Вікна без скла, вікон нема

Вікна без скла, очі без сліз.

Мати сидить на горищі валіз.

Плаче вона, безшумно й так тихо.

Не буде вже так, як було колишньо.

Ми сидимо мовчки в покриві лісу,

Іноді нам не вистача кисню.

Я все молюсь - ще є надія,

що серце й душа вже скоро зрадіють.

Ми будем тоді посміхатися з мамой,

Найраща Вкраїна сильнішою встане.

А поки нам треба страждать, воювати,

Допомогти нашій країні вставати -

Ми б'ємося з ними з єдиною зброєю -

із силою нашой землі калинової.

То як воно буде - рішати не нам.

Але в серці не буде вкраїнських страждань!

Хоч я сиджу зараз, задихаюсь війною.

Та все ж залишаючись самой собою.

Вікна без скла, очі з сльозами.

Ми будемо жити з оцими лісами.

Валізи зі склом і без скла вікна.

Набридло мені сидіти так вічно.

Дощ іде, я іду з ним по стежині -

Знімаю з себе всі біди колишні.

З матір'ю йдемо по єдиній дорозі.

Я валізи несу, бо матуся не в змозі.

А в валізах від вікон загубилося скло.

Та скло те із кров'ю будинка мого.

Дощик іде, грім із ним в танці.

Покрилися дощиком валізи наші.

Вікна без скла, без сліз знову очі.

Без сліз і, мабуть, уже без любові.

Але гордість. Гордість не піде від нас.

Ми вмираємо і вбиваємо смерть водноча‌с.

Як тільки кінчаються звуки тривоги

ми знову йдемо на всі звуки дороги.

Не зупиняємось, йде‌мо. Йдемо‌.

Це поклик холодного серця мого.

Бо - українці. Ми нездоланні.

Ми зрозуміли, хто справді з нами.

Ми са‌мі відстоюєм наші долини,

щоб спокійно жила українська дитина.

Не проллєм знову кришта‌левих сліз.

Не будемо бігти з тягарем валіз.

Ми біжимо в світло - війни там нема.

Там ніколи не чули про слово війна.

Там вікна зі склом, лице посміхається,

І цілими днями дітоньки‌ граються.

Там нема горизонтів, там немає сторін,

там немає кінця, там немає країн.

Є лише радість, і скрути немає.

Там видно як сонце встає і сідає.

Ні, це не смерть. Це вкраїнська душа.

Їх там багато, вона не одна.

Всіх у купу зібрали, неначе сім'я,

Це вже точно не смерть. Це душа молода

Ми ідемо‌ з матір'ю зі скляними валізами,

Із гірко-радісними ідемо‌ лицями.