Сон
І колись настане час,
Коли тебе забуду.
І настане день, коли очі зі смарагду
Заплющаться і ляжуть спати...
Цей сон - він стане вічним.
Та хоч і тоді захочу знати,
Де і як тебе шукати:
Піду в Карпати, обійду всі хати,
Щоб людей навколо запитати:
Звідки в тебе такі чари?
Мов темні хмари,
Увійшли вони мені у саме серце.
Покрив ти мою долю гірким перцем.
Скажи мені хоч раз... будь чесним:
Чи кохав ти мене під шляхом піднебесним?
Чи бодай моє серце?
Та ні, я знаю, ти не кохав.
Ти бачив тільки моє тіло,
І всередині мене щоразу від цього щось боліло.
Твоя мрія була не я,
Ти бачив тільки себе...
Чи збрехав ти мені, чи собі, коли казав: «кохаю тебе»?
Настане час - і я тебе забуду.
І навіть ті очі зі смарагду
Я тихо відпущу.
Не згадуй мене більш ніколи,
Не говори й навіть не пиши.
Лягай вже спати...
А коли прокинусь я -
Себе піду шукати.
І цей шлях буде довгий та тернистий,
Бо зурочив ти мій погляд чистий.
Піду до лісу, попрошу богів,
Щоб цей обряд
Відпустив мене з твоїх нечистих лап.
Лягай ти спати і не прокидайся -
Я не згадаю більше цей етап.
Відпусти мене вже…Не хочу спати
Так, як спиш ти все життя.
Сон - це твоє забуття.
А для мене - є життя.
...
Анна