Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Фентезі (4078)

Паралелі

Поклич мене назустріч безсуміжжю;

Двом паралелям не дозволено зійтись:

Ми народились надто несумісні,

Щоб існувати на одній Землі.

Поклич мене до свого божевілля,

Я прийду, щоб налагодить дроти:

Ми від народження блукаєм поодинці,

Щоб я знайшла тебе, а мене – ти.

Бурхливе місто ще не знає досі

Любові яскравіше, аніж ця.

Ми народилися, щоб в цьому світі

Дві паралельні дійшли до пуття.

Поклич мене назустріч безсуміжжю,

Щоб врешті решт налагодить дроти.

Ми від народження з тобою надто різні,

Щоб я знайшла тебе, а мене – ти

...

Ївга Лютневська

Горобець

Під сходами старої хати

Жив вуж із себе весь пихатий,

Він мріяв володарювати

Над всім живим в бучанській хаті.

А там, під стінкою кімнати

Жило сімейство мишеняти,

Вужа боялися хутряні,

Тому були завжди слухняні.

Та якось посеред подвір’я

Впав горобець з подертим пір’ям.

Його господарка зловила

І в хаті в клітку посадила.

Поки господарка сапала грядки,

Вуж горобцю шипів порядки:

Про те який впливовий сам,

і Він в цій хаті справжній пан.

Так місяць горобця повчав,

Той лікував крило й мовчав.

Коли прийшла пора летіти,

Вуж вдався голосно шипіти,

Мишам доручення давав:

Тримайте горобця! - кричав.

Ті повели себе активно,

Схопили птаха превентивно.

Та горобець це птах хоробрий,

І по своїй натурі добрий,

Просив він братніх мишенят,

Пустить його до гороб’ят.

І мишенята схаменулись,

Пустили… й в нірку повернулись.

Там думали, як жити далі,

І як триматися подалі.

А горобець не став тікати,

лишився гороб’ят плекати,

І так би мирно птаха жив,

Та якось його вуж вкусив.

Не став мовчати горобець,

Уже йому урвавсь терпець!

Почав відпір давати знатно

Просив «не лізти» делікатно.

Та вуж усе не угавав,

Все горобця він діставав.

Не витримав малий такого

Покликав птаха краківськОго,

Удвох вужа у кут загнали,

Щоб вибачився вимагали.

«Не дочекаєтесь, не стану!»

І вуж наніс вже другу рану.

Та горобець не занепав,

І крилами вужа вклепав.

На бій злетілись інші птахи,

Почувши про бучанські жахи.

Дивилися на принциповість…

І врешт прокинулась в них совість.

Всі разом вужа упіймали,

Й нещадно дзьобами склювали.

Скінчився так для вужа вік,

А мишки подались на втік.

З тих пір ми знаємо усі,

Які хоробрі горобці.

...

Анастасія Ярцева

Квіти, що згорають

Я була нареченою волі,

Ніби мальвою буйно цвіла.

Доки серце не сталося кволим,

Як забилося квіткою зла.

В цім полоні не справдиться втеча.

Я - камелія! Холод і сум.

Білі хвилі волосся на плечі,

І ненависть по тілу як струм!

Не-забудь-мене, кажеш поволі,

Розбираю слова по вустах.

Квітнуть рутою збиті долоні,

В'яне ірисів цвіт на руках.

Я втонула, забулася, зникла

Із літописів-записників.

Мов акації білої цвітом,

Сніг вогонь у мені погасив.

Та коли анемона розтане,

Хризантеми зів'яне білля -

Тепле сонце розіб'є кайдани,

Що мені змайструвала зима.

Едельвейси - любов, що зростає,

Ніби зорі, високо, в горах:

Там, де слів та інструкцій немає,

Я читаю життя по квітках,

Що згорають.

...

Ївга Лютневська

Найбільший лиходій

Амур — найбільший лиходій,

Бо не щадив наяд, богів,

Ані жінок, чоловіків,

В усіх стріляв наперебій.

Одного разу закохав

У себе Геру для забав.

Щоб Зевс їх раптом не застав,

То Ганімеда підіслав.

Собою той відволікав

І Зевсу до душі припав.

Заходить Гера в тронний зал,

На троні Ганімед постав,

Зевс із собою посадив,

«Царицею» проголосив.

Та то не всі були діла

Триклятого того стрілка.

Ще кілька молодих богів,

Ех, влаштували колектив.

Хоч кажуть, винуватий там

Був Вакх і спирту кілограм.

Сварились на Амура всі:

Хай сам ковтне сповна біди,

Пут, що коханням обізвав;

Психею з тим народ послав.

Амур на те лиш психанув,

Всі стріли разом відпустив.

Психею ж палко пригорнув,

Бо теж дурну стрілу схопив.

Кохання як перемогти

Відтоді засіб не знайти.

...

Олександр Калінін

Проклята любов

кривавими плямами плакало сонце,

тужило,

німіло,

боліло.

сльозами змивались кордони світів.

*АйзАк марив Нею, чи сон це?

закоханим вітром летів.

та серце *МанІси таїло образу,

стискалось,

ховалось,

стидалось,

закрилось холодним дощем.

скрижаніла любов до відрази,

їй би ненависті ще.

їй би помсти чоловікам,

бо згубили,

розбили,

збезчестили крила,

порвали грудей наготу.

тіло – чорної магії храм.

полюбив Айзак-бог, та не ту…

закоханим дурнем вчувався Айзак,

безсилим,

безкрилим,

зболілим.

Маніси краса звивалась в думках,

труїла собою, мов темний миш'як,

маніячна омана, їдуча й різка.

він прагнув ту відьму, проклятий ніби, -

так сильно,

невільно,

могильно,

що впала стіна між злом і добром,

світло і тінь загнала до Лімбу,

та байдуже Їй: почуття, наче хром.

Маніса ще більше зринала в пітьму -

безжальну,

безкарну,

примарну -

і маріонеткою правила Ним,

щоб любові табу стікало під мур,

щоб кожен живий став ніким...

*Айзак – бог світла, що живе на небесах, розділених стіною зі світом людей.

*Маніса – земна відьма, яка стала лихою після неприємних життєвих обставин.

...

Dreamer_witch

Маріччине чар-зілля

Мій обов'язок священний —

Заварити це чар-зілля.

Хай торочать: божевільна,

Хай зіскакують із теми.

Як додам я зозулинцю,

І ще трохи перстачу...

Мені злості нестача!

Мама каже: «Ти не злися»,

Як не злитись, коли він

Не розгледів свого щастя,

Шкодить їй і тільки, трясця!

Хай його побив би грім!

Бо якби ж то біля мене

Така вилася красуня,

Така мила... незабутня...

Я б... ой, горе мені! Леле!

Так, скінчивши замовляння, перелила зілля в пляшку

Принесла те на навчання... Заглядалась на Наташку.

Подала Марічка напій, щоб та випила чар-зілля,

Щоб кохала ту, що має, не дивилась на Василя.

Вихопив чужий напій той хлопчина нерозумний

Випив, став він сам не свій й впав додолу непритомний.

Скрикнула Марічка «Ні!» Мало бути це чар-зілля

Не для нього, ну а втім в тому є її спасіння...

Схоже, у своєму гніві зайве то вона сказала,

Стали трави ті шкідливі та отруйним зілля стало.

Й через день, і через місяць все Наталка у скорботі,

Аж дівча чекать втомилось. Що знайшла вона в босоті?!

Та Марічка не в нещасті, не терпітиме безсилля:

Вже без злості, без напасті варить ще одне чар-зілля...

...

Ліза Маслова

Спогади відьми

На стінах вже завзято танцювали крила,

То вогонь свічок життя їм дарував,

І темний пес, темніше навіть від чорнила,

За рухами тендітних рук спостерігав.

Дививсь, як молода блакитноока відьма

Погляд спрямувала у відро води,

А там з’явився ліс у снігових обіймах,

І на одній зі стежок впевнені сліди.

Вода ті спогади тепер відроджувала знову,

Відьомське серце повертало час,

Як зустрілись з чоловіком в лісі випадково,

Як говорили довго, проте всього лиш раз.

Його відважний дух і навіть вперта вдача

Чомусь припали до чаклунської душі,

Невгамовний запал та й кров така гаряча

Підійшли під смак ще й вогняній зорі.

Чи десь знайти бодай хоч одного сміливця,

Щоб мужньо тій зорі зумів протистояти,

Зваблива, полум’яна, але вбивча літавиця

Впала з неба, силами його посмакувати.

Хоча й відьомське та крихке дівоче серце,

Ризикнувши втратити свою свободу,

Перетворила красеня на крижане озерце,

Щоб лиш світанок повернув людську подобу.

Час минув, свобода з нею залишилась,

Чоловік пішов, вже замело його сліди,

Пес відчував, як в її грудях швидко билось

Від спогадів, що зараз виринають із води.

...

Олександра Чернобай

Дивний край

У дивнім, дивнім краї, де гори і піски,

Чудовиська по ночі блукають залюбки.

Там відьми зорі крадуть собі задля прикрас,

І мавки там співають лише у нічний час.

Люзони між рогозом плетуть собі вінки,

До них чугайстер в гості заходить залюбки.

Песиголовці виють серед густих лісів,

Страдчата там стрибають серед рідких кущів.

Там домовик у хаті шкребеться під вікном,

Нічниці там косаті все крадуть людський сон.

Волхви там чари творять одразу в двох світах,

Покутники блукають навіюючи жах.

Там знахарка, красуня плете нічні нитки.

Там перелесник-туга задурює думки.

Інклюзник бреше щедро про свій таємний скарб,

А сам краде в людини останній хліба шмат.

Там ціле море духів, що сіють смерть і жах,

І саме слабкодухі там відчувають страх.

В тім дивнім, дивнім краї, як сонечко зайде

Ніхто з людей із хати ніколи не піде.

...

С'юзен Муз

У пошуках Країни Мрій

Блукав десь далеко у темному лісі

Хлопчисько упертий, незвично малий,

Побачив портал на залізній завісі,

А поруч будинок зелений, гнилий.

З цікавістю він наближався до виру,

Кидаючи погляд на світле вікно,

Зрадів той хлопчина і посмішку щиру

Сховав за біленьке своє полотно.

Ступив крок ногою і рушив до світу,

В якому він мріяв побачить дива –

Країну чудес до нестями розквітлу,

Де все лиш буяє, і все ожива.

Та тільки пройшов хлопчисько завісу

Із неба зненацька химери летять,

Кружляють над світлим і райдужним лісом,

На крилах ліхтарики в них мерехтять.

Малий не злякався, а голосно крикнув:

- Чого ви страхіття несете, пітьму?

Країну чудову, яскраву і світлу,

Ви злом та ненавистю вкрили чому?

І витягнув хлопець з кишені монету,

Із неї пролилося світло увись,

Засліплені сяйвом чудовиська впали,

Гармидерний безлад умить припинивсь.

Хлопчисько пришвидшив свій крок по долині,

Що стелиться квітами, дивом добра.

Спокійно і радісно тому хлопчині,

Що правильний шлях чарівний він обрав.

...

Леньо Світлана

Дилема війта

Кат сходами сходив поволі у льох,

Цей день мусив бути прекрасний:

Чекала сьогодні робота його —

Дістати зізнання із в’язня.

Від першої свічки, з якою прийшов,

Кат запалив решту свічей,

Всміхнувся і глянув на в’язня свого:

“Що ж, зараз тебе припече”.

Раптом нізвідки повіяв вітер

Та загасив пломені всі,

Ката кинуло в холодний піт,

Поринув льох у пітьмі.

Звідки ж у льосі вітер узявсь?

Напевно, це якийсь знак!

Збентежений, в ратушу кат швидко вдавсь

І там розповів, що і як.

По роздумах так вирішив війт:

Тут були насправді можливості дві.

Або чолов’яга невинний

Й Господь Бог не хоче даремних страждань

Або ж це усе чортовиння

І справа стає вже насправді складна:

Якщо ми замучимо друга чортів,

На нас впаде помста нечистих

І гірше від цього буде нам усім,

Чи треба це нашому місту?

Тож звільнений в’язень пішов чимскоріш,

Покинувши місце неслави

Із запахом сірки повітря вдихнув:

До нього всміхався диявол.

...

Мартин Моховський

Літописець

Тіні вогню танцюють на скелях,

Голоси нічних птахів пронизують слух,

Краплі роси застигли в обіймах лілеї,

Терпкий запах гранату роздразнює нюх.

Розтирається в порох земля під його каблуками,

Поступ тихий, наче тут його зовсім немає,

Сліпе світло від зір стелить килим йому під ногами,

У примарний літопис історії крихти збирає.

На очах його закладались підвалини мурів,

Бачив він як спускались народи із гір,

Проводжав каравани скарбів із верблюдів і мулів,

Як держави змінялись, затягнуті в полум’я вир.

Панування людей і ельфійське безсмертя,

Гори золота гномів у бездонних копальнях,

Людський страх, жага крові - усе було в прах розітерте,

Все застигло чорнилом картин в сторінках його літописання.

Скільки раз ті, хто був на межі, дивились на нього,

Скільки раз дим від згарищ роздразнював ніздрі,

Та в істоти цієї окрема, не людська дорога,

І у битві своїй лебедине перо її вістря.

Із кінцем і початком стикається він безупинно,

Споглядає лише, втрутитись права не має,

Так день змінює ніч, існування, як ріка гірська, плине,

Літописець Життя нову зміну епох зустрічає.

В небуття канув розквіт десятків народів,

Хтось в тіні оселився, інші стали людськими казками,

Люди лісу і діти природи…

Дзвінкий сміх і серця застигли у свитку словами.

Медовії очі зустріли черговий світанок,

І розшиті у срібло, скупалися поли в росі,

“Місяць року четвертий, день дванадцятий, ранок…”

Пустилося в танець перо лебедине в руці.

...

Yana

Королівський аукціон

Після подвигів віками

Сувеніри у скарбницю

Лицарі везуть возами...

Там добра - як в рукавиці!

Наш король превельми мудрий

Голову над цим сушив -

Аж обсипалась вся пудра -

І наказ цей замутив!

Поспішайте, люди добрі,

На щорічний авкціон!

Лоти: королівська кобра,

Щит і меч, шолом, дракон,

Посох мага (бувший в вжитку),

Фенікс (в стадії золи)...

Тож струсніть свою калитку!

Таке не купиш будь-коли!

Ну ж бо, в кого діаманти

По кишеням завалялись?

Ще у списку - капці Санти!

Знижка! (трішечки зім'ялись)

Також є старезна карта

Королівства Небудьде!

Еліксиру ціла кварта

З диво-квітки каркаде!

Через п'ять хвилин початок!

Вхід - дванадцять золотих!

В ціну включено податок

На понти для всіх крутих.

...

Людмила Ільм
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати конкурсу 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
13.06.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Знаємо, що ви вже зачекалися, проте час настав! Вітаємо всіх з результатами конкурсу "Квантова Україна" 🥳⚡️🇺🇦
Це був довгий марафон, але результатом стала чудова підбірка фантастики в українському мультивсесвіті 💙💛

... Детальніше
Блоги
За лаштунками проєкту...Ія Лін & Ізумі Хо
25.06.2024
Збірка "За лаштунками..." поповнилось ще одним інтерв'ю. Сьогодні це Наталя Касінова (або ж на Арку ... Детальніше
29 медових років або як швидко опублікувати фінал історії!Петро Ковальчук
24.06.2024
У зв'язку з сьогоднішнім святом, я вирішив опублікувати фінал історії!! Автор випадково дізнався, що ... Детальніше
Перші кроки у жанрі трилер.Пан Д
24.06.2024
Вітаю вас шановні Аркушники та Аркушниці! Спробував, перший раз, себе у жанрі трилер. Та от замислив ... Детальніше
Вільний - фінал. Мій власний катарсис.Пан Д
24.06.2024
Дорогі Аркушники та Аркушниці, Вітаю вас на цьому захоплюючому етапі (для мене так точно) нашої літе ... Детальніше
Доповнення Ріна Бейкер
24.06.2024
Любі читачі, хто слідкує за оновленнями розділів «Руйнації», наполегливо рекомендую перечитати розді ... Детальніше
Меметика?!Мейлі Рейн
24.06.2024
Привіт, аркушики. Коли я читав книгу Егоїстичний Ген Річарда Докінза, мені стало дуже цікаво, коли в ... Детальніше
На Аркуші вже:
11471читачів
137224коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: