Магура
МАГУРА
Магура – у «Велесовій книзі» слов’янський аналог валькірії
(так цей образ інтерпретують у різних джерелах) – крилата діва
(Перунова дочка?), що літає над полем бою, підбадьорюючи наших воїнів.
Вона ж і проводжає їх в останню путь поцілунком смерті.
На мою думку, якби Магури не було, її слід було б вигадати
(якщо перефразувати Вольтера).
Заюшений ізнову кров’ю бинт –
Поземицю нагадує розталу.
Ламаєш пурпуровий гіацинт –
Розломами розбитого кристалу.
Не чуєш болю в пальцях. Що ж, лягай
На скелі холод, бескети прибою.
Ти вікінґ – і віднáйдеш власний рай,
І битва розпрощається з тобою.
Бурштин – це сльози. Яхонт – ліпше, знай:
В лазурі бачиш молодість безжуру.
Віщуючи у пурпурі твій рай,
Ізнов літає вічністю Магура.
Ти смерті поцілунок подаєш
(Звертаюся й побачу милосердя).
До нурту западаюся, авжеж,
Опора не здавалася вже твердю.
Криниця – верх чи низ? яких вершин?
Та віриться, що падаю до раю,
У пальцях-бо стикаючи бурштин
(А взимку нас Магура присипляє).
Магуро! хай тебе нема, але
У битві варто поміч сотворити.
…Ось дівчина Косовка вина ллє
І сльози. Це ж бо я, кривавий світе!
Орнаменти змиваю кров’яні,
Кривавицю проціджуючи буру…
Та не пора ще з бескету мені
З тобою в леті рушити, Магуро.
АВТОРСЬКІ ПРИМІТКИ:
Відображені слов’янські народні вірування про бурштин і лазуровий яхонт (сапфір). Бурштин сниться на сльози (певно, тому, що цей камінь – застигла смола, якою «плаче» дерево). Сапфір корисно носити, бо він дає молодість та інші блага.
«Дівчина Косовка» – сербська епічна пісня, перекладена Максимом Рильським. Заголовна героїня шукає на полі після Косівської битви своїх рідних, за цей час лікує і втішає поранених. Розмовляє з пораненим юнаком(який обіцяє одружитися) і дізнається, що лишилася сиротою. Сам сюжет популярний у картинах і взагалі мистецтві.
...
Ольга Смольницька
