Moon Cherry

Коли здалось, що зорі охололи

Ти притулив мене до себе,

І зійшло над нами сонце

Птахи вернулися додому,

Сонце знов засяяло усім,

На моєму обличчі заграла усмішка.

В чорне озеро занурилось золотаве сонце,

Вітер заглушив собою спів птахів,

Тільки шепіт лісу дарував моєму серцю спокій.

Гудять трембіти з неба,

Вітер сполошився,

Час писати нам нову главу життя

І вийде присмерк з тіні сонця,

Туман нахлине з височин гірських,

Мій омріяний спокій вже близько.

Попри крижане тремтіння місяця

Зорі сяяли як ніколи,

Надія віднайти тебе ще не вмерла

За завісою нічною стеляться зірки,

Мої думки вертаються до тебе,

Але минуле вже не вернеш.

Вітерець занурився у моє волосся,

І серце раптом розквітло

Зірки сяють сильніше,

Але досі такі мовчазні

Як і мені бракує твоїх обіймів

Чи змінить вітер свій напрямок?

Сонце заплющило очі

Зірки канули у небуття,

Лишень місяць світить в цій пітьмі

За горою, де сходить сонце

Ховається зловісна тінь,

Кривавий вітер тебе наздожене.

1

Отруйний туман оселився у горах,

І все занурилось у сон.

Об кручу б'ється розлючене море,

Він вже перетнув сей кордон.

Дивись! В піднебессі трембіти волають,

Чути лиш янголів плач.

Це все наші землі палають,

І чуєш нудотне "пробач".

Смарагдовий рай оповитий лозами,

Богú ж заховались в тінí.

Біля озера, переповненого сльозами,

Русалки співають пісні.

Де ти, омріяний спокій?

Я так прагну тебе віднайти,

Цей сон такий темний, глибокий...

Скільки ще я маю пройти?

Трава під ногами для мене мов ковдра,

І холод не ранить ужé

Час минає до жахливого довго,

Хтось з-за грані мене бережé.

Під місячним сяйвом співають зірки,

Одна лиш замовкла навіки.

Та сплетені між ними рокú,

Хоч і закриті їхні повіки.

Аж раптом, знічев'я, розцвілá у печері квітка.

Голоси загуділи навколо,

На руці пурпуровим засяяла мітка,

Час повертатись додому.

2

Проте в душу закрався холод,

І вийшли з туману демони.

Відчувається дивний голод,

І роздалися гучні дзвони.

Ти шукаєш правильний шлях, але його немає.

Їхні бажання уже не стримати,

Твою душу і серце хтось пожирає.

Все, щоб тільки тебе отримати.

І ось ти в його обіймах,

У роті ж присмак залізної крові.

Вже байдуже, що відбувається ззовні,

Хвилюючою є ця єдина мить.

Думаєш, що ось помреш,

І руки видають тремтіння,

Проте на поміч жодного не звеш,

В якомусь роді — це везіння.

Раптом хвилювання зникло,

На душі так тепло стало.

В серце ж м'яко щось проникло,

Але що цьому сприяло?

Голоси притихли ззовні,

Ох, це твоє серцебиття...

Як і очі ці коштовні,

Таке солодке забуття.

Трунок опинився отруйним

І хмари линули з неба.

Чорний метелик сів на моє плече,

Та чомусь я відчув полегшення

Ця темна краса мене так вабить,

Спокуса простягнула свої тенета,

Чи довго ти зможеш противитись?

Просто віддайся цій насолоді.

Стума невпинно крокує в серце моє,

Круки здійняли галас раптово.

Ти знав, що так буде,

Наша зустріч вже неминуча.

Багряна кров омила землю,

Її рука тримала квітку.

Черлене сонце падало за тінь,

Навіть з порізами вона сміялась.

Лазурові ріки течуть в небі,

Смарагдове сяйво мерехтить на твоєму обличчі.

Мені не треба жодних скарбів,

Я хочу чути ці пошепти кохання, спрямовані в мій бік.

Ці золотаві очі бачили все і нічого.

Коли ж небо зіллється з морем туманним

Вітер змінить свій напрямок,

І наново розпочнеться життя.

Із пущі темряви почулося ревіння

Небо ж налилося кривавим свинцем,

Ця тінь прийшла по мене і

Разом ми вирушили в пекло.

Вітер міняє свій напрямок

Та чи зможуть і люди змінитися?

Час минає, а ми ті ж самі монстри з усміхненим обличчям.

Я чую ці пошепти знову

Вітер сьогодні дужчає,

Листя ж розбурхалось в танці.

Хтось поклав руку на моє плече,

Однак за мною ховалась лише порожнеча

Мертву тишу заглушує злива

Вогонь палахкотить у твоїх очах,

Я ж не перестаю дивуватися,

Як ці квіти досі сяють у темряві.

Мене огортає цей крижаний сум

Очі дощать талим снігом,

Ковтнувши холоднавого повітря

На моєму обличчі заграла усмішка

Сяйво, що колись променіло яскраво

Тьмяніє з кожним днем.

Спостерігати за цим болісно,

Але саме в темряві народжуються надії

В серці моєму причаїлися тіні,

А в небі зібралися хмари.

Я так прагну в них затонути,

Лишень тиша є моєю розрадою.

В трояндовому саду я чую голоси.

Зірки спостерігають за нами сьогодні,

Ти ж мовчиш і досі...

То чи не укласти мені угоду з темрявою, аби почути саме тебе?

Немов казкове марення,

Ми ринули в танок.

І все кругом застигло,

Лиш вітру дме поток.

Снували ми химери,

В імперіях витали,

Та все це не омана -

Справжнісіньке життя.

Ніяких зобов'язань,

Розтанути б тоді,

Але та мить безцінна

І сяяли зірки.

На цьому все,

А може й ні,

Та все було чарівним.

В скарбничку спогад покладу,

Бо все було мінливим.

Колір зірок бачать не всі

Проте серцю твоєму все відомо

Чи зможу і я колись зрозуміти їхнє мерехтіння?

Ці вогники палають в моїх очах.

Я візьму твою руку

Спалимо к чорту московію

і будемо правити пеклом,

Нумо страждати разом

Спалимо цей світ вщент

Кому потрібен рай

Ми будемо правити пеклом і розважатись

Зорі пророкували ще на початку —

Комусь з нас не жити,

Тож нумо спалимо к бісу москалів і разом підемо до пекла

Ти моя дияволиця, а я твій король

Розпивати вино і дивитися як палає москва - ще та насолода

Ти не будеш страждати на самоті

Я візьму твою руку, що вже по лікоть в крові

Наше сонце спалить всіх ворогів

Це пророкували зорі,

Мій королю, я піду за тобою в саме пекло

Там ми точно не занудьгуємо

Келих давно переповнений

Межа давно перетнута

Тож нумо спалимо кацапів і правитимемо пеклом,

Наше сонце сяятиме вічно

Не здавайся і дозволь мені вести тебе

Спів пташок повернувся

Життя відродилось

Хтось випив отруту

Хтось споглядає цвітіння сакури

Але в нас все добре

Щоб там не було

Ми подолаємо це

Спалимо к чорту московію

І будемо правити пеклом,

Ти не будеш страждати один

Життя завжди перемагає смерть

Прийшов час поховати минуле

І сміливо крокувати в квітуче майбутнє

Доб'ємо цих покидьків і вип'ємо за всіх нас,

Пташки співатимуть про нашу перемогу

Сонце всіх осяє

Ті хробаки зникнуть

Ми ж будемо правити пеклом і не дамо їм спокою

Бо так пророкували зорі.

Коли інші обирають сонце і пташок

Я люблю дивитися на хмари,

Інші можуть двері зачиняти на замок

Я ж лишаю вимкненими фари.

Хтось спішить щодня кудись

Куди - не зрозуміло,

А треба зупинитися на мить

І сонце моє навіть ще не сіло.

Дмухни на квітку

Загадай бажання

Воно колись здійсниться,

Не кидай свої мрії у смітник

Тобі колись насниться.

Спів пташки райської в саду

І терен з пекла кров'ю оповитий,

І маритись почне, що хтось блукає там, в лісу,

Забуте божество несамовите.

Якщо почуєш його зов

Тобі рішати

Допомогти чи кинути все в Лету,

В тебе не буде вогнемету

Тож обирай.

Відповісти на його крик

Чи повернути і піти додому,

Але прислухайся до серця

Якщо воно не бачить лиха

Ступай вперед, не бійся.

І темрява покаже шлях

Ти місяцевим світлом вмийся,

Пізнаєш долю ти свою

Тільки не бійся.

Пригорни мене до себе

За вікном ллє дощ

Але твоє тепло поряд зі мною

Нехай ця мить стане вічністю

Ця меланхолія встромилась в мене отруйними шипами

І став цей світ інакшим

Вже не чутно співу птахів

Лишень несамовита тиша лунає в моєму серці

Цей присмерк в твоїх очах

Я бачив вже колись

І здригнулася земля

І затремтіли гори

Якщо в мене заберуть світло

Запалю я свічку в мовчазній пітьмі

Осяють зорі мою путь

Тепер ніхто не стане на заваді

Жовті кульки прагнуть неба

Та чи вдасться їм це?

Їхнє серце чисте й щире

Тож здіймуться вони із вранішнім сонцем

І хай ми проживемо сотні різних життів

Я завжди знайду тебе

Ця червона нитка долі безсмертно крокує по землі

І ніякі боги не завадять цьому

Це було закладено з народження Хаосу

Пелюстки сакури падають на моє обличчя

Я ж поринув у глибинний вир думок

Коли я знову прокинусь

Чи буде в цьому світі панувати життя?

Цей зоряний пил я нанесу собі на очі

В очах моїх сяятиме сонце

Ніхто вже не буде байдужим

Світ давно змінився

Під місячним сяйвом сиділа вона

Її сльози ставали перлинами

Всі навколо випромінювали байдужість

Лише один єдиний став її сонцем

Всі обирають янголів чомусь

Але моє серце заполонила милосердна темрява

Там, де сяють яскравіші зорі

Там, де крізь життя чекав на мене він

І все закінчується, так і не почавшись

Вона кохала, а він ні

І тисячі "пробач" не вирішить нічого

Вибір зроблено

Вона поринула в безодню байдужості

І знов поринаю в твою солодку безодню

За вікном тече життя

Лише між нами зупинився час

А я чую тільки твоє серцебиття

Заблукати б в тумані і не повертатися у світ людей

Де осіння колискова занурює тебе в казковий лабіринт

Вітер шепоче десь поряд

Лише несамовита тиша і прохолода огортає мене

Як хочу знайти своє раювання

Де не буде душевних страждань

І кожен знайде те, що так шукав

Але коли ми всі отримаємо бажане

Чи будемо задоволені?

Ми всі ефемерні, але не в один момент

Коли ти станеш зірковим прахом

Я завжди буду бачити тебе вночі

І пройдуть епохи, але ти досі будеш жити в мені

Чекати сто років біля сакури

Навіть якщо ніхто не прийде

Але зіркова річка покаже вірний шлях

Як осягнути істину світу цього.

Хто скаже, де знайти благословений спокій?

Цей світ поглинула пітьма

Та коли вітер змінить свій напрямок

До всіх прийде блаженство.

Блукаючи в лісних хащах

Моя душа назавжди зцілилась.

Цей смарагдовий рай ніколи мене не покине

І будуть птахи співати вічність.

Моя розколота душа блукає віками по світу,

Жага кохання стає нестримною

Та до кого ж притулиться серце моє,

Коли в цьому світі всі байдужі.

З туманом завжди хтось приходить,

Але чому щоразу я почуваюся так самотньо?

Краплі дощу падають на моє обличчя,

Через це моє серце починає квітнути знов.

Мені явився янгол колись,

То не була випадковість.

Це незбагненне сяйво засліпило мені очі

Та коли я обійняв його, зрозумів

Що то був Диявол,

Але я ні про що не шкодував.

Цвіт черемшини кличе мене,

Її запах змішався з твоїм.

О, скажи, що мені робити далі?

Я хочу тримати тебе вічність.

Квіти завжди говорять правду,

Скільки би похмурих днів не тривало для нас.

В кінці для всіх засяє райдуга,

Ми боремося за кожного,

І наша країна розквітне в свій час.

Болить душа моя, болить

І серце все палає

Нічого ріднішого за дім

В цьому житті немає.

Рідні степи, поля, ліси

І вітер – мила колискова.

Як встану я пред сонцем вранці

Скажу одне,

Що я люблю…

Люблю свій дім

Свій дім, людей своїх

Свої гаї

Ось що насправді мені треба.

Мені не треба злитків золотих

Грошей мені не треба

Мені потрібен лише дім

Мій рідний

В Україні.

Співа душа моя, співа

Весна прийшла – радію

А серце все стогна, стогна…

Допоки не опинюсь в Україні.

17.03.2023

І прийде час

Коли заграють на трубі

І прийде час

Коли ти усміхнешся

Коли засяє сонце в нас

Коли лелеки повернуться.

Все стане на свої місця

Все буде так, як треба

Ти просто зачекай…

Я знаю,

Може бути складно

Багато сліз і болю

Та прийде час…

Все буде так, як треба.

Цей жах мине

Прийде до нас світанок,

Засяє навкруги земле́ моя

Засяють наші люди

Цвістимуть квіти,

А разом з ними й ти,

Ти просто зачекай…

Ніщо не вічне в цьому світі

То й пітьма піде́ від нас

Ми діти неба

А спроба нас перемогти –

Це марно витрачати час

І хто завдасть нам болю

Той стане добривом,

На цьому все.

Не може панувати той,

Хто в серці несе лихо

Тож зміняться часи

Все буде так, як треба.

Пекельні пси зжеруть ненависні їм душі,

Перемогти пітьму я мушу.

Бо в серці нашому цвіте любов,

І прийде час

Коли зустрінемось ми знов.

В однім саду за небокраєм

Почув я голос неземний,

Немов весна прийшла до гаю

І серце билося в мені.

Там, за хащами густими

Побачив мавку чарівну́,

Таку красу запам’ятав я

Коли сп’янів в бреду́.

О, яка ж була ти красна і вродлива

Що я замлів, як статуя в Афінах,

Ти серце вкрала моє в мить

За це хотів я поцілунок твій.

Та слухатися ти не хотіла

Чічкою зухвалою була.

Мені не лишалося нічого,

Окрім як підкоритися тобі

Та вкрасти з неба всі зірки.

І знову крутиш носом ти

Коли в очах моїх палає нестримане кохання,

«Не можу бути я з тобою.

Парубок ти хоч куди,

Але життя з людьми нестиме мені горе.»

І ось зникаєш ти у хащах,

А я лишаюсь на землі.

Стою як вкопаний, весь в чарах

І чую голоси у хмарах.

Минуло декілька років…

У мене є своя родина

Але щовечора я влітку

Приходжу знов до того місця

В надії хоч побачити тебе,

Але ти зникла. Назавжди.

Та спів твій досі ще лунає

І зігріває у́смішку мою.