Частина 4
25.06.2023
Сон Саші
Спогади більше не закручували його у своїй хуртовині, як це було цього ранку, натомість Саша опинився у місці, що повністю складалося з пітьми: вона існувала водночас у всіх чотирьох існуючих агрегатних станах, і водночас жодному з них, наповнювала собою все і так само нічого, проте відчувалася кожною клітиною тіла. Ось так, застрягнувши у невагомості, хлопець пролежав кілька миттєвостей, кожна з яких тягнулася вічність. Це була саме та необхідна вічність, що допомогла б йому зважити все, обдумати події останніх двох дій і створити свій подальший план.
Посилено думаючи над своїми діями, Саша не одразу помітив як пітьма розступилася, і у повітрі завитав сморід застояної води. Коли ж нарешті запашок, який важко назвати найприємнішим пробився до його рецепторів, той нарешті отямився і роззирнувся. Хлопець опинився на болоті. На мить в голові промайнула думка, що, можливо, якби у MTG він грав білим кольором, то опинився б на сонячних рівнинах. Викинувши нісенітниці з голови, Саша вирішив роззирнутися. Загалом це все виглядало ніби звичне болото: стояча вода, покрита трясовинням, дерева, що монструозно вигиналися, ніби контентмейкери на улюбленому відеохостингу всіх самотніх, але тільки відсутність будь-якої живності, що точно мала б існувати в цьому місці насторожувала. Насторожувала вона не менше, ніж джерело денного світла, а точніше його відсутність – Сонця не було, хоча світло наповнювало це місце, і, здавалося б, надходило з усіх боків.
Поплентавшись кілька хвилин місцем, що створене за ідеальним шаблоном болота у його уяві, хлопець добрів до чогось, що б фанати РПГ назвали «ядром підземелля» - озерця, посеред якого проросло гігантська верба, що огортала своїми лозами більш ніж половину цього місця. І все б нічого, якби не молода дівчина в білому, що стояла обличчям до дерева.
Зі своєї позиції Саша міг бачити частину її надміру блідого вродливого обличчя, яке подекуди покривали пасма схожого на водорості волосся. Дівчина щось шепотіла, погладжуючи кору, якій з вигляду вже більше тисячі років. Та тільки не чаруючий момент змусив підлітка зосереджено вдивлятися у цю сцену, а вигляд панянки ззаду: замість звичної людської спини очам відкривався погляд на сухий скелет, з якого подекуди визирали шматки м’язів і внутрішні органи. «Мавка» - подумав підліток.
У намаганнях вслухатися про що вона говорить, хлопець, переборюючи страх, підкрався ближче. Попри розділяючи їх відстань, яка була достатньо аби слова розсіялися в повітрі, їх було чути досить чітко. Хоча це й не дивно, зважаючи на мертву тишу навколо. Саша, оскільки все ще не міг розібрати частину почутого, підступав усе ближче. Звісно, шарудіння посеред місця, де немає нічого живого, не залишилося б непоміченим, тому істота швидко звернула на підлітка увагу. Раптом сморід болотної води змінився не менш неприємним запахом перегару, а вже за мить чорні джунглі змінилися на кам’яні.
Коли Саша отямився, то побачив перед собою обличчя Валіка, який, схоже намагався зробити йому штучне дихання – в роті ще був неприємний присмак оковитої.
Хлопець ретельно прокручував свій сон у голові, намагаючись згадати все до найдрібніших деталей: болото, дерева, лози гігантської верби, що обплітали все навколо, і, щонайголовніше – дівчину, точніше мавку, яка була єдиною живою істотою окрім нього самого. Втім, за декілька хвилин єдине, що пам’ятав хлопець – тільки слова «озеро» і «ключ»…
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!