Олена Белінська/Бабка Лєнка

Бійся, бійся смоли у своєму серці,

Що зʼявляється від образи, ненависті і хронічного стресу,

Що на холоді камʼяніє, але вʼязка й липуча на спеці.

Вона не дасть тобі ні жити, ні навіть померти.

Пали, пали ту смолу у своєму серці.

Зігрієш близьких і осяєш дорогу далеким.

Хтось гляне захоплено на вогонь твій пекучий нехитрий…

А серце згорить.

І ніколи

Більше

Не буде

Боліти…

Пані відьма місить діжу. Випікає паляниці.

Пані відьма білить хату і розписує квітками.

Пані відьма борщ зварила і зварила горня кави.

Це в суботу. А в неділю – пані відьма йде до храму.

Пані відьмі 30 з чимось. Очі мертві, коси сиві.

Їй у березні чи в квітні, кажуть люди, душу вбили.

Пані відьма біль збирає, щоб у храмі світло й чисто…

І несе той біль додому, наче воду коромислом.

Темна ніч. Свічки у хаті. Пані відьма просить Бога

Взяти біль той і карати, не жаліючи нікого.

Пані відьма кличе пекло. Бурям вказує дорогу.

Біль чужий і свій вплітає в блискавиці і у громи.

Плаче Господь на іконі. Миро капа, капа, капа…

Все подвірʼя темно-сіре. Чутно сіркою в кімнаті.

Пані відьма видихає і іде кудись копати.

Знов приносить білу глину. Пані відьма білить хату.

«Тримати стрій!» ‒ кричали в небі янголи.

Луна котилася ‒ тримай, тримай, тримай…

На крила їм людські молитви падали ‒

Пекучі, наче фосфорний снаряд.

«Тримати стрій! Ми втримаємо небо!

Прийшла підмога, вистояли ми!»

Лиш молитви, які уже не здійсняться,

На землю поверталися слізьми…

В блаженстві й у вишині,

Де світло щедре й ласкаве,

Господь відкриває месенджер

Й запарює ранкову каву.

Бог любить, коли красиво:

Алілуя, амінь, любов і смирення.

Линуть послання з усіх сторін

З проханнями допомоги й благословення.

Іноді трапляються й подяки

За подарунки, про які Бог уже й забув.

Українці пишуть погано:

Таке не варто розбирати зі сну.

Незрозумілі слова і обірвані молитви.

Прокльони і просто матюки.

А якщо пустити на принтер,

В сльозах і крові ті листи.

Бог ставить ранкову каву

І пакує старий наплічник.

Якщо там зв’язку немає,

Молитви прийматиме особисто.

Він ходить розбитими вулицями,

Буває у бомбосховищах.

Вже знає, що іноді матюки ‒

Останні слова святого.

Учора зустрів Сатану.

Той пропонував евакуюватися.

«Боже, що ти у пеклі забув?» ‒

Кричав він йому і плакав.

Бог згадує запах кави,

Яку привезли волонтери.

Бог буде тут до останнього.

До останнього зайди мертвого.

Там, де замало віри,

Там, де милосердя убили,

Там, де хрести із душ

Йдуть на безіменні могили,

Йде чоловік степом

І посміхається.

Чоловік з позивним Християнин.

Не боїться ні градів, ні куль, ні мін.

Що б не послано було до загину

Для Християнина то все ‒ випробування віри.

А в окопі пацани – йому як діти.

«Християнине, ти точно все зможеш простити?»

Віра його глибока, та все ж він просто людина.

Каже: «Як людина, зможу багато простити.

Та навіть Бог дав прощення тому, хто щиро покаявся.

І більш не грішив,

Бо поруч вмирав на хресті!

Я можу прощати багато, навіть за двох чи за трьох.

Але я не зможу давати прощення щедріше, як сам Бог.

Думаю, Бог на прощенні спеціалізується і знається.

Хто я, щоб у прикладі його сумніватися?

Бог з кожним із нас з народження і до загину.

Бог нам посилає Хаймерси і Джавеліни.

Бог дав тобі поруч друга і волонтерів за спину.

У серці – любов до ближнього і ворога у прицілі».

Християнин

Чистить автомат

І посміхається.

«Ворог не кається? Ну то зроби, щоб покаявся!»