Хмара у калюжі
Ніч. Хмара заснула у калюжі,
Калюжа хмару сторожить.
А у небі все зірки байдужі,
І калюжу небо порошить.
Пройде день, два чи три—
Вітер виє, калюжа вся, немов в біді
а хмара в ній, як не крути,
Навіть якщо це лиш обриси бліді...
Іноді, любов —це є калюжа,
іноді, коли ми не байдужі.
Бо є калюжа, а є лужа,
Одне вічне, а інше витруть руки дужі.
...
Жеша К.Лавандовий схил
Дві тисячі дев’ятсот двадцять п’ятий рік,
а колись наш схил лавандою поріс.
А дощі ідуть — ті самі, як у той серпневий день, —
хоча справжнім був він у лютому лишень.
І скільки поколінь побачила ця земля!
Але вона вже поникла, погоріла, як і доленька моя.
Але вогонь — то діло славне, це життя як воно є.
Мабуть, в житті єдиний сенс — це знайти тут щось своє.
І пройдуть роки: десятки, навіть сотні, —
і нас не згадають нащадки наші сонні.
Згоряють наші душі, як і сотні наших слів,
і виживемо ми лише в думках тих, хто нас любить умів.
...
Жеша К.Дотик рук
Дотик рук,
ми всі закінчим саме тут.
Всі поляжем кістками, головою і плоттю,
а хтось закінчить не і бійці, в артблоці.
Для коханих ми всі складем зброю,
і навіть дітям це все здасться не грою.
Кохання тече, болить, обпікає,
але як жити без нього не кожен знає.
І всі у натовпі шукають саме “того”,
А я сама відчуваю паніку серця свого.
Мені страшно, бо я, мабуть, не знаю,
Чи вибереш ти мій дотик рук? Бо я завжди твій обираю.
...
Жеша К.Яблуні
Яблуні цвітуть.
Білі квіти, чомусь отруйні, наче ртуть.
Тут мали б бути рожеві плоди,
Але всі бруньки відрубали, як не крути.
І пройдуть роки, знову настане весна,
А я це все так і не «переросла».
Тиша на ґанку, тиша удома —
а людей навколо наче скувала втома.
І весна пройшла, і яблуні відцвіли,
і літо пролетіло, а плодів люди не схотіли.
І лежать тепер там, на траві,
яблука, гнилі всі, як і ми.
...
Жеша К.