажи, я одразу все знаю.

Ти спи, може станеш умніш.

Я тебе ніколи не покараю,

Тільки зроби мою душу‌ веселіш.

Вийди з світу, віддай своє серце,

заради дітей живих на Землі.

Не дивись у життєве люстерце.

Дай пожити хоч трохи мені.

Наче сонце сідає під місто.

А ти назавжди мене забувай.

Над руїнами якщо схочеш сісти -

Крикни в небо блакитне: «Бувай!».

Тільки так, щоб всі люди почули,

Яких смерть в небеса привела.

Під руїнами ті, що заснули,

Назавжди їх сон смерті забрав.

А то ж ти помогав це зробити!

А то ж ти всі руїни поклав!

Ти ж не знаєш, як воно - вбитись,

Бо тебе ще ніхто не благав.

А я перша була в існуванні,

Хто сказав, щоб ти душу віддав.

А я перша була, і остання

У твоєму житті темних барв.

Ти і далі дивись в те люстерце,

Що з народження ти в себе мав.

Я знала твоє темне серце,

Бо ніхто тебе більше не знав.

...

Сайя Саттон

Вікна без скла, вікон нема

Вікна без скла, очі без сліз.

Мати сидить на горищі валіз.

Плаче вона, безшумно й так тихо.

Не буде вже так, як було колишньо.

Ми сидимо мовчки в покриві лісу,

Іноді нам не вистача кисню.

Я все молюсь - ще є надія,

що серце й душа вже скоро зрадіють.

Ми будем тоді посміхатися з мамой,

Найраща Вкраїна сильнішою встане.

А поки нам треба страждать, воювати,

Допомогти нашій країні вставати -

Ми б'ємося з ними з єдиною зброєю -

із силою нашой землі калинової.

То як воно буде - рішати не нам.

Але в серці не буде вкраїнських страждань!

Хоч я сиджу зараз, задихаюсь війною.

Та все ж залишаючись самой собою.

Вікна без скла, очі з сльозами.

Ми будемо жити з оцими лісами.

Валізи зі склом і без скла вікна.

Набридло мені сидіти так вічно.

Дощ іде, я іду з ним по стежині -

Знімаю з себе всі біди колишні.

З матір'ю йдемо по єдиній дорозі.

Я валізи несу, бо матуся не в змозі.

А в валізах від вікон загубилося скло.

Та скло те із кров'ю будинка мого.

Дощик іде, грім із ним в танці.

Покрилися дощиком валізи наші.

Вікна без скла, без сліз знову очі.

Без сліз і, мабуть, уже без любові.

Але гордість. Гордість не піде від нас.

Ми вмираємо і вбиваємо смерть водноча‌с.

Як тільки кінчаються звуки тривоги

ми знову йдемо на всі звуки дороги.

Не зупиняємось, йде‌мо. Йдемо‌.

Це поклик холодного серця мого.

Бо - українці. Ми нездоланні.

Ми зрозуміли, хто справді з нами.

Ми са‌мі відстоюєм наші долини,

щоб спокійно жила українська дитина.

Не проллєм знову кришта‌левих сліз.

Не будемо бігти з тягарем валіз.

Ми біжимо в світло - війни там нема.

Там ніколи не чули про слово війна.

Там вікна зі склом, лице посміхається,

І цілими днями дітоньки‌ граються.

Там нема горизонтів, там немає сторін,

там немає кінця, там немає країн.

Є лише радість, і скрути немає.

Там видно як сонце встає і сідає.

Ні, це не смерть. Це вкраїнська душа.

Їх там багато, вона не одна.

Всіх у купу зібрали, неначе сім'я,

Це вже точно не смерть. Це душа молода

Ми ідемо‌ з матір'ю зі скляними валізами,

Із гірко-радісними ідемо‌ лицями.

...

Сайя Саттон

Живе село та дитинство

Не пройшло і години після дня отого.

Вічний лютий замерз у душевнім суцвітті.

Не малює міста‌ колоритная кров.

Не пройшло ні хвилини, ні короткої миті.

Давно вже немає села у думках,

Не бачили очі його вже століття.

Я б життя все своє за те віддала,

В Миропіллі щоб знову почути дитинство.

А поки я чую: "Бабах! Шкереберть!".

І летить з горизонту мій радісний спокій.

Чому за дитинством моїм біжить смерть?

І чому у дитинстві моєму тривога?

Не знайду я пояснення цьому, ніколи!

Бо не хочу поранить дитя у душі.

Не знає воно того страшного слова,

Тож нехай дитя грає в живому селі.

...

Сайя Саттон

Метелики

Можливо колись, коли природа була безкрайньою,

А мертвий метелик, не під мікроскопом,

Похіттю була земля незаймана,

А її незайманість допотопною.

Вона зберігала красу легендами,

За воротами міста, щитами і списами,

Тоді виникала плоскою з каменю,

Коли гекзаметром була написана.

І тоді вона шліфувала пристрасть,

Чуттєвість тіла в класичну грацію,

І грацію слова в калокагатію,

Тоді віддавалась усім довкола,

І на світ народжувалося міжцарів'я.

І в цьому царстві міжріччя істини,

Тримало місто в руках повії,

Злучивши потворне її й красиве,

З каяттям блудниці, з каяттям Марії.

І люди, люди, давно, як вивчені,

Давно, як метелики в лепідоптерології,

І Земля, видається тісною і звичною,

Як глобус чи м'яч на футбольному полі.

А тому і тужно тепер за безкрайністю,

Хоча і в костюмі класичного крою

В кишені якого до біса метеликів,

Мертвих, розсипаних, взятих з собою.

А тому і природі людській бракує

Міської крові в антенах тіла,

І шурхіт вулиць усе ще шліфує

Старим каблуком допотопне каміння.

13.11.2021

...

Володимир Каразуб

Недописана казка

Недописане всякчас наймиліше...

Це буде моя недописана казка,

Це буде моя нерозбита зоря.

Є тільки я і дощависта маска,

Зі́гнута солодом ніше-вікна.

Є тільки я та іржаве намисто,

Яке із небесся впаде у мольберт,

Аби розтектися по листю іскристо,

Аби дописати належний портрет.

Є тільки сонце і стишена злива,

Є тільки чорне і біле в тіні́.

Сховано все, що учора зронила.

Дивиться в ночі усе, що в мені...

Це буде моя недописана казка.

Хай не відчую, але віднайду -

Стану упевнена в тому, що ласка

Більше не втрапить у чисту біду...

27.06.2023

...

Сара Ґоллард

Земля і небо

Врятоване - наймиліше...

Земля і небо - все твоє навіки.

Де тихе щастя, там живе талан.

Знайду́ться думи, змінять око віхи -

І при́йде втеча...сотні ласих манн.

Усі поля, усі малі стежини

І трохи болю, трохи синіх веж.

Осіла правда знає сон-вершини,

Аби ж не тіні тих незнаних меж.

І тепла крига, біло-сірі ґави,

І схожі стіни, ті що ловлять мед.

Колись у ніч кричали темні пави,

Сьогодні - тиша в'є суцільний фед.

Земля і небо - все твоє навіки,

Лише не падай, хай наївно - йди.

І теплі ранки, мов найкращі ліки,

Врятують крики й тишу...від біди...

19.06.2023

...

Сара Ґоллард

Полин

Біда облягає тягарем

Гірко-солодка, неначе мед:

Я вже майже змирився, вражений,

Що найсолодшим частує смерть.

Гріх і спокута, радість та сум,

Сліпо пітьма обіймає.

Може ти, кривдо, трохи забула,

Як все на світі зникає?

Чуєш, спокусо? я вже напився!..

Скільки ще цього життя?

Може вже вистачить нарікати –

Лихо це чи біда!

11.09.2012

...

vagabond

Хмари вересня

Зачерпни пригоршнями холодної води,

Щоб осінніми хмарами вересня,

Остудити печаль.

Моя любове, я.... слухаю гамір площі

У богом забутих містах

Озираюсь на тих хто проходить повз мене, наче

Шукаю своє віддзеркалення, але в бронзових їхніх очах

Знаходжу руїни самотності в які задивляюсь.

А потім, допиваю холодну сієну міських вітрів,

Поетичні пейзажі, що ловлять безпечні тіні

Нічних коханців.

Здається, що в кожнім будинку, і в кожнім його вікні

Чути, як тихо тріпочуть тонкі і беззахисні крильця

Метеликів

Стихаючи на світанку

Залишаючи подих на тріснутих дзеркалах

Невпинного часу

Такого непевного,

Досі непевного

Щастя.

24.02.2023

...

Володимир Каразуб

Краплинки чарівні мерехтять на землі...

Краплинки чарівні мерехтять на землі.

І громове ехо лунає по місту.

Таке голосне, наче звук уночі,

І як прокидається маля у колисці.

Йому матінка-зірка співа колискову,

щоб тому немовляті наснились дива.

І після початку, після першого слова

музику сіру заграла гроза.

Ноти свої почала вона грати

так, що почули усі небеса.

І ніхто не наважився в неї спитати,

для кого ж цю музику грає вона.

Ніби кличе до себе когось та гроза.

Все гучніше й гучніше та пісня кричить.

І сон у дітей вона відбира,

і диво зіркове в нічних снах затмить.

Ось, тиша... Пройшла вже ота коротесенька мить.

Співачка-гроза свою пісню не грає.

То що, її заспокоїли мами-зірки?

І диво чарівне в її сні блукає?

Так, чудо прийшло і до неї.

Чекала гроза оте чудо сто літ!

Заснула вона в своїх тихій оселі,

прийшла і до неї бабусенька-ніч.

Гукала, гукала, чекала те диво:

“Де ж ви є, мамо? Де ви, зірки?

Я в сни потрапляю, де чудеса милі,

де ви залишили чаруючий слід”.

Почули її, нарешті почули!

Прислухалась ніч у звук громовий.

Її подруги-хмари давно вже заснули,

І грозі вже час бачити чарівнії сни.

...

Сайя Саттон

Чари

Я бачила прекрасну магію вві сні,

Я бачила чарівні краєвиди.

Такого не знайдеш в реальному житті,

Бо всі ці чари закривають біди.

Це важко було магію відчути,

І важко було чари віднайти.

Адже страшенні звуки бігають повсюди,

І тяжко було кожен обійти.

І раптом я заснула, незважаючи на звуки,

Відчула чари у своєму сні.

І всі страждання, всі страшенні муки

Неначе зникли. Залягли собі на дні.

А вибухів ставало біля нас все більше.

І більше галасу було серед села.

І звуки ці підходили все ближче й ближче.

І спокій відчувала лише я одна.

Ми в погребі сиділи серед ночі,

І я, обпершись на холодную стіну,

Лише на мить закрила свої сонні очі

І дала волю зачарованому сну.

...

Сайя Саттон

Два соколики

Ранок сонце дістав із скрині,

На якій петриківка цвіте,

Розгойдав на рум’яній хмарині,

Покотив це яйце-райце.

Розірвав над ставком запинало,

Заросив пишні ружі в саду.

Як завжди. Ніби горя не стало,

Ніби радість здолала біду…

Як завжди гонить хвильку на морі,

Попри вибухи, будить життя,

Але раптом в тривожнім просторі

Два соколики стрімко летять…

Пролетіли над рідним Бердянськом,

Над двором, де ганяли в футбол,

Де черешні вродили так рясно…

Промайнуло усе, наче сон.

У хлоп’ячому тілі відважне

Мужнє серце до бою вело…

Вража куля спинила завчасно

І майбутнє в минуле спливло…

Як завжди, ранок днину мережить,

Піднімає у вись соколят,

Відлітають у вічності небо

Світлі душі безстрашних хлоп’ят.

...

Світлана

Маріуполь

Тримайся, Маріуполь мій

Ти в чотирнадцятому вижив

Тримайся, Маріуполь мій

Хоч зараз ворог тебе майже знищив

Тримайся, Маріуполь мій

Місто герой, фортеця волі

Тримайся, Маріуполь мій

Ми все здолаємо з тобою

Тримайся, сильним будь, мій брате

Не дай війні тебе зламати

Тримайся, люба моя мати

Ти маєш жити і онуків дбати!

Тримайся, кожен воїн, житель міста

Отримає росія помсти списа

Тримайся, вся країна, міцно стій

За Маріуполь, Харків, Київ- руських бий!

...

Влад Ангелов

У човні

Ми у човні: зеленому, жовтому, білому;

З кормою далеких гір, з рибами у ставку та фазанами,

І зміями, що інколи доповзають до міста повільного,

І нашому човну не байдуже, що буде з нами.

Ми не на кораблі. Щоб бути на кораблі,

Потрібно мати історію корабельні

І кораблетрощ, стояти погойдуючись

На каравелах, караках, галерах,

Мати обвітрену шкіру, віспу, цингу,

Врешті-решт — кінетоз,

І по світах розносити сифіліс та холеру.

Слава богу є чайки, сосни, мов щогли, тютюн,

Картопля, помідор, кукурудза, зрештою,

Під кожним деревом чи закапелком у нас — гальюн,

І зрізаємо шлях по газону новою стежкою.

Ми теж — матроси, юнги, пірати лихі,

Щоправда в човні та співчуваємо індіянцям ми,

Крім того на нашій посудині правлять жінки,

Що змушені були відростити мужичі яйця.

Отак і пливемо, під дубом старим, і під ним,

Голосимо пісню, бідкаємось та роздивляємось,

Пароплави на небі і тішимось хмарам морським, —

Бо мабуть усе, що потрібно, для плавання — маємо.

03.11.2021

...

Володимир Каразуб

Наші умови

26 червня 2023 рік.

І цей поцілунок отрута,

Він не значить нічого для нас.

Пручайся та бийся сильніше

Та не здолаєш спокуси підкоритись

Кричи та скигли скільки влізе,

Та давай трохи тихіше.

Бо завітають у гості сусіди.

Дай мені ще п'ять хвилин.

І цей поцілунок наркотик,

Бо ти хочеш більше.

Та по щоках так чи інакше течуть сльози.

Життя йде з тіла повільно.

Кого ти бачиш навколо?

Так звані друзі чи звірі?

Не переймайся, любове.

Галюцинації лиш побічний ефект.

Він скоро мине, і ти помітиш що ми на одинці

Але ти питаєш, де є вони?

Чи врятують з лап моїх?

Кричи, кричи голосніше.

Коли хтось зайде у квартиру

Вони не встигнуть,

Бо я вже піду.

Тепер я все встигну

Чому ти скиглиш далі?

Ти отримав усе що хотів.

Я на заміну взяла зовсім трішки.

Те що тобі й так не потрібне.

Почекаю ще трохи,

Коли тіло буде нерухоме

Я візьму серце собі,

Бо ми були на умовах таких.

...

Maynuta

Небо

Над тобою лиш спокійне небо

Що зорко вдивляється в тебе,

Пірнаючи в глибину твоєї душі,

Коріння синє хоче пустить.

І розквітнуть тоді буйні квіти,

Зникне десь цей світ примхливий,

Лиш лишаться спокій таємничий,

І легкість, як у вільної птиці.

Так пусти його як найшвидше,

Хай клітку кістляву відкриє.

І випустить тебе у даль небесну

Туди, до Істинного себе.

...

Зірколов

У хижості зір

Сховане знайде істину...

Утеча хотіла програти любові,

Скинути маску, що шиє вітраж.

Мріяла знову не знати покори,

В якій розтягнувся осінній пейзаж.

Міряла повінню соті мінори...

Її залишали на рік чи на два,

Потім приходили білі узори -

Правда і в темряві надто проста.

Утеча ховалася, бігла й лишала

Срібні троянди на жи́ттє-мосту.

І тільки ночами незримо кричала,

Як дика тварина в домашнім саду.

Вона заблукала на власнім порозі,

Вона заховала у серце біду.

Може, судилось іти по дорозі,

Умитій льодами під хижу зорю...

18.06.2023

...

Сара Ґоллард

Баладою

С.П.

Ви стали баладою, тільки запізно,

Стали трояндою, хай назавжди́.

Міряли сонцями ніжно і грізно.

Все обіцяли,..але не змогли.

Безслідно втекли із ламкої пустелі,

Кинули холод у ночі-вогні.

Вас не тримали шалені дуелі -

Згинути в серці - не те що піти.

Ви обплітали малими шипами.

Кована стежка давно заросла.

Я вже не тут, а пішла за слідами

Білої жури, яка відбула...

Поряд не буде ні вас, ні безсилля.

Сонце ховає моложа гора.

Я вже не там, де тримали зусилля,

Я вже не там, де жила пустота...

13.06.2023

...

Сара Ґоллард

Боюся

24.06.2023

Я боюся щось перерости,

Бо в житті усе таке мінливе й не надійне.

Від цього нікуди втекти й доводиться жити.

Та життя має лише одну основну зупинку,

З цього виникає запитання?

Чому люди бояться смерті?

Бо це є невідомість?

Бо це є біль?

Але ж тоді яка різниця між життям?

Там є все це і навіть більше.

Це лиш роздуми, не більше.

Але я справді боюся розлюбити.

Боюся зрозуміти що найрідніша людина не створена для мене.

Боюся я себе загубити, але й боюся повністю знайти.

Здається що б мене могло лякати все,

Та треба зробити подих і сміливості в собі хоч трохи знайти.

Мені не втекти напевно від самого страшного,

Бо невідомість це все навколо.

...

Maynuta

УКРАЇНО МОЯ

Україно моя, народе великий,

Серце в грудях твоїх неспокійне давно,

Бездоріжжям влади ми зайшли в кут тихий,

А ти жадаєш поліпшення все одно.

Є політики, яким не розтлумачиш

Де є їхня гордість, справедливість і честь.

Чи забуті роки, мовчиш, чи не бачиш,

Як країна йде у безодню перехресть?

Чиновники сидять в пишних кабінетах,

А душа народу тихо загибає.

Закони зневажаються у буфетах,

Та хто хоче, твою волю попирає.

О, Держава моя, пробудися від сну,

Знеси корупцію, омийся від бруду.

Покажи всім як ти ненавидиш війну,

Побудуй любов, як величну споруду.

Бо ти маєш ще бути для наших дітей,

Щоб майбутнє їх було краще за наше.

Нехай промінь надії з усіх областей

Проб’є темряву зла і світ стане краще.

25.06.2023.

...

Мирослав Манюк

Наказовий спосіб

Київ! Київ! Київ! І батогів!

Вареників! І з ними ворогів!

Львів і кутів, прямих і волохатих.

Мені шляху до спаленої хати,

або хоча би в Павлівську шляху.

Образи й образи чи образи й образи

цілком в одно мішаються одразу

і цигарки гвоздикові,

і запах Київгазу.

Цнотливих поцілунків! І до них -

розбещеного бембання! І книг,

де все це розбебехано художньо,

або малюнків, коли слів не можна.

Желізних баб! Потрухлих островів!

Безумних візій! Папуасів! Телевізій!

Виск архімедом витиснених тіл,

трамваї з рогами, що їдуть на Поділ

і з-під подолу діти безупинні.

Чиновники в оновленому чині.

Князь на горі. Княгиня під горою.

Рядами недоріки в одностроях.

Ба заваливши браму в зоопарк

біжать по вулиці, здіймаючи тривогу

важкі слони, трембіти штириногі,

і з банкомата Банківської пан

на Бреслитовський сумно визирає

й оголосивши надзвичайний стан

лепече про дванадцять бібізян.

...

undyber

Репетитор

Не потрібно зітхання та ляменту.

Ти мені відійти - дозволь

в час, коли пташиним парламентам

тонко пахне скрипкова каніфоль.

Я до неба дверцята виявив.

Я словами хмарки сколотив

над високим склепінням Києва

де блискавки негатив.

Змахни навздогін. Яблуневими

пелюстками палають чагарники

і з п'яненькими гувернерами

спускаються студенточки до Ріки,

бо Дунаю повинне з'явитися

дивне видиво у воді. А старим

накрапає у вербових китицях

свічок заповзятливий стеарин.

...

undyber

з настрою...

літо.

липень.

прохолода.

зміна сонця і дощів.

сум осінній у природі.

в листі лагідність вітрів.

жовті трави.

спогад спеки.

ліс.

і озеро.

лелека -

білий образ самоти.

віти схилені вербові -

забуття серед марнот.

і у сповіді любові

шелест хвилі синіх вод...

літо, липень, прохолода...

тихе мовлення вітрів

в спокій,

в сутінь,

у негоду,

в зміну сонцю і дощів...

...

Ем Скитаній

Написи на парасолi

Ось іде людина з усіма кнопками всередину

Ось іде людина з усіма кнопками назовні

Її добачають у натовпі

перепиняють і починають

натискати на пробу

людина смикається плаче

сміється брутально батькуючи нападників

вони лічать її кнопки числом сім

знаходять восьму на потилиці

жмуть її радо добачають дев'яту

на маківці тиснуть і на неї

Людина з усіма кнопками всередину

проминає гурт

що зібрався на хіднику

пильно спостерігаючи за екзекуцією

здригається, поправляє краватку

смикає плечем і спішить одійти подалі

її помічають наздоганяють

дошукуються кнопки та

не знайшовши

беруться турсати, повертати довкола

роздивлятись

кнопок не видно -

тільки бугриста поверхня тіла

чухають у потилиці й

починають бити

б'ють різноманітно й по-всякому

щоб дістати до кнопки

Людина кричить од болю

падає піднімається повзе та

знову падає починаючи зрештою

натискати сама

кнопки зсередини щоб ті

подумали що знайшли

й відчепилися

Десь далеко з'являється на хіднику

людина з кнопкою на крильцях

кнопка летить над її головою

на якій волосся наїжачене

мов од незбутного жаху

всі поряд бачать летючу кнопку й

починають стрибати щоб

дістати її та натиснути, ба

зависоко

вона летить, висолопивши

язичок і дражниться

всі втрачають останню витримку

людина з кнопкою на крильцях

незворушно чимчикує далі

звично не помічаючи веремії довкола

сачків на метелика, рогаток і палиць

що хвилею виростають коло неї

неначе рухома діброва села Бірнам

Нічого не виходить

вони беруться за

грудки й каміння вивертають

бруківку, розбирають стіни будівель

і рвуть асфальт

кнопку нарешті збито й натиснуто

але під камінною зливою -

її людина мимоволі й тихо загинула

тож прилад

втрачає всякий сенс

його викидають і

Біжать за людиною тисячі кнопок,

всадженою різнобарвними пуп'янками

так густо, що її під ними не видно

натовп росте й піниться

бо кожному пальцю тут є робота

всі тиснуть і тиснуть

людина кричить ізсередини пульта

але ґудзики такі густі

що не чутно

Юрмище прорізає тісний гурт,

обплетений колючим дротом

перед ним розступаються

проходить штепсель

у жалобі за тарапунькою

на тротуарі з'являється людина, що

повільно божеволіє на ходу

вона досягає рогу

втрачає останній глузд

волає на бога тупоче

свистить і кашляє

з-за рогу виїжджає собача будка

з санітарами

божевільного ловлять

і везуть куди треба

На башті електронні куранти

грають державний гімн

починають бити пів на шосту

і не можуть зупинитися

їх зупиняють

у небі гримить

і настає безкоштовна злива

всі ховаються хто куди, лишаючи

на хіднику одкручені гудзики

сахаються невтомно цікавих

експериментаторів

що сиплють іскрами під дощем

А над усім необорно й потужно

стогне та реве широка річка Дніпро

...

undyber

А до Я

ми домовилися

погуляти в парку під деревами

де тонко пахнуть рожеві

трубчасті квіти, але

нас налякали

цикади

цикади, вони

були наче

стодванадцять тисяч поетів

що взялися

заримувати кожну літеру

своїх діалогів

од альфи до омеги

і кожному було

вручено по

державній премії та

вигнано за ворота в

повній відповідності з

приписами батька філософії

науки

що також є любов

але до мудрости

...

undyber

Помпеї

Можливо так дивилися на місяць

В один із тих часів, що барельєфом

Лежить в монастирях, в музеях, книгах

І думали, що бляклий медальйон

Ще трохи повисить і на долоні

Впаде і зорі сколихнуться в ніч —

І все мине. Що присмак сліз солоних

Мов присмак міту, що старий Содом

Руїни Риму чи старі Помпеї

В його морях із срібним ланцюжком

Повисне мов медаль на смуглій шиї.

Немов тоді, отой голодний погляд

Спинивши ніч продовжив свій мотив

В очах мрійливих серцем позачасся

Без віддиху додавши власний міт —

Лишень тепер відчув себе достатнім.

І лиш на мить здавалося зловив

Той медальйон за срібний ланцюжок,

І сам застив, як соляні скульптури,

Давним-давно та лавою ночей

Комусь пустим, колись відкриюсь словом

Як гіпсові фігури із Помпей.

20.06.2022

...

Володимир Каразуб

Театр

Я закохана невиліковно

В оксамитові складки та пил,

В запах гриму, у музику, в риму,

В кожен штрих на картонному тлі.

Я закохана просто невчасно

В м'який шовк й візерунок-жаккард,

У несправжні квітки та сріблясті

Відблиски парчаних плать.

Я закохана міцно й надовго

В гру акторів, в експресію мрій,

В проріз маски, на фоні якої

Висить напис, знайомий до дір.

Я закохана палко й невпинно

У Шекспіра, в гротеск й модернізм.

Я закохана в сцену — даремно,

Та театр це мій храм і дім.

...

Данила Чаглій

ВСЕ ТАК І БУДЕ

… і того дня ми скинемо з плечей свої роки,

плюнемо на досвід, на рани, вивчені й невивчені уроки…

… ходитимем босими травою, тримаючись за руки,

танцюватимем без музики під свист, сміх і стукіт…

… дивитимемось в очі, усміхатимемось незнайомцям,

будемо щасливі, сяятимем як маленькі сонця…

… купатимемось голяка, закохуватимемось легко, швидко,

торкатимемось людей, цілуватимемо губи, плечі, долоні, литки…

… знову побачим які гарні квіти, діти, хмари,

шукатимем в небі Марс, Оріон, Плеяди, Стожари…

… станемо знову дурними, п’яними, веселими,

зніматимемось легко в дорогу, мінятимем міста, села…

… слухатимем, як нам читають вголос, і буде цікаво,

цілий день гулятимем на морозі з термосом кави…

… будемо плакати, якщо сумно – в обіймах, разом,

збиратимем квіти в полі, ставитимем в банки – не у вази…

… будемо писати музику, наївні картини, погані вірші,

знатимем точно – все лише буде, нічого не вирішено…

… напишемо своїм друзям паперові, не електронні листи,

ранки будуть прозорі, дні – сонячні, ночі – млосні, слова – прості…

… не всидимо вдома – збігатимемо свіжовимитими сходами,

небо пролиється зливою, дивитиметься, як ми мокрі калюжами бродимо…

… їстимем морозиво – і смак буде такий, як в дитинстві,

радітимем щиро, а драми гратимем, мов артисти…

… все буде назавжди – життя, дружба, кохання –

все так і буде –

як тільки змовкне назавжди тривога остання…

...

Максим Сальва

НАША СВОБОДА

Ми з вами живемо у такий час,

Коли свобода залежить від нас,

Коли мають знати всі народи

Правду про злочин проти свободи.

Світ мусить почути кожне слово

Про обмеження та про неволю,

Щоби свобода обов’язково

Звільнила всі народи від болю.

О, світе мій, розгорнись у волі,

Хай правда стане крилом народу.

Ми живемо у такий час долі,

Коли нам близька наша свобода.

17.06.2023.

...

Мирослав Манюк
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8447читачів
83538коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: