Віддається біль.

Віддається біль,

Що живе у вщент зруйнованому сердці.

І думки, що жити не дають.

Заберіть ще, прошу, ті щоденника листи потерті,

Де щасливі спогади живуть.

Заберіть усе-нічого не лишайте.

Миті щастя і печальні дні.

Забирайте! Прошу-забирайте.

Не потрібно більше це мені.

Я втомилась знову спотикатись

на уламках із минулого життя.

Знову, наче вперше, завмирати, коли привиди турбують з забуття.

Б'ють у плечі, сиплють спогади у очі і регочуть дивлячись на сльози.

Привидам не треба більше ночі

Щоб приносити з собою лиш морози...

Й каяття...

Заберіть, бо я не знаю як...

Як тримать розправленою спину...

Далі йти не втративши свій шлях,

Як в душі лиш гіркота полину.

________

З думками про тих, кого забрали небеса.

© Тода Тарнова