Діана Таллєр

Він знову ночує в окопі під обстрілом щільним.

Працює піон... не рожевий, та тут свої квіти,

Багряною кров'ю невинних Авдіївка вмита.

З пораненням брата по зброї він просить: "Лиш дихай!"

Плащем усе місто накрите із диму молочним,

Не видно солдату з окопу безкраїх просторів.

Він зброю холодну міцніше руками стискає,

Від кулі сміливо рятує ще юного брата.

"Я зараз вернуся, тримайся!" - говорить до друга.

Він снайпера бачить, тож до бою кидається мужньо.

Ось постріл, і сила віддачі пронизує тіло,

Авдіївські вени від куль тих сильніше гуділи.

Вертається знову в окоп під ракет канонади,

Де в чорному ґрунті лежить побратим бездиханий.

На мить зупиняється серце солдата від болю:

"Пробач... я помщуся!" - над тілом холодним шепоче.

Здалося, затихло, відбили ворожу атаку,

Як з темряви куля спокійні думки розірвала.

Не зміг врятуватися.. Біль усе тіло окутав,

Він втратив свідомість, а пустош заповнила думи.

Вже потім, в машині швидкої, отямився воїн,

В руках не тримає вже зброю холодну...

Все далі із пекла летіла машина з солдатом,

А подумки хлопець із братом в окопі назавжди.

Завжди її вабили поглядом місяць і зорі,

Невинні та чисті, рятують життя це сурове.

Сьогодні милується дивом тим знов сама, в тиші,

Що в темряві ночі їй внутрішній голос колише.

Секунда, і руки порізами болю укриті.

Не треба ні зорі, ні місяць, ні правда, ні кривда.

Смілива, невпинно кружляє у вальсі зі смертю,

Танок - виживання, як гра, не пробачить їй втечу.

Позаду земля вкривається шлейфом із крові,

Нажаль, це - не шоу, реальності повість.

Освітлює напрямок місяць чітким їхнім рухам.

Мандрує минулим, що болем звучить їй у грудях.

Приходить в голову з буття забагато моментів,

Набридло життя це, буденність страшніша за пекло.

Їй жити не хочеться далі, надія вже тане,

На небо дорога готова, моменту чекає.

Не страшно... Звучить лиш питань забагато у серці.

Сльози солоні рікою, готова померти.

Кружляє в останньому вальсі, а янголи поряд,

Чекають безмовно, а очі: "Рятуйся!" - говорять.

Та смерть не відпустить ніколи маленької жертви,

Навіки затягне до чорного виміру мертвих.

Сказати потрібно багато, та люди не чують,

Немає від зради, байдужості в світі рятунку.

Танок добігає кінця, ось акорди останні.

Залишаться людям криваві без сенсу послання.

Смертельна забава скінчилася, душу забрали.

До раю душа дівоча відлетіла назавжди...

Молю тебе, Боже, врятуй Україну,

Прошу, поможи, бо без неї загину.

Помстись за дітей, що пішли так зарано,

Лишивши страшні та криваві тут рани.

Благаю, верни всіх, хто рано загинув,

Хто проти орди тої сили всі кинув.

Наповни життя безтурботтям і сміхом,

Коханням і спокоєм, щастям і світлом.

Земля ця вже кров'ю і болем умита,

Вся димом і попелом страху закрита.

Ми ніби мурашки - ми разом всі сила!

Війна ця лиш сили і мужність зміцнила.

Закрий Україну всю пологом миру.

Сховай якнайдалі печалі цю пору.

Спини, забери наше пекло на небо,

Дуель ця з жахом нікому не треба!