Таємне зерно

Таємне зерно в мені є,

Воно в мені проростає,

Я не знаю чому,

Та змене воно - все вижимає.

Не знаю що то за квітка буде,

Коли вона проросте,

Якою будуть пелюстки її,

Яким ароматом повітря вспашить.

Воно обплело мої сердце й легені,

В мозок поволі прокралось таємно,

Шлунок звязало неначе плющом,

А очі стали цілющим руслом.

В зростані своєму воно все взяло,

І вірю віддасть - так як було,

Мрію про те що ця квітка моя -

Буде прекрасна як небесна зоря.

Буде світити усім від усюда,

Та до самого сонця зростати,

Стане опорою самого неба,

І відкриє прохід до мого сердця.

Я все би віддав за тиху ніч,

Без дум та ідей про цей світ.

Таку мовчазну неначе сон,

Щоб в місячнім сяйві згорав білий льон.