Ina Igel

Зими цього року не було і не буде.

Принаймні

у тому сенсі,

що його вкладають

діти, закохані міленіали

і агрономи - люди землі.

Такої - яка потрібна

для санчат у дворі, білих гілок у

вікнах кав’ярень

і урожаю озимих.

Схожу ситуацію

вже відрефлексовано у художній літературі.

Коли з неба зник місяць,

ніхто не сумував -

крім поетів та закоханих

В цієї історії немає моралі.

Та й кінця нашої історії ще немає.

Вслід за зимою в містах

тануть льодовики.

За ними сумуватимуть поети,

ну цим лише б посумувати,

діти, спортсмени

і ті, хто звик пити воду із крану.

І ми,

збудили

врешті-решт

сонце

коліс стукотом.

І воно,

кігтиками

з золотим манікюром

продирає темряву,

ще мляво,

проте впевнено-

бачиш – ранка на небі кровить,

ще мить

і сонце

вибереться назовні

і стане ранок

і день

інший зовсім:

і треба буде

здавати постіль,

не розуміючи

нащо цей поспіх,

і з’ясувати куди запхали ножа

і на що схожа

станція за вікном

і кава залита кропом…

І хтось скаже, що схожі всі станції,

а хтось пошкодує, що скінчились вакації …

скрип - і мить – і вже прибули

вставай та іди в потоці інших прибульців...

чи ще затримайся на східцях.

Та поки не чуєш,

- ще спиш

І я кручуся мовчки

на верхній полиці

мені – як і сонцю не спиться,

а воно правда,

вже вибирається вбирається –

довго так мабуть перед дзеркалом крутиться

– ще трохи рум’ян й золотавої пудри…

так можна вже й звийти в люди

І ось – визирає оглядається

теж, мабуть уявляє

день новий і коло нове

зазирає й в моє вікно

і прислухається

до

тук

тук-туктук-туктук.

Їздити на велосипеді Києвом-

це жорстка громадянська позиція,

це політичний жест,

відчайдушний як паління шин,

биття вітрин,

чи що там ще практикують

ідеалісти розвинених країн .

Дівчата перетворили його

на яскраву виставу про емансипацію

міста

доріг, тротуарів,

простору для дерев і

повітря

для мізків городян.

А це, доречі,

все ще літо.

Стримане як

поцілунки,

коли сам в них не віриш...

з небом, що рано темніє,

з серцем, де

більше не лютий,

бо до лютого додалося

і втрат

і ран

і страхів

і проковтнутих слів

проковтнутих слів

проковтнутих слів

І

виблюваних  снів

і річок,

що несуть

душі братів

і кров ....ів

Над стиглим полем

політ

птаха

завмер.

Дивись!

Пре-

Будь

тут і тепер.

Обмеження екраном

твоїх спостережень,

опції і фільтри - відсутні.

Дивись!

Завмерлі крила,

завмерлі стеблі,

сонце низенько.

Змах!

Вітер!

Рух!

Тепер дихай,

тепер знімай вже

Своє відео.

2019

Нічний автобус

теплий, умовно пристойний прихисток

мандрівників без віз

і з наплічниками,

бітників, біженців

та просто безідейних волоцюг

різних куточків світу.

Була стаття про одного такого-

біженця, приреченого до смертної страти

в одній з африканських країн

початку двадцять першого сторіччя.

І от двадцять років поспіль

щоночі -

автобус і Лондон,

І нема в тому

жодної романтики,

але є примарна

надія

на милість уряду

її Величності.

Ця історія скінчилась добре-

йому шістдесят,

він має дах, документи і робить

фотопроект

про таких, як сам.

Брати і сестри англіканських парафій,

й умовно англомовні водії нічних автобусів

свідчили на його користь -

20 років дисциплінованих поїздок,

мінімум незручностей сусідам,

максимум непомітності,

волонтерство на кухнях для бідних...

Немає моралі в цій історії.

В нічних автобусах є сморід,

шум, холодні шибки,

нелегали з Грузії без зимових курток,

голосні розмови, тихий смуток,

співчутливі поліцаї,

підошва сусіда коло твого вуха,

а моралі немає.

Але завжди є надія -

якщо ти будеш милим,

займатимеш лиш одне сидіння,

допомагатимеш в церкві,

часом матимеш квиток -

водій нічного автобуса

свідчитиме на твою користь.