Навмисно

я навмисно стала похмурим вівторком,

або ранком без кави після безсоння.

стала в спекотну погоду непосильним підйомом,

потопаючи у власних брехливих чеснотах.

ніяких «люблю», «ти найкращий», «сумую»,

лиш іноді невпевнений дотик до твоєї руки.

«мені без різниці», поки десь глибоко власні чорти наді мною глузують,

у темну безкрайність мій гнів ведучи.

мене порівнюють з задушливим транспортом ввечері,

з почутою в мить щастя болючою прикрістю.

кажуть, я ніби холодна вода за температурою «мінус» за цельсієм,

похована під вагою сорому й хтивості.

ти — прохолодний під'їзд у спекотне «плюс тридцять»,

чи може ковток рідини після бігу.

приємна субота, кохання і пристрасть,

у хвилини турботи міцні до знемоги обійми.

між нами ущелина розміром з «вічність»,

та й зі мною життя ти промарнуєш дарма.

але всі прокльони про мене — це дійсність,

тому не проси, аби тебе сонцю, замість луни, віддала.