Xonna

Знаєш, коли вірші не пишуться

Коли заглохла душа.

Я дивлюсь, пустими очима.

Я не бачу нічого,

Тільки вітер цілує мене в уста.

Але деякі люди,

Можуть завести двигун,

Запустити в мені життя.

І тоді, очі знову блищать на сонці.

І я знову пишу вірша.

Як називається стан цей?

Коли ти лежиш цілий день.

Коли ти не хочеш нічого.

Навіть спати також не можеш.

В тебе голова завжди запаморочена,

І відчуття приглушені, в ауті вони.

Тобі вже не допомагає музика,

Тебе не відволікають ігри та друзі.

Ти просто лежиш, цілий день напроліт.

Що ж це таке?

Дайте відповідь мені.

Приблизно два дні тому

Я зрозумів, що бажаю від цього життя -

Я обрав для себе мету.

І зараз літак везе мене у невідомі місця.

Мій шлях був довгим.

Серце хотіло тиші, душа - змін.

Я відчув цей поклик,

Вийшов за межі "звичного", приборкав сплін.

Ось вже поряд - самотність моя,

То царство душі, спокій моїм відчуттям.

Нарешті опинився я сам.

Більше жодних людей, і ніяких соціальних ран...

Все пронизано тишею.

Незвіданий острів дарує спокій.

Віднайшов себе справжнього,

Зцілив свою душу від полум'яних мрій.

Я сиджу на пірсі, вже сам,

Навіть птахи ті чудові, тропічні

Не відривають мене від загоєння давніх травм.

І тільки хвиля тихенько шепоче мені:

- Поринь у глибини себе, віднайди

Музику серця свого в цій тиші.

Вийди за рамки минулого, залиш сни.

Не зупиняйся ніколи - то смерть для душі.

~3•серпня•2023~

Я пишу вам цього вірша.

Але не виходить,

Пальці замерзли.

Тільки третя ранку

І цей вірш останній.

Я скоро вмру, уперше.

Я сиджу під завалами будинку.

Раніше цілого.

Зима, на дворі мінус,

Але тепло в душі моїй.

Я не жалію,

Життя прожите гарно.

Хоча і коротке, ще б декілька днів,

Написав я б тоді не один,

А два вірша.

І обидва прочитали б усі,

Ви.

Я зараз напишу вірш

А потім він зникне, бо

Байдуже скільки його побачить обличь

Його забудуть, і він зникне.

Тому, чому ми не пишемо

На паперових серветках?

А потім не підпалюємо їх на вогні.

Так, той вірш ніколи б ніхто не побачив

Але він був написаний, і це – головне.

Писати вірш

Це бути дивним.

Це бути не зручним для всіх,

Бо ти інакший,

Ти дивишся на небо,

І там, вже пишеш свій наступний вірш

Маленька історія

Про маленьку дівчинку.

У маленькому місті,

Вона жила у маленькому домі

З маленьким татусем,

Та маленькою мамою

то була родина карликів

Я йшов по вулиці.

Я був страхом для всіх.

Я був коханням для бажаючих,

Я був дивним перехожим, серед всіх.

Хтось бачив в мені старця.

Хтось розглядав дитину.

Для когось молодиця я прекрасна.

А хтось і гривні не подасть на пиво.

Я жив постійно, знову й знов.

Я кожен день, для кожного інакший.

Я безликий, але ликів в мене сто,

Чи більше, вже не пам'ятаю.

Навіть ближчий друг

Що визнає мене таким, як є.

І той мене не бачить тим єдиним.

Для нього я постійно то одне обличчя, то нове.