ХХ

Ти будуєш мости

Я ламаю ім'я

Ти кохаєш до нестями

Я лягаю у пітьму

Ти копаєш сніг

Я тану

Ти крутиш танок

Я вмираю дома в мами

Ти просмерджене щастям

Я обкладене каменем

Ти цілунок ранку

Я келих напасті

Маршрутка — це своєрідне пекло.

Яке це коло?

Сморід людських туш

Близькість розгублених тіл.

Звуки сюрчання і невдоволення.

Вони ховають очі від пронизливих іскр.

Натовп лине, скупчується і стогне.

Стара карга тягне, суне свої торби.

Хтивий дідок роззявляє свою пику-морду.

Все, чого ти прагнеш — покинути якнайскоріше цю частку невловимого торгу.

Я бачу їхні обезбарвлені лиця.

Гидкі, чорнороті, звичайні смертні.

Його погляд блукає, шукаючи жертву.

Мета — знайти і в пащу швидко затягти.

Довгий, смердючий, горбкуватий

Тихенько тягнеться по свою хитромудру плоть.

Легесенько торкає, плигає униз

Моститься між твоїх самоскарбів.

Ти прієш.

Мрієш вмерти.

Рука, нога, хребет

Дружно ниють без надії.

Ось чарівний випадковий вдих

Ненароком.

Коли чуєш благословенний вітер з-за пліч своїх.

Ти починаєш

Цінувати

Сидячи у в'язниці пресвятих.

Життя

Стає блаженним

Як тільки ти покидаєш

Палаючий казан чортів огненних.

Я диявольське поріддя

Дитя сатани

Виплодок черева ганьби

Нице створіння

Концентрат жалюгідності

Мішанина земних негод

Згусток грішних діянь

Лихолице

Сором

Існування

Трагедія виживання

Жахнозлісне бичування

Недостойне

Підле

Слабохривце

Твого майбутнього вбивця

Штори штори блять коридори

Світло світло очі магнітно

Травень травень я люблю запахи травів

Камінь камінь вони тут гамір

Листя листя завтра живе у колисці

Час час гуля загляда на нас

Хмари хмари більш не хочу бачити кошмари

Воля воля пантруй мої опори

Щастя щастя за добро тобі не воздасться

Лоскіт лоскіт заміни свій колір

Хочеться увігнати собі в груди

Щось гостре і швидкодієве

Щоб зупинити набридливий і шалений стукіт серця

Яке не дозволяє відвернутись ні на хвилину

Тримаючи твоє замучене лице в своїх пазурах

Стискаючи і дивлячись як міниться твоя твар

Воно не зупиниться і хоче, щоб ти це бачила,

чітко відчувала

Швидкі, настирливі, рвані поштовхи, гупання у скронях

Бажання звільнитись зростає все більше, а виходу не видно, не чути, нічого, крім жалібного обливання кров'ю ненависного органу

Воно от-от і вискочить з-під тимчасового прихистку та побіжить лякати інших

Якого ти кольору, розміру? Скільки тобі ще протягти?

Усе не забуваєш про мене і все частіше дьоргання зайвих ниток

Керуєш мною як лялькар, тягнеш, крутиш, змушуєш божеволіти на місці

Навіть коли думки давно сплять, ти раптово зриваєшся з місця і волочиш мною по всіх зустрічних перешкодах

Спогадах — лабіринтами пам'яті

Єдині нитки обмотують мене з ніг до голови, немає жодної, яка б вивела на волю

Тому блукаю, спотикаюсь, продовжую шукати не в змозі залишитись помирати

Я не пізнаю свого обличчя

Не знаходжу його потворності

Не відчуваю огиди

Мимовільно стає страшно

Це не я

Тоді хто ж дивиться на мене з того боку дзеркала

Знайоме і водночас чуже

Дивне і знову ж таки примітивне

Очі лупають у відповідь

Гримаса повторюється

Але чого не почуваюсь собою

Жах проникає раптово і глибоко

Крутиться як зміюка навколо твоїх органів

Й різко стискає у вузол

Чави, гніви, не залиш і крихти

Пустотливий вимір мозку

Не чекає такої зливи