СХІДНА ПРИНЦЕСА (луганському дитинству)

Моя принцеса говорить швидко, сміється, захлинається словами,

Бігає, стрибає, співає, танцює, поправляє волосся руками.

Курить за гаражами – понарошку, не в затяг, смішно тримаючи сигарету.

Вночі вона дивиться на зірки – шукає щасливу прикмету.

Інколи цупить косметику сестри – фарбує обличчя яскраво.

У білих кросівках виходить надвір – і позирає лукаво.

Читає якихось Маркеса, Сартра, Камю, слухає рок з матюками.

І з мене на мить вибиває дух, випадково торкнувшись руками.

Ганяє від станції і до шахт на мопеді у міні-спідниці.

Світить білизною – мріє – хтось забере до міста, а може й столиці.

Притискається довірливо під дощем, ховається під моїми руками.

Хмурить брівки – не добере – як поводитись із чоловіками.

Червоніє легко, оповідає чутки, ледь чутно шепоче дурниці.

І пахне квітами і вугіллям, дюшесом і залізницею…

Все відлетіло. Далеко позаду наші літо й дитинство.

Сили Небесні, бережіть принцесу мою і наше спалене Королівство.