Частина 2
24.06.2023 12:00
Каскадія, Каскад, все ще спальний район
Король Алекс загинув, і разом з тим більшість населения Каскадії перетворилися на купки пилу, які розвіяв гарячий літній вітер. Першою ціллю Саші у цьому постапокаліптичному світі, де не залишилося нікого, окрім як незнайомих людей стало перевірити як там його найкращий друг. Щось підказувало хлопцю, що цей шибайголова і генератор проблем не перетворився б на пил так легко. Тож, оскільки електрика та зв'язок зникли, він вирішив особисто піти до його дому.
За деякий час, поставши перед старенькою дев'ятиповерховою панелькою, збудованою ще у часи червоного неба, підліток осягнув просту істину: в нього немає й найменшого уявлення у якій з півсотні квартир живе той товариш, тому не залишалося більше нічого, окрім як пробігтися поверхами.
Впізнати його квартиру було досить легко: мало хто з жителів таких мурашників має совість викручувати на максимум колонки. І ще менше з них будуть слухати легеньку японську попсу, розбавляючи її блекметалом.
Перше, що впало до ока Саші, була повністю оголена вище пояса постать його друга. І не так часткова оголеність довговолосого підлітка могла здивувати, як чорне, темніше відомої картини Альфонса Алле, крило на його спині. Ну і, можливо, велика кількість техніки, яка працювала чи то на генераторах на його балконі, чи то шляхом якоїсь темної магії.
— Ден? А... а що це в тебе тут? Ну, оце, чорне
Він повернув свою голову до вхідних дверей, і спершу глянув здивовано, але через мить посміхнувся:
— Оу, це ти? Я тут так подумав: майже все людство знищене, а хто вижив зараз місця собі не знаходить, ідеальний час, щоб просто сидіти вдома харчуючись енергетиками і бавитися у всяке різне, хіба ні?
Розуміючи, що його питання залишиться без відповіді, бо цього обскубаного крука хвилює зараз тільки споглядання великого «сюжету» якоїсь випадкової японської романтичної комедії, що крутилася по телевізору, Саша вирішив зразу перейти до головної причини чому він сюди піднявся:
— Я збираю армію приєднуйся і тоді ми правитимемо Каскадією разом!
— Звучиш наче дешевий кіношний лиходій. Не бачиш я зайнятий, нема мені діла до такої нудоти, мені тут ще більше тисячі серій Ван Пісу дивитися! — Одразу після цих слів синенька алюмінієва пляшка полетіла у Сашу, перекручуючись і розливаючи блакитну рідину всією квартирою. Не бажаючи стати липкою пасткою для комах, хлопець, як ніколи швидко зачинив двері. Він вирішив, що такі персони йому не потрібні, і було б краще знайти когось надійнішого.
Дорогою додому підліток подумав, що теж міг отримати якусь суперсилу, тому до кінця дня намагався її виявити. Але все що йому вдалося, це своїм писклявим голосом розбити кілька бокалів з кришталю, і поранити руку, намагаючись заговорити з собакою....
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!