Було то на березі моря...
Було то на березі моря,
Чи в тіні біля ріки...
Похнюплені, ніби від горя,
Втомившись жити віки,
Сиділи дві німфи, як в раю.
Чи, може, русалки бліді?
Я знати як було — не знаю,
Лиш чула з розмови дідів.
Одна тоді мовила тихо:
— Як зорі руки твої.
Другої голос як вихор:
— Щось ти наплутала! Ні!
Які ще руки як зорі?
— Очі твої як пісні!
Буря почалася в морі,
Річку спінив буревій.
— Що за метафори дикі?
Хто тебе цьому навчив?
Одразу вітер став тихий,
Спокій простягся між нив.
— Сама я цьому навчилась,
я знаю значення слів.
Від грому тиша розбилась.
— Невже ми з тобою у сні?!
Сонце майнуло крізь хмари.
— Якщо це все сон, то ти знаєш,
що я співала. — Ти мариш!
Серце моє тільки краєш!
Бурі, блискавки, грози —
Стихло усе через мить.
Лиш павутиння, як роза,
Вікно позабутих століть,—
Встояло, дзенькнуло стиха
Жителям древніх лісів.
Багато накоїлось лиха
У вихрі із почуттів.
Русалки на це не дивились.
Чи мавки були то лісні?
...далі діди всі хрестились,
Питала: що далі? Та ні.
Один лиш з дідів тоді каже:
— Що далі не знаємо ми.
Бо, кажуть, то справа не наша,
Які ті русалочі сни.
18072019
...