Видіння Єви

Коли мені потрібно подумати, я завжди приходжу сюди. Запашна кава, зручні диванчики з кольоровими подушками та великі вікна з краєвидом на місто наповнювали мене якимось незрозумілим натхненням та бажанням все обміркувати, а потім взятись до дії. Але зараз це не допомагало.

Я вже другу годину пила своє лате і дивилася в копію документу, яку вчора винесла з відділення поліції, та все не могла зрозуміти, що мені робити з цією інформацією. Позаду залишилась безсонна ніч та кілька годин медитації, проведені у спробах щось побачити у видіннях. Це не спрацювало, звісно. Простих фактів, записаних на папері, мені замало, щоб викликати видіння, але спробувати я повинна.

Колишню дівчину мого хлопця вбили два роки тому. Вона поверталась додому з навчання. Вирішила скоротити шлях через стежину між гаражами. Там вже чатував той, хто її задушив. Ця справа була серед інших нерозкритих, які мій слідчий вручив мені з проханням допомогти. Проблема в тому, що злочинця знайшли. Він сам заявився у відділення і розповів що сталося, та це було дивне зізнання. Суд навіть призначив психіатричну експертизу стану заарештованого, хоч лікарі нічого так і не виявили. Підозрюваний сказав, що знає всі подробиці злочину, бо бачив їх очима вбивці.

У мене було припущення чому ця справа серед нерозкритих, але воно мені зовсім не подобалося. Я дуже сильно не хотіла думати про це, бо якщо це правда, то впевненість в непогрішності мого коханого сильно похитнеться. Але що якщо цей чоловік, Костенко Антон, не скоював вбивства? Що як він є просто свідком? Свідком, що має певні надприродні здібності.

Якщо це так, то слідчий в цій справі заарештував невинного. З цим обов'язково слід розібратись. Та мене турбує інше запитання. Чому Андрій звернувся саме до мене? Невже він підозрює, що я маю схожий дар? Піти до нього зараз і розпитати, означає все підтвердити. Я на секунду уявила як роблю це. Розповідаю Андрію деталі вбивства, які не знає ніхто крім вбивці. Та одного разу він дозволив позбавити волі людину, яка просто намагалась допомогти слідству. Як вчинить зі мною?

Мені потрібно самій розібратися в цій справі і перш за все хочеться поговорити з ув'язненим. Але щоб зустрітися з ним мені знадобиться допомога.

– Єво! Як практика? – запитав мене декан факультету як тільки я увійшла до нього в кабінет.

Ця людина є однією з небагатьох, хто знає про мій зв'язок з надприродним. Дізнався не так давно і мені все ще було дивно, що не викликав санітарів, тож я намагалась зайвий раз з ним не перетинатися, але зараз лише він міг допомогти здійснити задумане. Крім того, закладаюсь, що декан знає більше ніж розповідає.

– Пройшла успішно, але куратор ще не підписав. Зате підкинув мені деяку інформацію до роздумів, – підсунула я до нього теку зі справою. – Ви ж в курсі цієї справи? Саме про це ви мене попереджали, коли просили не розповідати Андрієві про свої здібності?

Він лише глянув одним оком на документ і цього було достатньо, щоб зрозуміти про яку справу я говорю. Декан відкинувся на спинку крісла та замислився.

– Ти хочеш зустрічі з тим чоловіком?

– Не просто зустрічі. Мені потрібна можливість доторкнутися до нього, а звичайні тюремні побачення це виключають.

– Думаю, я зможу це організувати. В мене є знайомий, що завинив мені послугу.

Після одного телефонного дзвінка мені дали добро на відвідини. Я щиро подякувала Володимиру Петровичу за допомогу та поспішила на автовокзал, бо потрібна мені колонія знаходилась за містом.

Я вийшла з автобуса, глибоко вдихнувши морозного повітря, та покрокувала в сторону комплексу сірих будівель, огороджених колючим дротом. Земля була твердою від морозу, а лід від калюж хрускотів під ногами. На пропускному пункті мене уже чекав знайомий Володимира Петровича, чоловік років сорока. Майор Гусенко обіймав посаду заступника начальника в'язниці і був надзвичайно радий, що цією дивною послугою йому вдалось так легко розрахуватись з полковником, адже той одного разу врятував його кар'єру.

Майор оформив мені перепустку, намагаючись водночас дізнатись навіщо мені це побачення. Я відповіла, що пишу дипломну роботу про психологію вбивць, а окрема кімната потрібна, щоб обстановка була максимально налаштовувала на відкриту бесіду.

Мене завели в кімнату, де крім стола та двох стільців нічого більше не було. Розказали про заходи безпеки та попередили, що розмова фіксуватиметься на відео. Вже через п'ять хвилин двоє охоронців привели ще зовсім молодого хлопця, посадили на стілець та прикули наручниками до стола. Хоч я знала, що йому ще немає тридцяти, та на фото це якось не відчувалось. Коли в кімнаті залишились лише ми двоє я привіталась та почала свою розповідь з того, що знаю про його дар.

Секунду назад переді мною сиділа людина що повністю зневірилась у житті. Коли він тільки зайшов та подивився на мене байдужим поглядом, я одразу зрозуміла, що не міг він нікому зашкодити. Коли ж я згадала про дар, його очі засвітилися надією. Тоді я пообіцяла собі зробити все можливе, щоб допомогти йому та знайти справжнього вбивцю.

– Я з дитинства міг занурюватись у свідомість людей. Наче я на мить стаю кимось зовсім іншим і бачу все, чим ця особа керується в певний момент. Я працював психологом і така здібність завжди мені допомагала зрозуміти пацієнтів, але вбивство тоді побачив вперше. Це мене повністю приголомшило. Я бачив як руки змикаються на шиї дівчини, але нічого вдіяти не міг, бо то були не мої руки. Я не роздумуючи пішов в поліцію, де з мене тільки посміялись, записали мої контакти та порадили самому звернутись до психолога. Та вже через кілька годин, коли знайшли тіло дівчини, сліди на якому відповідали моєму опису, повністю змінили свою думку.

– Слідчий Андрій Лужний. Це ім'я тобі про щось говорить?

– Це його наречена загинула? Ми говорили кілька разів. Хоч він і не мав права втручатися в слідство, але постійно був в курсі подій. Одного разу накинувся на мене з кулаками, назвав хворим психом, погрожував посадити на довічне ув'язнення. Але я не виню його. Для всіх виглядало так, наче я хотів, щоб мене вважали вбивцею, проте не хотів відповідати за такий злочин, тому звинувачував когось іншого. Тільки хвора людина може так мислити.

Наречена? Невже в них все було так серйозно?

– Я можу доторкнутися до тебе? Хочу спробувати побачити те, що бачив ти.

– Це можливо?

– Колись я робила подібне зі своєю бабусею. Але твій дар відрізняється від мого, тож не знаю чи вийде, – пояснила я. – Зосередься. Думай про видіння. Стеж за диханням. Воно має бути повільним та рівномірним. Готовий? – запитала я та доторкнулась до його руки.

Було похмуро, на обличчя крапав дрібний дощ, та я не відчувала дискомфорту. Зосередилась на Відчутті прохолоди на гарячій шкірі. Увагу привернув якийсь рух. Дівчина обережно ступала по землі, оминаючи болото. Дивлячись здалека на цю тендітну фігурку в мені спалахувала справжня лють. Я пришвидшила крок та наздогнала її, схопивши за плече. Вона скрикнула від несподіванки, а коли її погляд впав на моє обличчя, намагалась продовжити свій шлях, та я не дала. Я хотіла сказати, що це вона у всьому винна, але побачила обручку на пальці і втратила можливість ясно мислити. Через криваву пелену ненависті бачила як руки в поношених шкіряних рукавицях передавлюють шию та забирають останній подих дівчини.

Я різко розірвала контакт. Руки тремтіли. Іноді я ненавиділа свій дар за видіння чиєїсь смерті. Це втомлює і забирає надію в хороше. Та дар цього чоловіка... не тільки бачити, а й відчувати очима інших. Як він ще залишився при здоровому глузді?

Думками повернулася у видіння, зосередившись на відчуттях вбивці. Ця лють, коли він побачив обручку... це особисте.

– Вона його знала, – сказала я, коли повернулась у реальність.

– Я намагався донести це їм, але на той момент мені вже ніхто не вірив.

– Я спробую знайти його. Ти мені віриш?

Він опустив погляд на свої руки. Побачив, що мимоволі мне пальці і поклав долоні на стіл.

– Не зрозумій мене неправильно, я дуже вдячний за допомогу, але чому ти це робиш?

– Те, що ми бачимо, недоступно більшості для розуміння. Нам слід підтримувати один одного. Знаєш, я завжди боялась опинитись на твоєму місці, – на прощання зізналась я та покинула ці непривітні стіни, сподіваючись, що більше ніколи сюди не потраплю.

Поки поверталась, думала над наступними кроками. Слід би поговорити з друзями та батьками вбитої, але як мені відрекомендуватись? Потрібне щось переконливіше ніж: "Привіт. Я хочу дізнатись хто вбив колишню мого хлопця". Та в потрібний момент слова наче самі злетіли з губ.

– Добрий день! Я Єва, подруга Олі. Ми з нею деякий час близько спілкувались в інтернеті, але потім зв'язок обірвався, і як я не намагалась знайти її, мені вдалось відшукати тільки цю адресу, – стояла я перед дверима батьківського будинку дівчини.

– Вона померла майже два роки назад, – сумно відповіла мені жінка середнього віку з короткою стрижкою.

– Мені дуже шкода, – висловила я свої співчуття. – Що трапилось? Ви можете розповісти?

– Проходьте всередину, – прочинила вона двері ширше. – Знаєте, моя дочка ніколи не розказувала про вас.

– Це було недовге спілкування. Але дуже продуктивне. Ми обговорювали один бізнес проєкт і зараз я маю можливість його реалізувати. Тому й хотіла розшукати Олю, бо вона дуже допомогла мені з підготовкою. Те, що ви сказали в мене просто в голові не вкладається. Як це сталося?

– Якийсь маніяк задушив її, а потім пішов в поліцію та зізнався у всьому. Зараз він сидить у в'язниці, та від цього не легше.

– Це так жахливо. Вона ж саме збиралась виходити заміж.

– Її наречений був просто в розпачі. Ніяк не міг повірити, що люди можуть прикривати свою жагу до вбивства всякими вигадками про надприродне та чекати, що їх просто виправдають, бо вони особливі.

Он воно як. Тепер зрозуміло звідки в нього таке упереджене ставлення.

– Ви зовсім не вірите в такі явища? Що якщо цей чоловік міг говорити правду? Тоді її вбивця може бути все ще на волі, – з надією запитала я.

– Оля ніколи не мала ворогів. Її всі любили. Були люди, що заздрили її щастю. Колишні подруги, наприклад, але ніхто б її не скривдив.

– Ви б не могли дати мені адреси її друзів. Оля згадувала, що знає хорошого юриста, а мені б такий зараз знадобився.

– Це, мабуть, Сергій. Вони з дитинства дружать. Невдовзі після смерті Олі він одружився з її найкращою подругою. Смерть Олі неймовірно зблизила їх. Вона була б цьому рада. Завжди говорила, що вони ідеальна пара. Я запишу вам їх адресу. Юрист він справді хороший. Навіть мені одного разу допоміг розібратись з банківськими справами, коли не було чим оплачувати похорони.

– Спасибі. Ви дуже допомогли. Мені дуже шкода, що таке трапилось з вашою донькою.

Я вирушила за новою адресою. Цього разу двері мені відкрила молода жінка з річною дитиною на руках. Їй я сказала, що хочу придбати житло в цьому будинку і цікавлюсь зараз у всіх як тут живеться. Квартира тут справді продавалась. На першому поверсі я оголошення бачила.

– Сусіди милі, хоча переважно усі пенсіонери. Всі одне одного знають. Мій чоловік з дитинства тут живе і не хоче переїздити, хоча для мене це місце занадто тихе.

– Я чула, що тут вбивство сталось два роки назад.

Дівчина моментально посумніла та сказала:

– Так, то була моя подруга. Це якраз її житло продається. Але того психа вже спіймали, тож вам нема про що хвилюватись.

– О, ні. Якщо я вже збираюсь купувати житло загиблої, то хотіла б знати всі подробиці.

– Навіщо я це сказала! – зітхнула, але продовжила. – Її батьки вже понад рок намагаються ту квартиру продати. Тільки не кажіть їм, що то я все розбовкала.

– Розкажіть мені про ту дівчину, – натомість попросила я.

Крім уже відомого мені, я дізналася, що Оля виросла в цьому районі. Коли вступила в університет, батьки з'їхали та залишили квартиру їй. Вона ж взяла до себе жити найкращу подругу. Подруга виявилась охочою до балачок, тож невдовзі я була в курсі всіх подробиць життя Олі. Виявляється вона довго зустрічалась з одним хлопцем. Також з цього району. У них було все серйозно, але він якимось чином присів на наркотики. Вони то сходились, то розходились. Він обіцяв кинути, проходив терапію, але все одно зривався. Ставав агресивним. Іноді міг брати в неї гроші без дозволу. Нічого дивного, що дівчина почала зустрічатися з іншим. Частину про те як нове кохання дало їй сили рухатись дальше мені було важко слухати, тож довелось спішно закруглятись, попередньо уточнивши де тут лігвище наркоманів. Пояснила свою цікавість тим, що зовсім не хочеться випадково на них натрапити.

Я сиділа на лавочці напроти будинку, де живе колишній Олі, поволі замерзала і думала що робити далі. Якось неохота самій сунутись в пащу звіра. Я майже впевнена, що то був він. Стояв собі під кайфом, раптом побачив колишню і вирішив з нею поговорити. Потім побачив обручку і йому зірвало дах. Наркотики б пояснили той туман в голові, напад люті та нечіткі думки. Але я не зможу підійти до Андрія і просто тикнути пальцем у випадкову людину. Мені потрібні докази.

Я вже розпитала про нього сусідів. Він дійсно був залежним, а його квартира стала справжнім кублом для наркоманів. Та два роки назад усе змінилося. Хлопець зник на деякий час, а повернувся зовсім іншою людиною. Влаштувався на роботу, завів собаку. З того часу більше ніхто на нього не скаржився. План визрів, коли я вже ніг не відчувала від холоду. Доведеться знову прикинутись кимось іншим.

– Доброго дня. Ви Віктор Дорожний? До вас звернутися мені порадив мій друг. Він також колись страждав від наркотичної залежності. Річ в тім, що я пишу статтю, щоб допомогти людям усвідомити цю проблему краще і шукаю людей, які успішно справились зі своєю залежністю та змогли рухатись дальше. Це все абсолютно анонімно. Крім мене вашого імені ніхто знати не буде, але я думаю ваша історія може надихнути інших. Що скажете? Ви допоможете мені?

– Вибачте, я не думаю, що це хороша ідея, – відповів високий та худий чоловік в поношеному одязі. Його погляд був спрямований додолу, коли він намагався зачинити переді мною двері.

– Зачекайте, – ухопилась я за клямку обома руками. – Ви уявляєте як мало таких історій успішного подолання залежності? А як важко знайти когось, хто погодиться про це говорити? Ви просто моя остання надія. Інакше мене точно звільнять. Будь ласка!

Хлопець міцно стиснув губи і шкіра на його обличчі ще більше натягнулась, загострюючи і без того хижі риси. Він посторонився, пропускаючи мене в своє житло та зайшов слідом, зачинив за собою двері, повністю відрізаючи мені шлях до відступу. Я присіла на обшарпане, але чисте крісло, намагаючись заспокоїтись. Погладила сірого дворняжку, що підійшов до мене і лизнув мої руки шершавим язиком, та почала слухати розповідь підозрюваного.

– Я розкажу вам свою історію, але не чекайте чогось милого на зразок гасла "Любов переможе все". Ця історія зовсім про інше. Самі вирішуйте публікувати її чи ні.

Він пройшовся по кімнаті, збираючись з думками і почав свою розповідь.

– Я вирішив, що з мене достатньо, коли померла моя колишня дівчина. Ми розійшлись через мою залежність, але вона ще довший час намагалась мене повернути до тями та сподівалась, що я вилікуюсь. Вже потім вона почала зустрічатись з іншим. Зараз я розумію, що просто не давав їй жити, але тоді це мене обурювало. Я дико ревнував та не давав їй проходу своїми докорами. Коли її вбили, я постійно звинувачував себе. Я мав бути поряд, а не кайфувати від ще однієї дози. Натомість поряд з нею був той поліціант. Вони навіть одружитися збирались, як я дізнався згодом. Він зовсім не заслуговував її, та я б закрив на це очі, якби він тільки зміг врятувати її. Але тоді нікого поруч не було нікого.

– То її смерть спонукала вас зав'язати?

– Під кайфом мені здавалось, що то я її задушив. Коли протверезів, то навіть хотів розповісти все поліції, але почув, що вбивцю вже спіймали. З того часу, яким би великим не було бажання поринути у наркотичний дурман, я згадую свої руки на її тонкій шиї. Мене наче відром холодної води обливає і весь запал миттю пропадає.

– А ви могли б таке вчинити?

– Людина під впливом наркотиків здатна на все, – сказав він мені жорстоку правду.

Якби ж він тільки знав, що то було насправді. Та чи захоче він визнати це зараз, коли відчуття провини давно схлинуло, а життя почало налагоджуватись? Я ще раз пильно оглянула квартиру колишнього наркомана та можливого вбивці, підмічаючи дрібниці та запам'ятовуючи деталі, та вийшла в холодну осінь.

Робочий день майже закінчився, коли я наважилась зайти у відділення поліції, де проходила практику, та розставити всі крапки над і. Я сильно нервувалась. Коли відчиняла двері в кабінет слідчого, в мене ноги тряслись. Андрій оглянувся на звук та миттю підбіг до мене. Його обличчя змарніло, а під очима з'явились синці. Він переживав за мене. Скоріш за все також провів ніч без сну, а я про це і не подумала, вкотре ігноруючи його дзвінки.

– Я боявся, що ти знову втекла від мене, – обійняв він мене та зігрів своїм диханням.

– Вибач. Я хотіла розібратися у всьому.

– Я все зіпсував між нами, так? – біль в його голосі приголомшив мене.

– Ні, не думаю, – заспокоїла я його, – але нам слід нарешті поговорити.

Андрій взяв мене за руку, підвів до стола та посадив на крісло, займаючи сусіднє. Він гладив мої пальці, знімаючи напругу з тіла та даючи змогу зібратися з думками. Я глибоко вдихнула, наче перед стрибком у воду, і зробила зізнання від якого для мене залежало все:

– У мене є дар. Коли я торкаюсь до людини, то можу бачити певні моменти її життя. Інколи це спогади з минулого, інколи проблиски майбутнього. Я не можу цим керувати. Не знаю, коли виникне наступне видіння. Ще не зовсім розумію для чого я взагалі це все бачу. Але ти вже здогадувався про це, – подивилась я йому прямо в очі. – Весь цей час, що ми разом працювали, ти перевіряв мене!

Він відвів погляд, визнаючи провину:

– Ще з нашої першої зустрічі я почав підозрювати, що ти щось приховуєш. Ти часто знала речі, про які ніяк не могла знати. Розкривала такі таємниці, про існування яких я навіть не здогадувався. Ти просто з розуму мене зводила своєю загадковістю і стала для мене чимось на зразок нав'язливої ідеї.

– А я думала, ти нічого не помічаєш. Мені навіть подобалось дражнити тебе таким чином, – усміхнулась я, пригадуючи ті моменти.

– Я не знав, що мені робити, коли все зрозумів. До мене дійшло, що одного разу я допоміг зруйнувати життя людині, яка також могла бачити щось подібне. Було безліч нестикувань в справі вбивства моєї нареченої. Я це бачив та ні слова не сказав слідчому, що вів справу. Просто хотілось звинуватити когось у її смерті, щоб перестати картати себе.

– Не дарма слідчим забороняють вести особисті справи.

– Я подумав, що ти мене не зможеш за таке пробачити. Ти ж усю землю перериєш, щоб знайти того, хто справді винуватий. Не знав як пояснити тобі про це особисто, тож поклав цю справу до тих нерозкритих, які запропонував тобі переглянути. Надіявся, що ти сама все зрозумієш.

– Тоді я їх так і не дивилась.

– Тепер я це розумію, але тоді час ішов, а твоє ставлення до мене так і не змінилось. Я подумав, що це все мої фантазії і вирішив наплювати на всі підозри та нарешті зізнатись, у тому, що відчуваю до тебе. Не бажаючи нічого ускладнювати, я сам все тільки більше заплутав. Коли давав тобі ті документи, я хотів, щоб ти поговорила зі мною, а не розбиралась у всьому сама. Хоч мав передбачити, що саме так ти і зробиш.

– Я все ж спробувала. Думаю, що знаю, хто вбив твою наречену, але без доказів мої свідчення нічого не варті. Сам же вбивця тепер ні в чому не зізнається.

Я розповіла йому усе, що дізналась сьогодні. Він накричав на мене, що зайвий раз ризикую. Сказав, що якби знав, що полізу у всьому розбиратись сама, то ніколи б не показав мені цю справу. Він боявся за мене. Попросив більше не ризикувати собою, бо одного дня мені просто може не пощастити. Він правий, звісно. Та я не можу чинити інакше.

– Як нам виправдати його, – запитала я після запаморочливого поцілунку, що скріпив наше примирення.

– Ми обов'язково придумаємо. Завтра. Зараз нам обом слід відпочити.

Він відвіз мене додому та провів до самих дверей, побажавши хорошої ночі. Але як ніч тепер може бути хорошою без нього? Я тихо попрохала залишитись та зачинила двері, коли він увійшов.

Пів ночі ми просто говорили. Я нарешті змогла розповісти комусь про особливості свого дару, теорії та практики, що колись розробляли разом з бабусею. Поділилась своїми думками щодо використання таких можливостей у розслідуваннях. Він ставив влучні запитання та уважно слухав мою розповідь. Як же добре нарешті розказати все людині яку ти кохаєш, не приховуючи жодних таємниць!

Я прокинулась в його обіймах, солодко потягуючись зі сну. Андрій уже не спав. Лише міцніше мене обійняв та побажав доброго ранку. Посміхнувшись йому у відповідь я встала та пройшла на кухню, щоб заварити каву. Потрібно подумати про справу, а без кофеїну я ні на що не здатна.

– Який у нас план дій, – запитала я свого слідчого, коли він приєднався до мене.

– Я подзвоню знайомому юристу. Він добре знав Олю і, думаю, допоможе подати апеляцію, якщо я йому усе розповім. Прямих доказів немає, тому офіційно розслідування ми зможемо почати лише тоді, коли Костенко виправдають. Нам з тобою потрібно буде зібрати більше інформації. Якщо вже будувати справу на містиці, то нам потрібні докази, що видіння справді могло виникнути. А це можливо лише якщо ці двоє дійсно зустрічались. – сказав він та пригубив напій, що я приготувала для нього.

– Це було недалеко від місця вбивства у якомусь торговому центрі. Він сказав, що відразу пішов до поліції, значить приблизний час ми можемо визначити. Я точно пам'ятаю, що хтось з офіцерів у свідченнях вказував годину його приходу. Можливо, нам пощастить і камери спостереження зафіксували їхню зустріч.

Нам не пощастило. В цьому радіусі розміщувались два торгових центри. Один з них не працював у той день. Сповнені надії, ми поспішали до іншого, але і тут нас чекало розчарування. Записи в архіві зберігаються лише пів року. Я вже розвернулась в сторону виходу, коли охоронець, з яким ми розмовляли, зупинив мене та сказав:

– Я добре пам'ятаю той день, бо тут влаштовували дитяче свято, а в моєї доньки якраз було день народження. Фотограф, що тут працював, навіть зробив їй кілька безкоштовних знімків. Відео, здається також знімали. Тож, якщо вам потрібно відтворити перебіг подій, можливо він зможе допомогти.

– Ви не пам'ятаєте часом як його звати.

– Думаю, в адміністрації вам скажуть його контакти, – порадив він та повернувся до роботи.

Привітна дівчина, що працювала помічником одного з директорів торгового центру справді знайшла для нас ім'я та номер телефону фотографа, що знімав у той день. Не знаю, чи вона насправді така мила, чи посмішка Андрія не лише мене заставляє топитись наче лід, але як тільки ми покинули кабінет адміністрації, я домовилась про зустріч, що просто повинна була принести якісь результати. Інакше все моє бажання допомогти помилково ув'язненому так і залишиться лише бажанням.

Фотограф саме знімав весільну фотосесію. Листя на деревах уже практично не залишилось, а холод стояв такий, що видно було пар з рота, тож процес знімання виглядав трохи містично. Щаслива пара не надто зраділа нашому втручанню у цей процес, але поставилась з розумінням, коли слідчий показав свій значок. Поки ми шукали потрібні нам кадри на ноутбуці, де зберігались усі роботи фотографа, молодята прогулювались доріжками парку, шукаючи нові красиві локації.

Ми швиденько проглянули змонтовану версію свята, але нічого там не знайшли. Чоловік люб'язно погодився переслати нам усі фото того дня, та відео, що знімала його знайома. Все заради того, щоб ми відпустили його та дозволили повернутись до закоханих, що вже нервово поглядали на лавочку де ми сиділи. Інколи упередження щодо вседозволеності поліцейським чудово грають на руку.

У відділені ми ще раз уважно переглянули змонтоване відео та фото і перейшли до сирого матеріалу. Серед сотні записів де танцювали малюки, виступали клоуни та фокусники, на задньому фоні ми нарешті знайшли тих, кого шукали. Фотограф зафіксував їхню зустріч. Дорожний ішов непевною ходою, а його погляд блукав по вітринах магазинів, не зосереджуючись ні на чому конкретно. Костецький іде впевнено, задумавшись про щось, і тому не помічає як наштовхується на іншого чоловіка. Він різко хапається за нього, щоб втримати рівновагу. Застигає на секунду і розкриває рота, щоб щось сказати, але Дорожний знімає з себе його руки та іде геть.

Помічаю, якийсь срібний відблиск та переглядаю відео покадрово. На моменті, де чоловіки розходяться, добре видно як з руки колишнього Олі звисає кулон на ланцюжку. Зближую зображення та показую свою знахідку Андрію.

– Це її кулон, – з упевненістю говорить він. – Вона ніколи його не знімала. Після її смерті, я більше його не бачив. Це вагомий доказ, але цього все одно не достатньо, щоб звинуватити його в убивстві.

– Що якщо я скажу, що той кулон і досі в нього. Я бачила його. Єдина коштовна річ в домі, звідки давно винесли все цінне. Він не зміг його продати.

– Це все змінює! Нам потрібен лише дозвіл суду на обшук його квартири, а після цього отримати зізнання не буде проблемою.

Я переможно усміхнулася. Ми це зробили! Та все ж, мене дещо турбувало:

– Тобі його не жаль? Бо мені якось ніяково, що він настільки змінив своє життя, а зараз все це втратиться.

– Він вбив дівчину, з якою зустрічався більш ніж п'ять років. Дівчину, з якою я збирався одружитись. І все через те, що наркотики затьмарили його розум. Про зміни йому слід було думати набагато раніше!

Я відчувала його біль та злість. Вони, наче тупим ножем, різали душу на частини. Підійшовши до свого коханого, я міцно-міцно його обійняла.

– Ми розібралися в усьому та відновили справедливість. Це головне! – Я подумала про невинного чоловіка, що вже понад рік сидить у в'язниці за чужий злочин і кивнула сама собі, погоджуючись з його думкою. Залишалось лише сподіватись, що суд врахує всі нюанси справи.