Кобра

Торкаюся подушечками пальців

шершавості, що оксамитом вкрита.

Сліди отруйні на моїм зап'ясті,

холодна шкіра. В грудях лезо вбивці.

Смертельно ніжна, небезпечна кобра,

спокуслива, нестримна, дика німфа.

Ти янгол, хоч на демоницю схожа,

удень зміїна сутність не помітна.

Як мертвий промінь срібного світила

окреслить постать у віконній рамі,

святе та грішне з надр твого тіла

зійде на мене вперше і востаннє.

На ранок доторки блискучих лусок,

прудкий язик на венах біля шиї...

Мов мильна куля, світ навколо луснув,

залишились цілунки темно-сині.

Розплющив очі - тиша біля ребер,

у скроні спалахом ударив спогад...

Пекучий холод, що ішов від тебе

на кригу в грудях аж ніяк не схожий.

Пішла від мене, впорснувши отруту,

єдина ніч залишила відбиток,

та все одно чекаю грішну згубу,

бо ти є кобра, що не можу не любити.

(Травень 2023 р.)