Зміст
  • I
  • II
  • III
  • IV
  • V
  • VI
  • VII
  • V

    За кілька хвилин вони стояли біля пожежної драбини.

    — Ти таку саму знайшов?

    — Ні, в набагато гіршому стані... Власне, я щойно поліз, вона й зірвалася.

    — Радій, що сам не зірвався, — не втрималась дівчина. Холодний не відповів.

    — Піду перша, — вирішила Травнева. Хлопець не сперечався.

    Вимкнувши ліхтарика та вдягнувши його ремінець на руку, вона схопилася за поручні драбини і міцно її струснула. Та не поворухнулась. Це точно не старі руїни, її сюди поставили значно пізніше. Перекинувши ногу, вона ступила на першу сходинку. Серце калатало, як скажене. Неважко було зобразити великодушну та хоробру перед цим хлопцем, але після того, як вона побачила, як він висить над прірвою — самою зірватися в неї зовсім не кортіло. Проте драбина сиділа міцно, і Травнева почала повільно рухатися вниз. Дурне хлопчисько, все ж-таки хотів її кинути! Вона вагалася, так, але все ж повернулася, а він — кинув! Хоч вона і вирішила не звертати на це уваги, думки все одно поверталися до цього знов і знов. Дурне, трясця, хлопчисько!

    Раптом вона зрозуміла, що тиша навколо змінилася, і завмерла. Якщо раніше було чутно хоча б вітерець у смітті та деревах, зараз не було чутно абсолютно нічогісінько. Обмираючи від страху, вона спробувала роззирнутися, але навколо була повна темрява, навіть світло від зірок не допомагало побачити хоча б щось. Стоп, світло від зірок?... Піднявши голову, вона тихенько застогнала від жаху: зірок не було. Взагалі нічого навколо не було. Ані зверху, ані знизу, ані прямо перед нею. Вона нахилилася трохи вперед та спробувала хоч внюхати іржаві металеві сходинки прямо перед нею, прямо у її руках, коли зрозуміла, що руки не відчувають жодного металу, як і ноги не відчувають опори. Тоді відпустила одну руку та поворушила нею перед собою: там, де вона мала вже багато разів вдаритися об стіну чи драбину, були лише самі пустка та темрява. Раптово згадавши про ліхтарик, з третьої спроби врешті-решт вловила його вільною рукою та увімкнула. Конус світла просто проходив крізь пітьму, не підсвічуючи жодного предмету. Навіть пилу, що зазвичай танцює у повітрі, не було! Вона висіла у темряві та тиші. Всередині щось міцно затягнулось, а потім впало десь до хребта.

    “Ну, ось я і втратила глузд”, — подумалось Травневій. Думка прийшла якось спокійно та майже гармонійно — мабуть, панікувати було запізно, якщо вже сталося — то сталося. Чи розуміють божевільні, що вони божевільні? Кажуть, що ні. Але це все не важливо, набагато важливіше — що тепер робити? Вона вимкнула ліхтарик. Ну, якщо здається, що далі шляху нема — завжди лишається шлях вниз. Глибоко вдихнувши, Травнева розслабила руки та ноги та заплющила очі. Мить невагомості — і дівчина різко полетіла додолу.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.