Спокій

Барви червоні і лукаві,

Огортають мене в ванній,

Тону в барханах пустельних,

Накриває бурею густою,

Я поринаю у думи свої,

Не знаючи що там чекає,

Втомився від порожнечі,

Не має сил її вдовільняти,

Краще просто розбити,

На тисячі маленьких фрагментів ,

Їх ніхто не збере,

Не зоповнить мою порожнечу,

Окроплю це дійство я кров'ю,

Щоб висікти це у думках,

Про жахливість тієї долі,

Що мене по життю спідка,

Вона уже вкоренилась,

В моєму райськім саду,

Розрослась і обплела,

Дерева фруктові - спокою,

Немає цьому вороття,

Не дарма я посадив,

Цей плющ болю й страждань,

Він дає мені сили,

Не продовжувати ці брикання,

Не робити щось важче,

Аніж старатись, боротись,

Здатися - не усяк може,

Бо боротьба то життя,

А жити хочуть усі,

Від дорослого і до маля,

Тож я боротьбу покидаю,

Білий стяг майорить наді мною,

Я все би відав за можливість,

Вкусити плоди - спокою.