Чорна скриня

Постбуревій несе мені в дар покору:

Кисень її гіркий і ковзкі обійми -

Цівка життя натомість того напору,

В котрому рухались тільки святі та відьми.

Може, планети - це чотки в руках брахмана:

Нас ще тримали - в знаменник тепер летімо..

Докори по корі по дотичній - в зиму..

Там, де ядро заціпило так рахманно,

В стужу, у мінус, в арктичний суворий спокій

Час новий день вже тягне, немов на дибу

З гаслом, що це все одно був найкращий вибір..

Тяжкі дари твої, та приймаю їх, Саваофе.