Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

Електронні книги / Інше (1487)

не переймаюсь

не переймаюсь

та знати не прагну

всіх подробиць чужого життя.

а своє -

взагалі не сприймаю

та спрямовую у небуття.

навіть згадувати не хочу!

...недоладне воно.

та й кому воно, в біса, потрібне

те безглузде суспільності дно...

...але з відчаю,

в часі тривожнім

наодинці з собою самим

раптом згадується щось не суттєве,

яке виявилося основним.

запалю сигарету в задумі.

зрозумію чия де вина.

...та вагомо на серце насуне

темна хвиля покути сумна...

...а зоря

з небокраю проб'ється

крізь вікно вечорове -

мов жах

розіллється по білому столу

у рожевочервоних тонах.

і червону

зі столу зніму я

руку бліду.

відійду,

сховаюся в тінях,

де й самого себе не знайду.

перейматись колишнім не стану

та копатися в тому смітті.

у руїні,

в зруйнованій мрії

рахуватиму

час

в небутті.........

...

Ем Скитаній

Вона

Я не могла заснути.

Все думала про неї.

Її волосся на колір подіне до вугілля,

Її очі – глибокі, блакитні,

Немов два озерця.

Її багряні губи – вони були як лаванда.

А її ніжні руки – проте на них всеодно

Досить добре було видно м'язи.

Вона вся була ніжна

І сильна водночас.

А пахла вона

Як весна:

Як щойно розквітша троянда,

Як свіже скошена трава,

Як дощ, що легко пройшовся,

Залишаючи свій незначний слід.

І вона точно не пахла як я,

Але і не як хтось інший,

Бо вона пахла

Як весна – так ніжно, неповторно.

А звали її...

Ох, я й не пригадаю того ім'я,

Зате пам'ятаю її.

...

Аня

Тавтологія

Ти не один - ми є мільйони,

І серед нас ти є один.

Один, як ніч, як дощ ранковий,

Ти є таким, яким є ти.

Не ми є ми, а ти є нами,

Йдучи кварталами часу́,

Ведеш усіх крізь зорепади,

Міжзоряну п'ючи росу.

І не один ти між світами -

Зірки також не є самі:

Їх міріади, їх мільярди,

Але самотні всі, сумні.

А ти єдиний усміхнувся,

Пробивши космосу печаль,

І він, воскреслий, розчахнувся,

Підняв півмісячну вуаль.

Ти не один - ми є мільйони,

Та серед нас ти є один.

Веди нас, розуме безформний,

Збирай нас в ціле із частин.

...

Богдан Притула

Кохали

Я люблю зорі, бо вона,

Вона малювала їх коло шрамів тих незначних,

Коло тих, що тварини лишили мені

І тих, що я ж залишила.

Вона не розбирала, де які,

Бо вона кохала їх усі,

Бо вона кохала мене усю.

Й шрами,

Й недоліки,

Й те, що я ненавиділа.

Вона кохала і залишала сліди,

Ті які проходили швидко

І ті які лишились назавжди.

Кохала звісно не лише вона.

Я малювала їй квіти,

Я не те щоб сильно вміла,

Але все ж малювала,

А вона хвалила,

Казала, що ми сестри по шрамах,

По розмальованих шрамах,

Розмальованих чужими руками.

Й ми кохали,

Ми обидві кохали.

Всі найстрашніші недоліки ми уникали

Й казали що саме за них і кохали,

Ми залишали

Сліди, що не змиє вода і мило

І ті сліди не зникнуть.

Звісно, то були не шрами,

Або не зовсім такі,

Якими ми їх зазвичай уявляли.

В ті шрами ми фарбу заливали.

Й увесь цей час кохали,

Й не полишали.

Ми були поряд завжди,

Як тяжко не було.

І ми малювали,

Я квіти вона зорі,

Але головне, що ми малювали не шрами

Й не на своїх тілах.

Хоч також головне, що кохали

Й кохаєм подосі.

...

Аня

Журба

Що ти, сину? Йдеш від мати?

Відпускаєш слід гуляти?

Залишаєш любу жінку,

Свою доньку милу рідну?

Що це значить - повернуся?

Чи чекати не втомлюся?

Це тобі пророк шепоче,

Десь на вухо серед ночі?

Не кидай же, милий друже,

Кого так голубять дуже,

Кого вдома зустрічають -

Щирі очі любі мають.

Повернися, я благаю,

Сліз руками не втираю.

Я попрошу, чесно каюсь,

Тільки й так і залишаюсь..

Ти підеш, підеш, я знаю!

Хоча й силою тримаю.

Рік пройшов, а, може, й два..

Як мала сидить сумна.

Сорому немає, враже?

Ластівочка в небі каже.

Мати все чекає дива -

Бо немає в неї сина.

...

Aselis

Книги більше не цікаві

Книжки палають, як свічка люті,

Вогонь сторінки поглинуть суті.

Великі твори, письменник тижня -

Уже поличка та сама нижня.

Хоч день простане, хоч рік мине,

Однак турбує лише одне.

Немає долі, вже час як птиця,

На зміну казці - пуста полиця.

Мелодій арфи зіграть не можна,

Сім'я читацька вже не заможна.

Вогонь у жаху тікає швидко

Із книжки в книжку, дивитись гидко.

І гірко сльози течуть щоками,

Немає більше, ніж цьої драми.

Книжки паперу, як дерев листя,

Вогонь і вітер їх перехрестя.

Етюди довгі і в край повиті

Вогнем гарячим доверх покриті.

Лиш світлий колір замінить темним,

Рядок згорнеться, він буде чемним.

Немає слова, є тільки диво,

І книг сторінка палає живо.

Згоріть безслідно дає їм доля

І зникнуть з сліду буде їх воля.

...

Aselis

Вибач, я йтиму на захід

Вибач, я йтиму на захід,

Назавжди лишу про мене тіні і смуток.

Ти зможеш дітям про це розказати,

Про вечір останній, із запахом м'яти.

Нехай лишуть тебе гніву та розпачі муки,

Нехай спогади зникнуть як весняний сніг.

Я обіцяю, розтануть гострі болі розлуки.

Я робитиму усе що можу, робив, усе що міг.

Небо буде над тобою хиже

Зорі мусять над тобою сіяти,

Ти маєш свій внутрішній стрижень,

Я думаю, для цього не треба присвяти.

Пробач, я кину тебе на сході здихати,

Пробач, що лишу твої почуття,

Мене, грішника, заберуть на страти,

Мене, мерзотника, топитимуть моря.

Доля твоя скромна,

Шкіра - як вода морська, солона.

Як власне і хвороба моя, невиліковна.

...

Данило Великий

Святковий Настрій для Аліси

Сумує дівчинка Аліса,

бо Настрій Свята

загубився.

Може він з дороги збився,

коли ішов широким долом,

котився схилом крутогорим?..

Чи, поспішаючи, втомився

і у засніженому лісі

відпочити зупинився?..

Може Настрій шлях шукає

від дому до чужого краю,

де мешкає тепер Аліса...

От тому і забарився.

Зажурилася Аліса,

бо, чомусь,

Зимовий Настрій

разом з груднем не з'явився.

Не прикрасила Зима

ласкаві пляжі снігом білим.

Як без снігу святкувати,

дівчинка не розуміє.

І її дитяче серце,

мов бурулька крижаніє

від вітерця тепленького,

що з чужого моря віє.

Не хоче дівчинка Аліса

Зимове Свято помічати.

Бо то -

природньо для людини

за рідним домом сумувати.

Та якось,

чарівним світанком,

згадає дівчинка Аліса,

що її козацький рід

біді ніколи не корився.

Що - україночка, згадає.

Норовлива.

Гонорова.

І значить, що ніколи в скруті

Надії й Віри не втрачає.

Розумна дівчинка Аліса

зможе Настрій відшукати.

Бо ні найширша чорна смуга

і ні найгірша в світі туга

не можуть без кінця тривати.

. . . . . .

І доречі,

без снігів

свята веселими бувають.

Бо на хист життю радіти

стереотипи не впливають.

10.12.23

...

Irina Velika

фантом дощу

тихо!

чуєте?...

тихше...

дощ у вікна б'є.

а хтось то там, за вікном

тяжко диха.

хтось то хмари ніччю п'є.

довгими нігтями

по дахам

нишком

шкребеться,

жалібно стогне

- ...пить...пить...пить... -

кащаві руки

здіймає вище...і вище!

стогнати продовжує,

гучно вить.

крізь вікна

уп'явся поглядом в нас.

долонями скло прогинає,

наближається ближче...все ближче!

в розум вселяє паніку,

жас.

...але що це?!...

бачите?...

тихше...

в сяянні блискавок

звалився в калюжі.

здійнявся з колін оце раптом

у повний зріст -

в розірваних хмарах

постав потужний

тінню над світом... -

химера!

потвора як...

несамовито кинув у Всесвіт

відчаю крик,

відлуннями грому

у небі зник!...

чуєте?...

тихше...

шурхіт

пташиних

крил.

...

Ем Скитаній

А що було б (НІчого мені робити)

Я ось подумала. А що було б...

/От нІчого мені робити/

...якби не стало зимно у твоєму серці?

А що якби у ньому розпустились квіти?

І я змогла б відчути як те серце б'ється?

Ох, знаю, в цім немає сенсу.

Минулого не повернути, почуття тим більш.

Хоч і зажив на серці шов...

Коханий, просто знай, коли пішов

Встромив немов ти в серце ніж.

...

Дара Зульська

...в поезії тебе ми не чекали

- ...в поезії тебе ми не чекали... -

сказала муза, явлена в імлі,

всміхнулася очима за вуаллю...

забула рукавички на столі.

- ...ах! пані, вибачте, Ви ось, забули... -

і білі рукавички я схопив,

за нею вибіг в лабіринти вулиць,

гукав її...мій гук по місту плив.

і знов я у самотність повертаю.

штовхаюся, вдивляюся в людей,

матерію тонку в руці стискаю

і притискаю злегка до грудей.

...поки ж я вдома все це накапарив,

ті рукавички щезли... - мабудь марив...

...

Ем Скитаній

Бджола та Оса

У бувальщині чи в казці...,

та не зараз, а давно

все навколо жило в мирі

і доброзичливим було.

Невдячність і Заздрість

окремо тулились.

Та, якось разОм у лісі зустрілись.

В тіні причаїлись.

Огледілись тихо.

Безшумно ступали.

І шкодити нишком розпочинали

усім, кого між дерев зустрічали.

Бджола і Оса в ту пору дружили.

Як добрі сусідки у злагоді жИли.

В теплім дуплі із сім'єю - Бджола.

Оса ж у гнізді між листя гула.

Невдячність і Заздрість час не втрачали.

З-під тіні дерев спостерігали,

як Бджілка Осу на чай запросила.

Як подружку милу зручненько вмостила.

Як з радістю щедро її пригостила

духмяним пилком

і медком солоденьким.

Любила Оса такі посиденьки.

Бджілка гостинці осинятам збирала...

Та, раптом, Невдячність Осу обійняла.

А Заздрість їй тихо на вухо занила,

що Бджілці, чомусь завжди більше щастило...

Змарніла Оса. Пити чай не схотіла.

Забувши гостинці, геть полетіла.

Літо минуло. Осінь настала.

У злобі діти Оси підростали.

Заздрили хазяйновитій Бджолі.

Мріяли жити у теплім дуплі.

І якось, з-під листя, що золотіло,

розлючені оси роєм злетіли.

Нахабно ввірвавшись в оселю до бджілок,

рушили все, мед крали і пилок.

Жалили оси бджілок без жалю.

Бджілки ж втрачали життя разом з жалом.

Мужньо оселю свою захищали.

Вигнали ос. Та запам'ятали,

як заздрість і чорна невдячність Оси

в їхнє дупло біду принесли.

20.10.23

...

Irina Velika

Мені було всього дванадцять

Мені було всього дванадцять

Коли я вперше помиливсь

Коли забув, що наша праця

Завжди сильніше всіх зусиль

Коли наївний я старався

Зробити кращим увесь світ

Ти так жахливо усміхався

Немов була то грішна мить

Та я все-рівно бився далі

Ішов вперед і намагавсь

Знайти себе, крізь всі печалі

Хоча думок своїх не мавсь

Я жив ідеями суспільства

Думками лідера й громад

І зміст, який за ними крився

Я міг сказати вам навряд

Але вони заполонили

Усю свідомість, весь запал

І я направив на них сили

Хоча самий я ледь не впав

Безсилий й сонний,

Мов від вітру

Схилившись вниз

Я назавжди.

І я так сильно помилився

Що вже не зможу більше йти.

©️ Соня Амбріс

...

Соня Амбріс

Шум тиші

Я чую вухами

як електричні струми шумлять в проводах

Мабуть зараз зірве дах

Від цього шуму

І суму

Й печалі

Можна я запитаю «що далі?»

Ні

Я закричу

«Мать вашу, що далі!?»

А у відповідь тиша

І шум у стінах

І так кожну днину

( пішла народила дитину )

Коли перестане боліти в грудях?

Коли закінчиться той клятий лютий?

В тиші так гучно, що боляче вухам

А ти мовчи і просто слухай

Внутрішній голос стомився кричати

Як хочеться мріяти

Вбивати

І спати.

А електричні струми шумлять в проводах

І напевно мені таки зірвало дах

...

Olya Ollivandrovna

"ТОЙ, ХТО РОЗМОВЛЯЄ З ВІТРОМ"

...

День підходив до свого завершення. Сонце давно вже заховалося за верхівками масивних дев'ятиповерхівок. Єдиним світлом, яке хоч якось надихало, були ліхтарі у дворику, та світила в кімнатах втомлених після роботи людей.

Артур сидів на лавочці біля під'їзду, повністю занурившись у нотатки свого телефону, час від часу щось інтенсивно пишучи, та з такою ж інтенсивністю видаляючи.

Вітер поволі огортав теплом не тільки душу, а й думки, підсилюючи історію, яку так кортіло йому розповісти своїй уявній дівчині, яка, як він вважав, колись стане справжньою, але поки що, він той, хто надихається творити, він той, хто пише вірші, і він лиш

"ТОЙ, ХТО РОЗМОВЛЯЄ З ВІТРОМ"

Небо сьогодні красиво

зникає в туманних очах.

Неонові хмари бурхливо

розсіюють втому в серцях.

Вітер поволі шепоче

забирає всю злість й негатив.

малює мазками крізь ночі,

усе, чого я так хотів.

Люди приходять й зникають,

залишаючи шрами на тілі.

А я із вітром собі розмовляю,

вивільняючи все наболіле.

Він єдиний, хто мене розуміє,

і підтримує в важкість років.

Місяць поволі на фоні жевріє,

вдячний, що його

хоч сьогодні зустрів...

Поклавши крапку та зберігши написане, Артур вимкнув гаджет і заховав його в кишенях своєї кофти, поволі піднімаючись з лавочки та йдучи до дверей під'їзду. Востаннє на сьогодні глянувши на зоряне небо, він зник в темноті, закриваючи за собою двері.

"- Пора спати, - тихо промовив він. - Завтра важкий день."

11 серпня 2023

...

KillGard

Дівчинко

~Вигаданий монолог Йеннефер до Цірілли~

Дівчинко, викинь мотлох... і давай за поріг...

У цьому світі не буде комфорту — створили не для тої моралі...

Ти сама все вмієш і зможеш... Ти сама у собі бог... Перехрестя доріг

Тобі не йти з натовпом... Твої широкі магістралі...

Не захоплюйся розумами... Не всім розуміти світ дано...

Не створи собі храм... Не стань копією змісту...

Якщо будеш кришталевою вазою — розіб'єшся склом,

І поріжешся долею... жорстко, швидко, болісно, стисло...

Не кричи на чужих площах, що тягар — ярмо.

Всім навколо все одно... у всіх свої далі... Усі страждали...

Нам дається посильна ноша... Так, нести тяжко... Всі кудись течемо...

Але на гладких шляхах, думаєш, тими б стали?

Світло — воно всюди, завжди: у тобі... навкруги...

Я передам естафету... Впораєшся! — пам'ятай, я це знаю...

Не закликай ні Місяць, ні морок... Будь!... Не живи уві сні...

Ти сама в себе завжди є!... Як хтось казав: «і поза цим світом тебе впізнаю»...

Твої думки та почуття — запорука неземного вогню...

Не розгуби себе, не розміняй на слизькому льоді шляху кривого...

Знай, я десь поруч... Вірю в тебе! Твоєму кожному дню

Я бажаю щастя... справжнього... людського... простого!

~липень•2020 ~

...

Lexa T. Kuro

Кажан

Скінчилося літо. Почало холодати.

Кажан став притулок на зиму шукати.

Затишне місце знайшов восени

у шафці старій, на балконній стіні.

Вмостився зручненько вниз головою.

Крильця зібрав й став бурулькой живою.

Очі прикрив. Подих повільний.

Цупко тримався й вИсів довільно.

Спав в шафці Кажан надійно закритий.

Ні дощ не дістане, ні стомлений вітер.

Не знав, як траву, що улітку зросла,

накрили сніги, що зима принесла.

Та раптом, громИ водночас загриміли.

Гуркіт стояв. Стіни тремтіли.

Рушився дім від страшного удару.

Люта пожежа кИдалась жаром.

- Не бійся. Я не відкрию дверцята. -

тихо промовила Шафка затята.

Від жаху в Кажана тремтіли крильцята,

та пазурі в дошку вп'ялися завзято.

- Я встою. - ледь чутний шепіт Стіни,

- Я втримаю вас будь якої ціни.

Хоч тріщина вздовж її розірвала,

та Шафку стареньку міцно тримала.

А мертвий снаряд, що повинен вбивати,

в сліпій своїй люті не зміг зруйнувати

того, що з душею, колись, майстрували.

Надійно, як звикли, господарювали.

І сила пекельна стіни не здолала,

Бо справжні майстри її будували.

І шафка старенька міцно трималась,

Бо добрі господарі попіклувались.

Вцілів і Кажан. Аж до травня проспав.

Бо іншому кожен життя рятував.

22.06.2022

...

Irina Velika
16+

Шрами

Шрами.

Так багато речей їх лишає,

Так багато людей не помічає,

Як легко шрами лишає,

Здавалось, щось безневинне:

"Та це ж жарт"

Знов прозвучить та фраза крилата.

Але шрам вже не змиєш,

Серце із милом ти не помиєш

І шрам той не зашиєш.

Біль від них багато речей притупити здатні,

Але ж то ненадовго

І шрам той красивий,

Глибочезний шрам знову спливає

І знову болить, як уперше.

Й той шрам розлізається.

На інших він проєктується

І робиться ще один.

Це замкнене коло.

Хоч спинити його і можливо,

Та не всі на це здатні,

Не всі того хочуть.

І от ще один шрам

Красується знов.

І власник новий.

...

Аня

Моє серце любить співати

Моє серце любить співати

І так сильно хоче літати,

Що я не в змозі його зупинить.

Моє серце любить писати,

Уявляти, малювати, любить.

І я не можу це йому боронить.

Моє серце - справжній творець,

Буває важко його зрозуміти

Але набиває свій ритм і мчить уперед

І я не хочу, його зупинити.

Воно - дитина, що прагне любові,

А дорослий, що прагне здобутків

Його ворог, лютіший за смерть...

Як я хочу пташиною стати

Такою малою, вільною, щасливою,

Щоби краще його розуміть,

Щоб було легше мрії його боронить.

11.05.24.

...

Ангеліна Паламар

Міська Сорока

В сучасному місті,

де гомін та швидкість,

авто на дорозі - великая кількість.

Усі поспішають і всім кудись треба.

Тож, мешканцям

ніколи глянути в небо...

... на небо,

на дерево,

просто - угору.

Всіх стрімко ведуть життя коридори.

Живуть в місті люди і, навіть, не знають:

за ними

з цікавістю

спостерігають.

Зручно вмостилась на світлофорі

(дорога - театр, а люди - актори)

кмітлива Сорока,

що в місті зростала

і часткою урбанізації стала.

Вогні світлофора "пробку" зібрали.

Проїхать вперед

люди шансу не мали.

На перехресті міської бруківки

зустрілись Сорока

і власник автівки.

Шалених міських перегонів любитель.

Низько-частотних звуків цінитель.

Він, мабуть,

Петраркой себе відчував,

коли те авто своє тюнінгував.

Звернула увагу на витвір Сорока,

(бо тАкож любила мистецтво високе).

Насичені барви і блиску багато.

От, хоч би шматочок такого ій мати...

Втомився водій в машині сидіти.

Невзмозі довгу тягнучку терпіти,

той чоловік,

щоб час не втрачати,

фари в авто почав протирати.

І бачить згори крилата естетка

(завмерла в напруженні, мов статуетка),

як вогником тліє цигарка у роті,

і..., що за везіння(!),

ключі - на капоті.

Сорока швиденько з дроту злетіла.

Дзьобом ключи з капоту

схопила.

Й повільно,

наче навмисно знущалась,

нагору, на місце своє поверталась.

Усілась.

І стала спостерігати...

Як бігав,

махав,

намагався плигати.

Хотів кинуть гілку,

та лайкою злився.

Нарешті, в автівку заліз...

Бо втомився.

Та марно людина те все виробляла.

Сорока давно такі скАрби збирала.

На дії невдах вона звикла дивитись.

Здобутим

ні з ким

не збиралась ділитись.

17.05.2022

...

Irina Velika

у весняний день (...лірично)

замість облич -

самі овали,

пусті у безлічі нулі.

поміж руїн -

сміття, завали,

пакунки, верчики, кулі.

в повітрі хімія отрутна.

на спалах -

іскри від кресал.

і сонця сяяння в незбутнє,

в заобрій... -

зайчики дзеркал.

дротів із вітами сплетіння

крізь сиве тління у жахи.

блуканням тіні в тінях ліні

на стіни биті

та дахи.

співучий птах весняних значень -

механізований муляж.

і хмари... -

янголами наче

в тумані,

таненням міраж.

страшні сирени в канонаду,

дурнопанічні суєта...

в цей день весна

ходою в ляду -

вона невчасна і...не та.

усюди,

скрізь

москаль-катюга -

в його очах

страшна розгуба,

звіриний,

дикий переляк -

з Уралу є наказ бандюги

(бо дай на віки щоб закляк!) -

наказ на знищення народу,

державу -

прахом взагалі!

...ряди орди...

...мокша гидотна...

...на смерть зомбовані

нулі.

...

Ем Скитаній

Сірий

Листя старих лип ловило пустотливих зірок сяйво.

Намагання ліхтарів світло дати було марним.

Попід сутінком дерев, серед хитких мерехтінь,

дуже швидко і нечутно прослизнула сіра тінь.

В темряві, з-попід кущів, жовті вогники блиснули

й крадькома, в густій траві між деревами гайнули.

Мале сіре кошеня вміло вже ховатись спритно.

І вважало за найкраще бути тихим й непомітним.

Кожен вечір з укриття навкруги дивився пильно.

Тільки впевневшись в безпеці, вибігав гуляти вільно.

І наважившись присісти на лавочці, біля двору,

прижмуряючись, дивився в вікна сяючі угору.

Уночі манив його світ багатоповерхівки.

Й забував про небезпеку Сірий, що не мав домівки.

Забувалась непотрібність, що зробилася природньой.

Навіть, забував про те, що завжди він був голодний.

Жовте світло з людських вікон лилось в темряві ласкаво.

Жовті очі кошенят и мружились від плям яскравих.

І невзмозі розрізнити: чи то - вікна,

чи то - зорі...,

... тінню увісні пливло в жовтім проміні прозорім.

Дощ накрапував легенький. Перехожий поруч сів,

й над маленьким кошенятком парасольку він розкрив.

Дивна то була картина. Кошеня на лавці

спить.

Від дощу його прикривши, поруч чоловік сидить.

І крізь марево у сні, кошеня щось відчувало.

Бажане і невідоме хвилей спокою вкривало.

Щось примусило його очі широко розкрити...

... подивитись на людину не ховаючись. Відкрито.

Недовіра, острах, розпач в жовтій глибині ховались.

Розуміючи напругу, добрі очі посміхались.

І, коли м'якої шірстки рука лагідно торкалась,

пригинаючись за звичкой, кошеня вже не лякалось.

Наостанок, пригостив Сірого чимось смачним.

І, хоч лагідно всміхався, виглядав чомусь, сумним.

Чоловік малому лишив добро й тугу. Сам пішов.

Сірий знав, що не відпустить те, що тільки що знайшов!

Жовті вогники в очах впевненістю мерехтіли.

Залишатись непотрібним кошеня вже не хотіло.

Стало лячно, що людину воно втримати б не встигло,

й мале дике кошеня слідом підтюпцем побігло.

Чоловік в під'їзд зайшов. Двері гучно зачинились.

Кошеня сидить назовні. Миті, наче, зупинились...

А в очах переконання, що воно не помилилось...

І важкі залізні двері... трішечкі... привідчинились.

Ця історія про те, що нам зовсім невідомо,

може зустрічі навмисні з тими, хто не має дому.

Бо беззахисні найліпше добру душу відчувають.

І... очами кошенят янголи нас обирають?..

17.08.22

...

Irina Velika

Ми чекали весни

Ми чекали весни

Чекали удома, чекали надворі,

Чекали в навчанні, в роботі, у школі

Чекали в театрі, кіно і на ґанку

Чекали дощу і чекали світанку

Чекали на втому й на відпочинок

Чекали на небо без темних хмаринок

Чекали цвітіння, чекали гостинці

Чекали і з друзями, і наодинці

Чекали зібратися на шашлики

В похід, до бабусі, на ковзани

Чекали нових зустрічей і нових свят

Чекали канікули, нових ластів’ят

Чекали як холод зійде нанівець

Чекали, що тої зими вже прийде кінець

Та ми не чекали війни

Не чекали прокинутися зранку

Від слів "війна, збирайся" без перестанку

Не чекали на постріли, на солдат

Не чекали на бомбардування кімнат

Не чекали на смерті цивільних, дітей

Не чекали на осуд від "мирних сімей"

Не чекали на розлуку, смуток чи страх

Не чекали на ненависть, але бах!

І немає вже нашого мирного неба

Ущент розбиті будівлі, як "треба"

Наші міста лежать у розрусі,

А люди боронять себе у безрусі

Адже ми не чекали від "братського народу"

Отримати необхідність знову доводити Право на свою свободу

Тим часом ви вірите у свою невинність,

У правоту псевдоЗМІ, неучáсть й благочинність

Поки ми ховаємося в підвалах, метро

Вам, так подумати, вже все одно

На себе, на інших, на ціну життя

Ви чхати хотіли, адже це все "брехня"

Все що ви робите — спостерігаєте

Тому ви маєте, те, що маєте

"Ми мірниє жителі, нє вінавати"

Ви в теплому ліжку, вам легко казати

Поки ми боремося за виживання

І молимо наші війська за старання

Виходимо, чим можемо допомагаємо

Підтримуємо, інших оберігаємо

Ваші війська приходять до нас

Стріляють, ґвалтують і граблять ураз

Вони, як і ви, від зневаги осліпли

І думали, що ми будемо далі терпіти

Але історія нічого вас не навчила

Ми, всі люди разом, — то страшная сила

Народ наш не здасться вам в ноги без бою

Ми радше помремо, але відстоїмо волю

Вам варто боятись, адже наша ненависть

Не втихне ніколи, ви добре старались

...

blueee

Біль

Ця земля – моя.

Я знайшов свою душу в безкраїх полях.

І трохи болю.

Колосся тут було золотіше сонця.

Лягало зерня спочити ще в дитячій долоньці.

І трохи болю.

Маленькі босі ніжки топтали рідний ґрунт.

Я народився. Я вмиратиму. Тут.

І трохи болю.

На небі хмаринки то в журбі, то веселі.

Затишок у теплій оселі.

І трохи болю.

Гратись з котами на прогрітому промінням ґанку.

Я зустрічав тут найкращі світанки.

І трохи болю.

Степ вражав мене своїми просторами.

Вороння кружляє, віщує похорон.

І більше болю.

На вулиці іноді аж занадто тихо.

Але я чую кроки: йде лихо.

І більше болю.

Я зрозумів усе і почав рости як людина скоріше.

Кудись за цей час зникла тиша.

І більше болю.

Постійно під рукою нікчемні гроші і документи.

Східний кордон у крові, він чоботом стертий.

І більше болю.

Мою землю, як і моє серце, розрізали на шматки, мов святковий пиріг.

Всім байдуже, гомін поступово затих.

І більше болю.

Лютий в голові закреслює мої плани і сподівання.

Тепер всі заплатять за мовчання.

І тільки біль.

Всюди танки, зброя і вибухи.

Забута війна обернулась всеукраїнським лихом.

І тільки біль.

В своєму домі я вже не хазяїн.

Чи пустить мене хтось до своєї хати скраю.

І тільки біль.

Смерть водить танок серед чорного степу.

По українську душу прийшла рузька вєсна і скрєпи.

І тільки біль.

Вигнанцем став, рушив у невідому подорож.

Я раніше жив у власному куточку, тепер там навіть вмерти не можу.

І тільки біль.

Моя земля – кладовище.

Нічого живого не лишиться.

Нікого живого не лишиться.

Я буду любити її, як і любив раніше.

Ця земля – моя.

І весь її біль.

Також мій.

Мій.

...

DRUGNARØKKR

Ненавиджу

Я ненавиджу те місце,

Яке так довго домом звала,

Те місце в якому я зростала

І так багато пізнавала.

Я ненавиджу його не просто так,

Не від нудьги.

Воно мені вже остогидло так давно.

Те місце де люди, здавалося б рідня,

Мене дочкою називали.

Хтось скаже, що я вже зовсім охреніла,

Що так не можна,

Що я повинна, його любить,

За те, що там я виростала,

За те, що так багато про світ наш

Там ж я і дізналась,

За тих людей.

І, зокрема, того кого я татом звикла звать.

Та всерівно ненавиджу,

Не хочу більше бачити його,

Але я ще не зрозуміла, кого із них обох.

...

Аня

...і зімкнулися кола над головою (індукційне...ігри уяви).

******індукційне (від лат. in-dukcio "провести (до)" - загальний висновок на основі аналізу окремих фактів...або згідно з логікою - "процес судження, котрий досягає висновку, що при

наявному стані знань є напевно істинний, але не гарантує його..." (з вікіпедії).

______________________

нас багато було у двох туристичних автобусах...

мандрували ми навколо світу...

і кожен виходив на зупинці своїй...

я чекав на останню...

і людей ставало все менше та менше...

та раптом автобус, що їхав попереду

непомітно,

отак,

по частинно

зникає -

наче хтось насуває в стріч нього

прозору невидну тканину.

і як спритний маніпулянт, як пройда

тканиною тою

весь поглинає автобус,

обклеєний що

плакатами туристичних реклам... -

нівелював поступово маніпулянт

того,

що попереду рухався разом із нами

автобуса -

що спорожнів,

лишився котрий пасажирів...

і байдуже було усім

на те зникнення дивне посеред день -

кожен чекав своєї зупинки

в останньому цьому автобусі...

абсолютно ніхто не зважав,

що і цей

напівкомфортабельний транспорт

може бути вкраденим також,

таким же макаром -

непомітно, тихо та швидко...

і що той,

хто не встигне зійти на зупинці

вкрадений запросто буде у часі...

але кожен поглинутий надто собою в собі,

огорнутий світом егоцентричним...

і байдуже було усім... -

кожен виходив на власній зупинці,

що як остання (так вважали вони,

спостережив і я при логічному розсуді

зникнення всіх у нікуди з першого,

того як наш великого лайнера)...

а пасажирів ставало все менше та менше...

я чекав на останню...

спокійно читаю книжку

пригод та фантазій...

а коли вже сходив з автобусу -

зник для реального світу.

і світ мені - зник!

ледь торкнувся ногою землі -

я землі не відчув!...

там плескалась холодна вода.

протестне вимовив слово -

у хлані розбилось воно

та зникло разом зі мною...

...і кола зімкнулися над головою...

...

Ем Скитаній
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Результати опитування "Як давно ви на Аркуші?” 🙂
29.04.2024

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Нещодавно ми продовжили опитування у нашому телеграм каналі на тему "Як давно ви на Аркуші?” 🙂

... Детальніше
Блоги
Квантове вгадуняткоЯрина Мартин
23.12.2023
Текстів на Квантовій Україні щось мало, сподіваюся це зміниться, а поки решта авторів дописують, щоб ... Детальніше
Пательня. Знайомтесь, авторstas
20.05.2024
Вітаю авторів Аркуша. Сьогодні у нас перший випуск Пательні. Спочатку коротко про правила. В кожному ... Детальніше
Є два стільці з критикоюКіт у зграї
20.05.2024
1 - ти сприймаєш всю критику та враховуєш її. Можливо де що береш близько до серця, сумуєш і падаєш ... Детальніше
Марафончик взаємного читання.Крапка
07.05.2024
Бачу на Аркуші різні конкурси та цікавинки. От і собі вирішила спробувати. Хочу перенести досвід з ... Детальніше
Моя ініциатива. Як одержати багато коментарів та підняти активність на Аркушіstas
19.05.2024
Поважне товариство. Хочу звернутися до вас з цікавою ініціативою. Про що я? А, от, чи хотіли б ви де ... Детальніше
Чому така назва нової книжки, і чому немає розділів?Венера Море
20.05.2024
Вітаю, вчора я опублікувала " Дівчина- Вовк,, чому така назва? Ну, тому, що я люблю вовків і перевер ... Детальніше
На Аркуші вже:
10940читачів
125131коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: