Дара Зульська

Очікування зустрічі, ця невідомість...

Ця туга за тобою всюдисуща...

Знайомство виявилося цілющим.

/З тобою/

Всередині тебе неоцінимість.

Нарешті в натовпі є силует.

Серце прискорилося вдвічі.

Я глянула знову у вічі...

/ Твої /

Душі від щастя стався злет.

Я ось подумала. А що було б...

/От нІчого мені робити/

...якби не стало зимно у твоєму серці?

А що якби у ньому розпустились квіти?

І я змогла б відчути як те серце б'ється?

Ох, знаю, в цім немає сенсу.

Минулого не повернути, почуття тим більш.

Хоч і зажив на серці шов...

Коханий, просто знай, коли пішов

Встромив немов ти в серце ніж.

Інколи друг, а інколи і ворог.

Сповнена радості, а потім пусто навкруги.

З піску викопувалась ось недавно, а завтра...

Знов собі кінцівки закопаю.

В собі шукаю я підтримки та в собі ж і пропадаю.

26.02.2024

Небезпечно. Ракети літають.

Та ніде соловейко так не співає.

Прокидається все. Рослини, комахи...

Коли то скінчиться ніхто з них не знає.

Небезпечно. Шахеди полюють.

Та немає ніде таких краєвидів.

Пшеничнеє поле, неба блакить...

Невже замало цих геноцидів?

Небезпечно. Та тут я, я вдома.

На рідній землі з близькими людьми.

Разом здолаємо страх і зневіру.

Разом виберемося з цієї пітьми.

Історія про лід і світло

Була собі країна, зараз - пустка льодяна.

Лиш зрідка пробивається там світло.

Продралося туди вороже військо підле.

Поблякла вся краса природи неземна.

Подекуди жевріють усередині країни вогники надії.

На віру у майбутнє світле без журби та горя.

Вони все ж не перекривають смутку море.

Невже немає тому протидії?

Та раптом зрозуміли люди:

Далеко не кінець це, лиш початок.

Авжеж є протидія! Надія тут - зачаток.

Те світло не лише з вікна...воно повинно бути всюди!

"У кожного в душі воно най буде!"

"Не дозволяти темряві заволодіти нами!"

"Цей біль мине, мине...з роками."

"Творімо же добро, у нас в країні сильні люди!"

Ці ніжні доторки твої...

Вони найкраще, що траплялося зі мною.

Ми лежимо з тобою, ковдрою укриті.

Вже десь позаду всі тривоги ті мої.

На вулиці зима, проте у серці полум'я палає.

Розведене воно...

Ні, не дотиками тими.

А зустрічами, від яких душа співає.

Багато стін у тебе було на шляху до мого серця.

Ця щирість намірів твоїх їх вщент розбила.

І лежимо тепер з тобою, ковдрою укриті.

Для лиш це серце б'ється.

Почула лиш їм'я його...

І вже тремтить моє серденько.

Побачитися хоче вже скоренько.

Віддав давно мені ти вже свого.

Почув лиш голос твій здаля...

І радісно воно знов заспівало.

В очах моїх щось заблищало.

Нікуди вже не хочу більше звідсіля.

Почула лиш що ось, прийшов кінець розлуки...

Тебе я міцно обійняла.

До себе довго-довго притуляла.

Аби заповнити твоїм парфюмом крихти муки.

Ми це змогли.

Ми це зробили.

Знов.

Як же сильно забути я намагалась!

Із серцем розбитим знову зосталась...

Знала ж - було вже подібне.

Знов прийняла рішення хибне...

Я довірилась знову, повірила в намірів щирість.

Тепер у душі зосталась лиш сирість.

"Одна з" я для тебе була, ніким більше.

Прощавай- без проблем знайдеш жуйку іншу.

Сказали мені: "Довіряти нікому не можна.

Навіть тінь своя у темряві нас полишає".

Та чому собі довіряти навіть не можна?

Після себе сувовість у голосі щось залишає.

Та хіба ми самі не опора завжди для себе?

Хіба ти сам не той, хто з тобою у радості й горі?

Проте часто буває й таке -

Сам себе заганяєш й опиняєшся в глибокому морі.

Бути море це може різним.

В когось то сум, у когось зневіра.

Так важливо тут не сплутати вигадки з дійсним.

Залишатись повинна якась до ближніх довіра.

З тобою справжнєє кохання я пізнала.

Ніколи я людей таких як ти не зустрічала.

Такі, як ти, у радості, у горі - завжди поряд.

Не лине з їхніх вуст смертельний яд.

В твоєму погляді на мене ніжність та любов.

Поруч з тобою пристрастю наповнюється кров.

Лиш тільки ти володар мого серця.

З тобою воно так щасливо б'ється!

Щасливо - одне одного ми маємо з тобою.

Щасливо - одне з одним можем бути ми собою.

Так дорожу я тим, що маю тебе у житті оцьому.

Дав зрозуміти ти - не розлучити нас нікому!

Безодня очей твоїх мене знов заворожує.

Немов стрибнути униз вона знову запрошує.

Знаю: вниз летітиму, проте не розіб'юся -

одна з причин чом втратити тебе я боюся.

Ти мій спокій, ти - гармонія світу мого.

Знаю точно, я - володарка серця твого.

Я для тебе (сказав ти) промінь, що крізь темряву в серце твоє проник.

Неодмінно я впевнюся, щоб присутності слід її повністю зник.

Втомилася. Втомилася я дуже.

Руїн минулого не хочу більше споглядати.

Як відпустити йОго? Хочу цього дуже!

Так хочу вже майбутнє світле виглядати!

Здається все мені, що не живу - існую.

Наскільки темрява вже встигла мене полонити.

Здається, що не стану переможцем я цього двобою.

Проте їй не забрати одного-мого бажання жити.

Блакить його очей знов у моїх думках...

Я забути не можу..чи скоріше не хочу..

І ім'я його знов на вустах.

Він не мій, а зробити нічого не можу.

Я не можу і права не маю.

Вже належить він іншій.

Своє щастя колись теж упіймаю,

Стане на серці у мене тепліше.

Бажаний спокій мені ти даруєш.

Коли вустами п'янкими цілуєш.

В очах твоїх солодку безодню я бачу.

А при згадці про тебе знов плачу.

Проте усмішка все знову осяє.

Попри те, що тебе зараз поряд немає.

Не зі мною, але все відчуваю...

Знов зустрінемось ми-точно знаю.

18.06.2023

це дихання на моїй шкірі

а очі ці немов сапфіри

знов подих перехоплять

мене в полон захоплять

і витягнуть з зневіри

18.06. 2023

Могла. Могла, та не схотіла.

Душа у інший напрям полетіла

тихенько крилами затріпотіла

куди летіла долетіла.

Було. Було й пройшло.

Душа зцілилася моя

і знов душа моя моя

і знов сама собі своя я.

Могло б. Могло б, та не змогло.

Така була напевно воля

чи може була моя доля...

такою...

туди все ж долетіла стріла Коля *.

*Поль Рене Коля -французький лучник, чемпіон и призер літних Олімпійських ігор.

Не треба воно- сумувати

За тими, кого поруч вже нема.

Сумуй за тими, хто хотів з тобою щастя розділяти

А не за тими, хто лишив,коли була в душі пітьма.

Ті люди вже не згадують про тебе,

Живуть вони своїм життям.

Тому, прошу, не перекинь вину за те на себе

Що розійтися довелось тим двом шляхам.

Можливо й приховали вони щось від тебе

Аби зробити те,що правильним для них було.

Або і взагалі вони тебе не цінували

Проте таке відчутно вже б було.

Історії в житті бувають різні,

Але повір, не вартий суму твого той,хто сам...тебе полишить захотів.

Відкрий себе тепер для іншого,нового

І не турбуйся вже про тих,хто кинув ще за перших "холодів".

Не знаю я як буде воно далі,

не розумію я куди мені іти.

Та все ж продовжую крутити я життя педалі,

Бо знаю - треба до мети дійти.

Мета моя проста - знайти покликання своє,

яке шалено калатати серце змусить.

Відчути хочу я , що "Ось, оце моє,

це те, чого душа так сильно просить".

Та точно знаю я - не може зле тривати вічно,

бо ніч завжди замінюється днем.

До того ж ,жити я не зможу вічно,

тож насолоджуватись треба кожним днем.

_________________________________________

Дякую,що дочитали до кінця та , будь ласка, як би не було складно, продовжуйте крутити педалі життя і знайдіть для чого жити.

Усіх обіймаю❣️

Дивилася на фото твоє - груди щось неначе стисло.

Напевно то страждання пережиті через тебе тисли.

Це відчуття неважко зрозуміти і ігнорувати,

Я не планую більш тортурами цими себе займати.

Так, саме так, тортура.

Ніяк інакше це і не назвеш.

Нехай веселу пісню тер загра бандура

Хоча "коханою" мене вже не назвеш.

Готова я нарешті далі повноцінно жити.

Готова я новому повністю відкритись.

І, незважаючи на все, що довелося пережити

Більш не дозволю серця брамі зачинитись.

Осяяло мене...неначе вп'ялося у мене бджоли жало.

Кохання - ось чого мені не вистачало!

...Для щастя й задоволення потреб духовних.

І не могла не мати я думок гріховних

Про палкі губи на моїх палких губах,

Про очі, сяють що при погляді лиш у мої...

Про ніжність доторків і після страсне "ах..."

Та раптом ніби душ холодний прийняла я.

Я зрозуміла - то не те, а де філалія? Де я?

Почати треба в першу чергу з себе, так?

Ось наберуся я упевненості у собі...

Ось перестану я тонути у журбі...

Чрез те, що могло буть інакше.

Осяяло мене, і з цьої самої хвилини

Робитиму я все, аби СЕБЕ любити тільки краще!

30.01. 23

Ота усмішка...ще іноді таке буває..

Мій мозок серце знов перевіряє.

Не розумію я, чому усе ще інколи в моїх думках ця усмішка.

Хоч добре, що не бачу її в снах.

Ті почуття вже наче і пройшли...

Але як тільки усмішку я ту згадаю

Відразу знову поринаю

У відчуттів тих вир, що вже не повернути.

Мені їх вже ніколи не забути,

Не хочу і не зможу повернути,

Та зможу знову їх відчути.

Потрібен лиш один він - час.

Не бійся душу свою ти відкрити,

Не треба її двері зачиняти.

Так легко її замикати.

Так важко відчиняти знов.

Не бійся ти що боляче знов зроблять.

Таке можливо, але тепер ти інший.

Удари долі, друже мій, сильніше роблять,

Вже маєш за плечима досвід більший.

В житті бувають злети та падіння,

Одне без іншого не може.

Та той, хто має над собою володіння

Обов'язково все здолати зможе.

Якщо з тобою бути хоче - обов'язково буде.

Людина та,яку безмежно ти кохаєш.

В скрутну хвилину завжди поряд буде,

Цю істину, на жаль, ти осягнути не бажаєш.

Ти зрозумій, вона зробила би, здавалось, неможливе

Для того, щоб навік з тобою бути.

І усе інше враз би стало неважливе,

Та бачиш сам - все ж вибрала забути.

Забути перший поцілунок, який таким був особливим...

Для тебе тільки, як вже виявилось потім.

А так хотілось залишатися таким щасливим!

Обов'язково станеться це потім.

Щаслива я,бо можу відчувати

пориви вітру, дотик рідних рук.

І віру мою в себе не здолати,

не проміняю нінащо свій серця стук.

Щаслива я,бо бачити я можу

проміння сонця і танок сніжинок.

Та й з друзями зробити зможу

у затишній кімнаті фотознімок.

Щасливим будь і ти,мій друже.

Повір мені, ти маєш сенс буття.

Хоч інколи буває і "недуже",

та є із того вороття.

Важливо це-себе любити.

Любов до себе є основою всього.

Так, знаю я, багато чого важко пережити,

Проте,прошу, не допусти цього.

Не допусти до себе ти огиди

Бо краще тебе самого ніхто не заспокоїть.

І не підтримає у часи кривди

Коли лихе хтось щодо тебе скоїть.

Не допусти до себе неповаги.

Не дозволяй об себе ноги витирати.

Обов'язково наберись достатньо ти відваги

Та покажи: "Не прагну час я свій на тебе витрачати".

Не допусти знецінення можливостей своїх.

Ми часто можем набагато більше, ніж здається.

Тож не дозволь приниження бажань твоїх!

Нехай у тебе,друже, все вдається!

Прекрасні ті троянди, чи не так?

Їх ніжки пелюстки....І пахнуть гарно так ...

До них я доторкнутись забажала -

з'явився крові на вустах залізний смак.

А злитки ті...прям так і сяють...

Так манять, ох, так душу забавляють!

Та ближче підійти мені не дозволяють...

Як потім виявилося то був лиш шоколад.

Так і з людьми буває...

От закохається й усе на світі забуває...

навколо себе і не помічає

шипів троянди тої.

Але шипів тих може ти і не відчуєш.

І злитками тебе вже може не здивуєш.

Проте якщо все ж потяг ти відчуєш -

прошу, не дай себе ти засліпити.