Рано вранці

Я сиджу, десь у парку,

Занурившись в спогади свої.

Відчуваю якусь слабкість,

Але точно знаю, що не хочу знову в ті краї.

Вітер розвіює кучері,

Туман ніби очищує розум.

Одразу так спокійно на душі,

Розуміючи моменту цього задум.

Піді мною трава,

Ще навіть трохи відчутна роса,

Яку залишила мряка,

Прибираючи залишки минулого дня.

Напевно, я маю переживати самотність,

Адже біля мене нікого нема.

Але я маю тільки спокій

І у мене, чомусь, зовсім холодна голова.

Я просто існую, зараз і тут,

Відчуваю повністю ці секунди.

Чую як вітер завиває навкруг,

Ховаю руки в кишені від прохолоди.

Я дійсно не знаю, чому я "маю" комусь,

Хіба це не особиста історія?

Я відчуваю те, що прийдеться.

Хоча, можливо, це лише теорія.

Я "мала б" переживати самотність і смуток.

Так точно було у якомусь то фільмі.

На жаль, чи може на щастя я справжня і тут,

Тому я спокійна при цьому штормі.