Електронні книги / #воєнналірика (7)

Мій прапор - це небо, вмите дощами,

Колосся пшениці, що зріє ланами.

У ньому зійшлися краса і тривога,

Подих свободи і шлях перемоги.

​Він скрізь, де виборюють право жити,

Де прагнуть майбутнє своє захистити.

Він в серці людини, у подиху вітру,

Упевнено сяє для цілого світу.

​Нікому наш стяг не зім'ять, не спалити,

Йому в Україні завжди майоріти.

Блакитно-жовтий символ свободи,

Незламності нашої й сила народу!

Дівчинка танцює під дощем:

Парасолька ловить кулі з сталі,

Та одна упала й просто вщент

Її ніжну душу розхрестала.

Дівчинка тримає у руках

Дуже міцно сховочок маленький -

То є порятунок, то є знак,

То міцні обійми її неньки.

Вчора пішов тато на війну,

А вона зібралася й танцює.

Ніби вихор мрій здіймає у пітьму,

Й оберіг для рідного малює.

Кожен крок - зусилля надважке.

Кожен рух - душа ридає знову.

Тато дав завдання нелегке:

Вірити у нього і чекать додому.

І минають дні, сплива вже рік.

Ось і літо, півтора вже року.

А його нема ще у воріт,

І вона танцює: крок за кроком.

Знає ж бо, танок її - чарівний.

Він його від кулі врятував.

З ворогом в бою нерівнім

Донечку свою в думках тримав.

А вона - то ніби наша Україна.

Вся згорьована за час війни,

Вся розтрощена, уся в руїнах!

Та духом не підкорена біді.

Криваві плями покривають тіло,

І душа прострілена наскрізь.

Та не вбито, не забрато віру!

Танцюй дівчинко, танцюй, кріпись!

Вір! Вір в тата, і у Перемогу,

Світлого добра над темним, злим.

Вихором танка твого німого -

Ворога хай б'є небесний грім.

...Дівчинка танцює під дощем,

Під дощем із теплих літніх крапель.

Парасолька не потрібна вже!

З Перемогою вернувсь додому тато.

День Незалежності святкує Україна.

Величне свято - я пишаюсь ним!

Але чого вартує наша Батьківщина,

Без сотень тисяч тих, хто захищає дім?

Чи мали б ми сьогодні мову, пісню, волю?

Солодко дихали б повітрям на зорі?

Плекали б своїм дітям гарну долю,

Лежала б паляниця на святковому столі?

Сьогодні день, коли бринить сльоза.

Та не назвеш її ніяк сльозою щастя,

Бо ж не пройшла кровавая гроза -

Трива негода, в боротьбі ще браття...

Сьогодні вечір тихий і прозорий,

Пусті домівки,день суворий.

І місто надихає холодним сном

Темрява пронизує тихим злом

Назавжди у бою пропав солдат

Вітер пропитався тяготом втрат

Охолонівше тіло лежить у труні,

Як кокон метелика спить на весні.

Закриті очі у вічному сні,

Назавжди закриті вони.

Як би не лілись мамині сльози,

Ніколи не повернеться спокій,

Як не благай,як не реви

Не повернуться діти.

Вони на чужбині,

Лежать на землі,

Неповолі забрали -

Неповолі померли

Настане день

Такий омріяний

Але такий далекий

День,коли може здаватися що до неба знов можна дотягнутися рукою

Той час коли усі мертві знайдуть спокій

Це та мить коли наша боротьба закінчиться назавжди

Завершиться волею держави

Кожен подих свободи це шлях до цієї мети

Кожен момент це нова пролита кров невинних

Новий день це нові загарбані чоловіки,

вимушені воювати,

Заради того щоб ми майбутнє будували.

Я чекатиму на той день коли:

І в Криму,і на Донбасі

знов підніметься наш прапор

А на півдні люди знов побачать проблиски надії

Це тоді коли країна стане ціла

Навіть після пекла

І на місці розграбованих руїн

Ми будемо найсильнішою з країн

Але війна залишиться рубцем

І ще одним у пам’яті людській